Неофашизм у Партії регіонів

У Партії регіонів не втомлюються наголошувати на неофашистському характері партії "Свобода". Цій партії дійсно має бути соромно за вживання слова "жид" (хоча б тому, що це образа євреїв із т.зв. більшості суспільства, навіть якщо "Свобода" так не вважає) і ще деякі речі. Але російські націоналісти з ПР, вказуючи на українських націоналістів, не бачать соломинки у власному оці.

Найнебезпечнішою для громадянського миру в Україні є діяльність прем’єра АРК Анатолія Могильова. Його заяви про правомірність депортації кримських татар, десятки тисяч яких загинули внаслідок цього, а решта досі не має змоги повернутися в домівки своїх предків, – поки що викликала тільки обурення. На щастя, цього інциденту не використали якісь радикальні угруповання. Але зважаючи на те, що подібні заяви лунають і від комуністів, Україна може побачити привид тероризму, такий актуальний для улюбленої комуністами Росії. За заявами Меджлісу, слова Могильова переходять у практичну площину – зачищення органів влади автономії від їхніх представників.

Ідеологічним лідером російських націоналістів в Україні можна назвати Дмитра Табачника, який відомий багатьма висловлюваннями негативного характеру, особливо стосовно галичан. Наприклад, назвав галичан "лакеями, що ледве навчилися мити руки", при цьому жодної реакції від "гаранта Конституції" на таку заяву не було, а Табачник, на відміну від більшості колег з першого уряду Азарова, вже більше трьох років незмінно займає посаду міністра освіти – по суті, ключову в гуманітарному блоці КМУ. На тлі цього заява пані Богословської про звільнення Руслана Кошулинського через належність до неофашистів виглядає смішно: виходить, що російський націоналіст і демонстативний ксенофоб може займати посаду міністра освіти, а українському націоналістові посаду віце-спікера – вже зась.

Уже колишній депутат від ПР Юрій Болдирєв прямо називає Галичину "наростом на тілі України", а про галичан висловлюється так: "Они в этой стране приживальщики и, как всякие приживальщики, должны знать свое место". І деякі таки знають – син екс-галичанки Ганни Германпрацював помічником у цього самого депутата. Чомусь пані Герман не обурила така заява Болдирєва, на відміну від заяви комуніста Царькова ("мало НКВС вас, бандерівців, стріляло").  Очевидно, відсутність гідності компенсується статусом наближеності до влади.

Ходячим анекдотом також є депутат від ПР Вадим Колесніченко, який очолює в парламенті так званий "антифашистський фронт". Саме той випадок, коли злодій кричить: "Лови злодія!". Колесніченко відомий, зокрема, тим, що назвав галицький діалект "відрижкою тієї частини України, яка колись була постійно під чиїмось ґнітом". Слова, явно спрямовані на вироблення негативного ставлення до галичан (на дивину синхронна тенденція висловлювань в Колесніченка, Табачника, Болдирєва, чи не так?). Також Вадим Колесніченко є головою ради ВГО "Правозахисний громадянський рух “Русскоязычная Украина”", цілями якого є забезпечення прав російськомовних, забезпечення державного статусу російської мови, розвиток російської мови і культури "как языка и культуры коренного населения Украины". Крім того, не без зусиль цього нардепа лобіюється вивищення статусу російської серед інших мов нацменшин, що очевидно доб’є решту таких мов.

В Україні, як це не парадоксально, можна безапеляційно називатися антифашистом, допускаючи при цьому ксенофобські висловлювання за регіональною або культурною ознакою. Колесніченко-"(анти-)фашист" пропонує запроваджувати преференції для російськокультурної частини населення, створює організацію для захисту тільки цієї частини населення і при цьому продовжує позиціонуватися великим гуманістом і борцем за рівноправ’я.

Треба сказати, що не всі у ПР такі ксенофоби. Наприклад, Микола Левченко вибачився за свої слова про українську як про мову суто фольклору. Здається, що молоді депутати є таки більш адекватними.

Також у Партії регіонів є маса бізнесменів, які не пхаються в ідеологічні бої – їм до них, за великим рахунком, байдуже. Але вони й не заважають колесніченкам-табачникам, а мовчазна згода – теж згода. У "Свободі" так само, мабуть, можна знайти поміркованих.

Загалом можна зробити висновок, що у Верховній Раді не одна радикальна "Свобода", а цілих три націоналістичні фракції, причому дві з них, які, за великим рахунком, утворюють більшість (КПУ і ПР) – російські націоналісти. "Свобода" є своєрідним віддзеркаленням ПР, відповіддю українокультурної частини країни на дії влади, адже до приходу "регіоналів" до влади українські націоналісти не мали такої підтримки.

Діяльність Табачника, Могильова й інших не заважає російським націоналістам постійно перед європейцями наголошувати на "неофашизмі" ВО "Свобода", не згадуючи своїх власних "гріхів". І ця пропаганда дає ефект – вода камінь точить, навіть якщо вона каламутна.

Це стає можливим значною мірою завдяки пасивності українських лібералів, які постійно критикують "Свободу" (не усвідомлюючи її – як явища – похідного характеру від діяльності російських націоналістів), а про ПР і комуністів не згадують ні перед європейцями, ні перед українською громадськістю. Висловлювання російських націоналістів сприймаються як щось природне й не варте реакції. Українці загалом толерантні до зла і до ксенофобії щодо них зокрема. Але у випадку з кримськими татарами словесні випади починають переходити в утиски – хто наступний?.. Мабуть, це швидше лінь, а не боягузтво з боку наших лібералів, але вони мали б знати, що не покаране зло, як правило, повторюється, а не розсмоктується саме по собі.

 ТВІ

Роман Головенко