Расизм – це добре. Докази.

Не-расистом може бути або ідіот, або людина, що все життя прожила в якомусь дуже глухому закутку і не знає найпростіших речей. Расизм – це добре. Докази. "Я ніколи не виступав і не виступатиму за соціальну і політичну рівність двох рас – чорної і білої, я ніколи не підтримував точку зору, аби негри отримали право голосу, засідали в журі або обіймали яку-небудь посаду або одружувалися на білих; додам, що між білою і чорною расою є фізична різниця; і, як будь-яка людина, я за те, аби біла раса займала панівне положення. Я не можу уявити жодного більшого лиха, чим асиміляція негра в наше соціальне і політичне життя на рівних з нами умовах... Асиміляція з нижчою расою не є ні можливою, ні бажаною". – Авраам Лінкольн (1809–1865), 16-й президент США. У сучасному суспільстві, яке прийнято називати цивілізованим, расизм є однією з найбільш засуджуваних концепцій. Хто публічно висловлює расистські погляди, ризикує зіткнутися не лише з різким моральним засудженням, але і з різного роду репресіями аж до кримінального переслідування. Проте вживання подібних «аргументів» завжди викликає сумніви відносно наявності в тих, хто їх застосовує, аргументів справжніх – тобто заснованих на наукових фактах і коректній логіці. На це противники расизму, втім, зазвичай заявляють або що помилковість расистських теорій давно доведена і тепер, мовляв, немає чого всякий раз повторювати очевидне, або що аморальність расизму – цілком достатній доказ його неприйнятності. Другу тезу відметемо відразу ж. Нас цікавить об’єктивна істина, яка на те і об’єктивна, що не залежить від чиїх-небудь моральних оцінок. Якщо факти суперечать етиці – тим гірше для етики, та й по всьому. Страусина ж політика видання бажаного за дійсне завжди рано чи пізно обертається вельми плачевними наслідками. Що ж до першої тези, то вона найчастіше залишається чисто декларативною. Тож постараймося, відкинувши догми і керуючись виключно розумом, розібратися, що таке расизм і чи дійсно він антинауковий і брехливий – а чи на подібні характеристики заслуговує швидше протилежна ідеологія? Почнемо, як прийнято, з визначення. Расизм – це концепція, згідно з якою раси (у нашому випадку – людські раси) не рівні між собою, тобто розрізняються за деякими істотними ознаками, які можуть бути об’єктивно оцінені в категоріях «краще – гірше». До речі, визнання очевидного – відмінностей між расами, наприклад, за кольором шкіри або за розрізом очей – расизмом не є, оскільки неможливо об’єктивно – а не з позицій суб’єктивних естетичних переваг – оцінити, які з цих ознак кращі, а які гірші; можна говорити про кращу пристосованість до певних природних умов – завдяки чому раси й сформувалися – але в умовах, коли люди розселилися по всій планеті, це втрачає сенс. Ніщо більше з визначення расизму не випливає. Зокрема, з переваги за деякими параметрами не випливає автоматична перевага за всіма іншими. Не випливає також те, що представників з гіршими характеристиками раси треба ненавидіти, вбивати або обертати в рабство. Безумовно, є деякі расисти, що вважають саме так, – але це вже їх особисті домисли, а не невід’ємна властивість расизму як такого. Точно так, як і з визнання того факту, що людина за своїм розвитком вище мавп, не випливає ненависть до мавп. Також слід зазначити, що оцінка виробляється для раси в цілому, в середньому, для найбільш характерних її груп, а не для окремих маловірогідних виключень, поява яких теоретично можлива (а в ряді випадків і практично спостережувана), але на загальну картину впливати не може. Крім того, задля спростування демагогічних спекуляцій необхідно також підкреслити, щорасизм, як випливає з самого терміну, має справу лише з расами (між якими є виражені відмінності як на гено-, так і на фенотипічному рівні), а не з національностями в межах однієї раси (між якими ці відмінності значно менш виражені і, як правило, не дозволяють робити однозначних висновків), і вже тим більше не з групами, що виділяються на основі не пов’язаних з біологією ознак (такими як релігія). Це не означає, що такі групи не можуть оцінюватися в категоріях «краще–гірше», але такі оцінки, справедливі вони чи ні, не мають відношення до расизму як такого; зворотні ж твердження суть демагогічна підміна термінів. Якщо проти наведеного вище визначення немає заперечень, то відмітимо, що в цьому випадку не-расистом може бути або ідіот, або людина, що все життя прожила в якомусь дуже глухому закутку і не знає найпростіших речей. Бо факт переваги негрів, наприклад, у бігу на короткі дистанції навряд чи наважиться заперечувати навіть самий впертий куклукскланівець. А якщо й наважиться, його легко буде спростувати з цифрами в руках. Більше того, вже вивчений і фізіологічний механізм, що забезпечує такий стан справ. Отже, маємо як мінімум один доведений і науково обгрунтований факт переваги однієї раси над іншими за деякою ознакою – і визнання цього факту вже робить нас расистами (а невизнання – ідіотами; вибирайте, що для вас миліше). Проте, зрозуміло, біг на короткі дистанції – далеко не найважливіша ознака для розумної істоти; більше того, чим вище рівень цивілізації, тим нижче значущість цієї ознаки. Яка ж ознака є найважливішою для розумних і цивілізованих? Звичайно ж, розум, інтелект, здібність до пізнання і творчості. І в цій сфері, як неважко побачити, ситуація зворотна спринтерському бігу – стійка перевага білих над чорними спостерігається у всіх сферах (у тому числі, до речі, і в інтелектуальних видах спорту, таких, як шахи; природно, ми не підемо на поводу в політкоректних демагогів, що намагаються придумати відмовки на кшталт «уміння кидати м’яч в кільце, – це теж форма інтелекту»). Ревнителі політкоректності та рівності незгодні і хочуть спростувати дану тезу? Що ж – будь ласка. Для цього їм доведеться довести неспроможність наступних тверджень: 1) Підвиди одного біологічного вигляду можуть відрізнятися один від одного досить істотно за різними параметрами, у тому числі й за інтелектом. (Деякі вчені заперечують правомірність застосування терміну «підвиди» до людських рас, але їх аргументація швидше «політкоректного», чим наукового гатунку, тобто це суперечка про терміни, а не по суті.) 2) Як визнано більшістю сучасних учених, в розвитку інтелекту роль генетичних чинників складає від 50 до 80%, і лише решта 20% припадає на навчання. 3) Людина як вид зародилася в Африці, так що, в порівнянні з монголоїдною і європеоїдною расами, що з’явилися пізніше, негроїди мали навіть солідну фору за часом; більше того, зі всіх людських рас саме негроїдна відрізняється найбільшою генетичною різноманітністю, що, здавалося б, підвищує шанси на успіх хоч би деяких гілок. Проте, на відміну від європеоїдів і монголоїдів, жоден негроїдний народ не створив великої цивілізації. (Не приймається заперечення, що їм не дали розвинутися білі колонізатори – якби негри не поступалися білим в мисленні, то вони б зустріли цих колонізаторів гарматами, а не списами з кістяними наконечниками.) 4) Навіть після відходу білих колонізаторів негритянські країни стійко залишаються найбіднішими і неблагополучними, а простіше кажучи – самими дикими в світі. (NB: за той термін, що вони перебувають в такому стані, деякі народи інших рас відродилися з руїн війни, незрівнянно гірших, ніж та досить благополучна ситуація, в якій колонізатори залишили свої колишні колонії.) Більше того, всі зачатки сучасної цивілізації, які у них все-таки є, отримані ними від білих колонізаторів і їхніх нащадків. Проте навіть цими зачатками, цими чужими досягненнями, давно відлагодженими і забезпеченими детальними інструкціями, негри оволодівають з великими труднощами: вони, звичайно, можуть навчитися водити автомобіль або розсилати шахрайський спам інтернетом, але льотчиків та інших фахівців, що працюють з високими технологіями не на рівні «середньої домогосподарки», вважають за краще наймати все ж таки з білих. Південно-Африканська Республіка, що була однією з найбільш благополучних і розвинених країн, поки нею правили білі, після приходу до влади негрів вийшла на одне з перших місць у світі за злочинністю (причому в тяжких злочинах) і переживає стабільний економічний спад, що стримується лише білими, які ще не покинули цю країну. 5) Навіть ті негри, які давно (у тому числі – декілька поколінь) живуть у високоцивілізованих країнах, створених білими, демонструють в середньому нижчий рівень розвитку, чим корінне біле населення. Зокрема, в США близько 80% злочинів скоюється неграми. «Антирасистські» програми, що реалізовуються впродовж декількох десятиліть, що фактично навіть ставлять негрів в привілейоване положення, не змогли якісно змінити цю ситуацію. При цьому неспроможні твердження, що «просто пройшло ще недостатньо часу», бо, якби справа була лише в зовнішніх умовах, а не в генах, то перше ж покоління негрів, поміщене в не гірших, ніж у білих, умови, демонструвало б не гірші, ніж в білих, результати. 6) IQ негрів нижче (і в середньому, і по верхніх значеннях), ніж у європеоїдів і монголоїдів. Причому мова навіть не про дикунів з джунглів, а про студентів американських університетів – тобто про найбільш інтелектуальний прошарок раси. (NB: у дикунів він, відповідно, ще нижче. Противники расизму нерідко намагаються використовувати це як аргумент в свою користь – мовляв, оскільки негри, поміщені в цивілізоване середовище, демонструють вищі показники інтелекту (в порівнянні з дикими одноплемінниками), то інтелект визначається середовищем, а не генетичною збитковістю негроїдної раси. Проте насправді звідси слідує прямо зворотне – хоча середовище і впливає (що було б безглуздо заперечувати), проте його впливи виявляються недостатньо, аби підняти інтелект негрів до нормального європеоїдного рівня!) 7) Хоча негри, що працюють в науці, є, серед них немає жодного ученого зі світовим ім’ям. Всі галузі, в яких негри добилися світової слави, не можуть бути визнані високоінтелектуальними (спорт, джазова музика і тому подібне) (NB: мова саме про досягнення чистокровних негрів, а не напівкровок; те, що люди з домішкою негритянської крові можуть бути не менш розумні і талановиті, чим чистокровні білі – спостережуваний факт, проте відсоток таких людей все ж не вище, ніж талановитих білих, а значить, не можна говорити, що негритянські гени сприятливі для інтелекту навіть як «добавка» до білих.) Відмітимо також, що навіть якби існували одиничні випадки великих учених-негрів, то це не спростовувало б расизму – проте ми не спостерігаємо навіть таких прикладів. Ну що, хто-небудь в змозі спростувати ці факти? Немає? Тоді залишається єдиний висновок: расисти, що говорять про перевагу (причому біологічно обумовлену) європеоїдної (і монголоїдної теж) раси над негроїдною за найважливішим для розумної істоти критерієм – тобто критерієм власне розуму – мають рацію, а їх опоненти – ні. І бути расистом зовсім не ганебно і не соромно – навпаки, ганебно бути догматиком і на догоду політкоректній маячні заперечувати очевидне. Поширення ж науково обгрунтованих расистських поглядів жодним чином не може бути злочином – навпаки, злочинними є спроби замовчувати і спотворювати істину, особливо репресивними методами. Це не емоції, не комплекси, не чиєсь бажання виглядати «крутіше». Це факти. А факти, як відомо, найвпертіша річ на світі. Юрій Нестеренко