Українцям пропонують «святкувати» вбивства їхніх предків?
 Двадцять років Україна, найбільша держава Європи, намагається відбутися як високорозвинене суспільство, але постійно відчуває брак прогресивних ідей. Наша державна ідеологія повсякчас загрузає у старих кліше і заскорузлих міфах. Невпевнені кроки до відновлення національної ідеї ніяк не можуть подолати обриси імперських вигадок минулого.
Україна готується до відзначення 1025-річчя хрещення Русі. Президент озвучив офіційне ставлення держави до цієї події: «Відзначати 1025-літній ювілей запровадження християнства як державної релігії України-Русі мусимо не лише як свято християн, але і як свято торжества Української державності, її європейської ідентичності, духовного і культурного злету, як запоруку успішної демократичної модернізації українського суспільства».
Зважимо слова глави держави. Чи можна святкувати початок насильства, жорстокої громадянської війни, тотального нищення святинь, провідників руської віри (віри русичів), духовності, звичаїв, культури? Після втрати високорозвиненої слов’янської культури Русі ми, як і інші народи, вступили в часи моторошного середньовіччя, часи правління церковних заборон та забобонів, неписьменності. Втратили державність, праву (закон русичів),назву, самоусвідомлення, добробут, своє обличчя, свій дух, свою волю і свою долю.
Друга суперечлива теза – це «свято торжества Української державності». Безглуздим є механічне перенесення ідеологем московитів на грунт української ідеології. Подібні мислеформи якось важко вписуються в логіку реальних історичних подій. Володимир не створив Руську державу, а лише захопив у ній владу, м’яко кажучи, неправедним чином. «Створена» ним держава існувала лише два покоління, а в 1054 році колишня територіальна єдність «Руської землі» була порушена. Русь була поділена між трьома синами Ярослава Кривобокого (істориками частіше вживається прізвисько «Мудрий»). Ізяслав отримав Київський стол, Святослав і Всеволод посіли князівські столи в Чернігові та Переяславі.
Послаблений міжусобицями, після страшного погрому Залєсьєм (майбутньою Московією) 1169 року Київ значно втратив своє значення як столиця Давньоруської Держави. А після 1240 року Русь остаточно втрачає свою державність аж до 1991 року. Тож виходить, що з 1025 років християнства Русь мала 751 рік поневолення. Тому куди справедливіше називати ювілей запровадження християнства, як державної релігії України-Русі, «святом» української бездержавності.
Зовсім інша справа — московити. Віддалена провінція Русі у 1169 році розтрощила Київ, з чого, мабуть, і варто починати історію московитів. Згодом вона перетворилася в Московський улус Золотої орди. Прославляючи великих ханів, московська церква користувалася величезними пільгами, що сприяло її розвитку. Тому розвинувшись на уламках Русі під впливом суміші ортодоксального християнства і ординської державної ідеології, Московія справедливо віддає належне Володимировому хрещенню, і це справді їхнє свято.
Погляньмо на слова патріарха Кирила, у миру — Володимира Гундяєва: «Саме завдяки хрещенню Руси і була сформована наша (їх московитська — ред.) унікальна цивілізація. Вірність її духовним основам – запорука того, що ми залишимося по-справжньому самі собою, і відповідно, будемо дійсно щасливі. Бо не можуть бути щасливі народи, які зрадили собі, невільні, духовно залежні». Дуже справедливі і точні слова. Хрещення дійсно зламало духовні підвалини Русі, перетворило гордих русів на духовних невільників, людей духовно залежних. Ця залежність і досі не дозволяє нам повернутися обличчям до власної держави і розпочати розбудову своєї «національної домівки».
Наслідуючи Володимира у справі насильства над духовністю, московська церква і по цей день таїть за своїми мурами чимало протизаконних та відверто злочинних справ. Мало не щодня заголовки рясніють далеко не смиренними, по-християнськи духовними повідомленнями. П’яні священики за кермом мажорних автомобілів, попи-педофіли, автівки за 100 тисяч доларів, будинки по 2 млн. доларів, бізнес на свічках та навіть (!!!) цигарках — таке далеко не священне життя багатьох християнських служителів можна побачити у розслідуванні «Територія обману».
  
А як вам такі новини: «Піп-регіонал напав на журналістку».
Такі повідомлення найбільш безневинні, порівняно з тими скандалами, які періодично вибухають щодо викрадення дітей монастирями.
Згадаємо також і зовсім «свіжий» скандал, який оповив московську церкву на території України. Викрадення двох черниць Свято-Покровського монастиря, яке пов’язують з аферами церковників з контрабанди та розмитнення дорогих іномарок.
Отак «Руський мір», що рухається на Україну через церкви московського патріархату, не лише не втомлюється вливати в вуха вірянам продукт ідеологічних штампів імперського періоду, руйнуючи історичну правду і свідомість українців. Він також несе свою «унікальну культуру», яка має мало спільного з чесністю і правдивістю.
І остання теза з вислову президента України, яку ми ставимо під сумнів, – «свято європейської ідентичності, духовного і культурного злету, як запоруку успішної демократичної модернізації українського суспільства». Події 988 і 1917 років важко розрізнити – насильницьке запровадження чужого світогляду, вбивства духовників, руйнування святинь, винищення цілих верств населення, творення «людини нового типу» з швидким крахом новоутворення (тоталітарна «радянська» влада проіснувала 74 роки, тоталітарна форма «володимирового» правління – 66 років). Але чомусь ці події-близнюки зовсім по-різному оцінюються сучасними політиками. Чому б це?
Дмитро Жеребець |
Немає коментарів:
Дописати коментар