Франція була фашистською наполовину, подивіться карту режиму Віші. Скандинавія була лояльною фашизму вся. Східна Європа, окрім поляків, чехів і сербів. Південна, крім греків. Та частина України, яку ми називаємо «прямо справжньою Європою», була фашистською. Навіть у Британії діяла фашистська партія Освальда Мослі. Військовий союз держав Осі – це був один до одного нинішній Євросоюз, з тим же розкладом сил. Тільки без мультикультуралізму, і дуже-дуже нетолерантний. Якщо хто не в курсі, Європа, справжня Європа, завжди була нетолерантна. Везти звідти гуманітарну допомогу стали зовсім недавно. Лицарські хрести, римські орли, військові ордени зі штаб-квартирами в середньовічних замках, – в першій половині ХХ століття це була не бутафорія для туристів. Те, що зараз помилково називається «європейськими цінностями», насправді цінності суто американські, і прописалися вони в Європі тільки за планом Маршалла. Європа ж толерантною не була ніколи, і толерантність її вбиває. А ми любимо Європу і не хочемо її смерті. Ось карта з журналу «Есквайр», на ній нанесені всі відомі «Вікіпедії» люди за останні 2000 років. Розумієте, чому ми її любимо? Сімдесят років тому Європа прийшла до нас з вогнем і смертю, але отримала потужну відповідь. Була окупована, пограбована, згвалтована, обкладена даниною і зганьблена. Вона кається і платить досі, кається і платить, платить і кається. Але поки вона платить і кається за справи давно померлих предків, багато наших співвітчизників і далі її люто ненавидять. Ці товариші викликають тільки роздратування і гидливість, як шавки, що ритуально і гордо раз на рік облаюють скелет мертвого лева, не ними вбитого. Дратує їх пафос і заяложені ритуали. Дратує, що отримавши у спадок від дідів разом з медалями і контрибуціями слово «фашизм», вони запхали в нього потрібне собі значення і вішають цей ярлик на кожного, хто їм не подобається. Дратує, що будь-який наш схвальний погляд у бік Європи вони називають «фашизмом». Дратує, що коли ми хочемо бути господарями на своїй землі, нас змушують відповідати за німців, які колись міряли один одному черепи. Ми – українці, на українській землі, за владу українців. Справжня дикість у тому, що цю просту, природну формулу треба комусь доводити. Доводити, що наше прагнення бути головними на своїй землі – не «фашизм». Коли ліванець приїжджає в Україну, торгує нашими дівчатами за кордон, багатіє на цьому, влаштовує з мешканок своїх борделів всенаціональні конкурси краси, організовує «жіночий феміністичний рух», ганьбить українок у всьому світі, видає сороміцькі журнали, прописується керівником на державному телеканалі, а на всі претензії починає волати про фашизм... Коли негр з Африки приїжджає в Україну, сколочує секту за негритянським харизматичним зразком, оббирає масу українців до злиднів, багатіє, вплутується в грошові афери державного рівня, а на всі претензії починає волати про фашизм... Коли єврей приїжджає в Україну, підминає під себе національне суспільно-політичне телебачення, багатіє, визначає, кому дати слово перед народом, а кому не дати, вимагає за це величезні гроші, а на всі претензії починає волати про фашизм... Хочеться закусити губу і сказати: Значить, фашизм, так? .. Буде вам, суки, фашизм. Дмитро Різниченко |
понеділок, 3 червня 2013 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар