Кому моляться сьогодні Московський Патріархат?
Між тим
переважна більшість російських істориків, не тільки радянських, але й
дореволюційних, оцінюють царювання та особистість Миколи II вельми
негативно. Це була мало приваблива, обмежена,
далека від істинного благочестя людина. І нікчемний цар. Те саме думає
про нього освічене московське духовенство.
Зараз йдеться, втім, про інше — про
становлення культу святого імператора. Про те, зокрема, як у річницю
страти, під час молебнів та хресних ходів, віруючі несли ікони не тільки
Романових, але також «Святого старця Григорія» — ікону Гришки
Распутіна, як його називали сучасники. Осяяний німбом святого Миколи II,
Гришка — одна із найодіозніших фігур російської історії — невдовзі може
також зайняти місце у сонмі православних святих. Про це свідчать і
публікації у православних виданнях.
Про Григорія Распутіна писали чимало і
майже ніколи — позитивно. «Його фатальний вплив на царя через
посередництво цариці і небажання Государя звільнити себе і Росію від
участі цього брудного, розпусного і продажного мужика у звершенні
державних справ, штовхали Росію у прірву, звідки немає вороття». Це
писав депутат Держдуми Володимир Пуришкевич, один із лідерів «Союза
русского народа» і засновник подібного «Союза Михаила Архангела». Що не
завадило йому 1916 року стати одним із організаторів і виконавців
вбивства Распутіна.
"У
той час ще далеко не всі розуміли всю небезпеку близькості Распутіна до
Царського Села" - уривок зі спогадів одного з учасників замаху на
Распутіна Фелікса Юсупова. З сайта http://allday.ru
Нас, власне, обходить не те, що Микола II
потрапив, а Григорій Распутін вірогідно потрапить у святці, — то справа
православних росіян (кожен дискредитує власну церкву, як може). Але ж
значна частина українців, ті, хто входить до складу УПЦ Московського
патріархату, також моляться сьогодні останньому царю Романову і
вшановують його придворного шамана Распутіна. Це вже стосується й нас.
«Старець Григорій» є не єдиним прикладом
масової аберації свідомості у православному середовищі. До того самого
типу явищ належать, наприклад, бурхливі і, здавалося б, безпричинні
пристрасті навколо податкових кодів. При- страсті, які привели майже до
перегляду Святого Письма, до нових понять про гріх і спасіння (Єдиний
шлях до спасіння — відмова від коду; найбільший гріх на землі —
прийняття папірця з кодом.) Гіпертрофовані емоції супроводжували візит
Римського папи до України. Стала апокаліптичною проблема неканонічних
церков в Україні.
Що є двигуном подібних «народних» рухів?
Чому люди — переважно жінки старшого віку й невеликого достатку —
кидають свої справи, їдуть за сотні кілометрів «захищати віру
православну від супостата» (Папи Римського) або вимагати скасування
комп’ютерних кодів? Феномен, безумовно, вимагає вивчення, наукового
аналізу, прогнозування, а також розробки систем нейтралізації — виводу
людей із того хворобливого стану ненависті, у якому вони постійно
перебувають.
Распутін з генерал-майором князем М.С. Путятіним і полковником Д.М. Ламаною. Петербург. 1904-1905 роки. З сайта http://www.hrono.ru
А щодо причин-двигунів, то їх можна
назвати кілька. По-перше, це активна, цілеспрямована — зовсім не
алогічна — агітаційна діяльність частини духовенства та активістів
православних братств УПЦ МП. Проводирі зумисне доводять людей до стану
афекту, який усуває логіку, не реагує на очевидні докази, виключає
нормальне спілкування з оточенням. Навіщо це робиться? Дуже просто: «За
Царя, за Веру, за Отечество!», одним словом — за Союз, тобто — за Росію.
Агітація падає на добре удобрений грунт нестатків, незайнятості,
байдужості влади. До того ж, ці «високі ідеї» заповнюють вакуум,
утворений у багатьох душах раптовим знищенням культу комунізму, Сталіна.
На жаль, віра у Бога, Святе Письмо той вакуум заповнити досі не змогли.
Згаданих факторів могло б виявитися
недостатньо, аби не ще один, а саме — глибока неосвіченість багатьох із
нас. Що, скажімо, знає пересічна людина хоча б про того Распутіна? І чи
привчена вона поспішати до бібліотеки, аби самій розібратися? А тут
з’являється авторитетний «гуру» і розповідає історію, що заморожує кров у
жилах, — як масони-христопродавці вбили благочестивого рятівника
російського трону. І ось тепер — живемо, як живемо. Людина, яка нічого
не знає, вельми легковірна.
Отже, — дальше уже канонізовані? Іван Грозний, Побєдоносцев, Берія і «сам»
«великомученик» Йосип Віссаріонович?
Немає коментарів:
Дописати коментар