Українські сторінки життя Суворова

Сергій МАХУН

24 листопада 1729 року народився видатний російський полководець, генералісимус Олександр Суворов. За часи своєї довгої військової кар'єри він на чолі російських військ перемагав турків, поляків, французів і бунтівників у своїй країні (придушення повстання Омеляна Пугачова).

У всіх військових кампаніях Суворова найактивнішу участь брали й українці, в першу чергу, козаки. Незважаючи на те, що за наказом імператриці Катерини II 1775 року була зруйнована Запорозька Січ, уряд Росії протягом двох війн з Турецькою імперією кінця XVIII ст. активно залучав козаків до військових дій. Особливо вони відзначилися під Кінбурном у травні 1788 року, коли Суворов викликав на допомогу місцевому гарнізону запорозькі човни-чайки, які відбили всі атаки турків із моря. Флотилію запорожців очолював спочатку Сидір Білий, а потім уславлений у народних піснях і в Тараса Шевченка («Сліпий», «До Основ'яненка») полковник Антін Головатий — останній кошовий Запорозького війська. Козаки під проводом Головатого перемогли турків під Очаковом у грудні 1788 року. Перший штурм у липні цього ж року був невдалим і саме запорожці відігравали головну роль у взятті цієї неприступної фортеці.

Шість полків козаків-чорноморців (до 3 тис. чоловік) 14 вересня 1789 року оволоділи стратегічно важливою фортецею Хаджибей, згодом перейменованою на Одесу. Козацькі підрозділи (понад 6 тисяч бійців) брали участь в облозі та штурмі Ізмаїлу з боку Дунаю у складі військ під командуванням знаменитого генерала Йосипа де Рібаса. За особливим представленням Суворова всім козацьким старшинам було вручено золоті медальйони «За отличную храбрость» та «Измаил взят декабря 11-го 1790». П'ятсот запорожців позачергово отримали офіцерські звання. Відомий український історик Тарас Чухліб на міжнародному науковому колоквіумі з приводу 200-річчя швейцарського походу Суворова, що пройшов у місті Андерматті (Швейцарія) у вересні цього року, відзначив, що, згідно з дослідженнями російського історика Олени Дружиніної, під час війни 1787—1791 років у бойових діях брали участь 42 тисячі козаків.

У поході російських військ 1799 року до Італії також брали участь підрозділи, які формувалися на території України, — драгунський полк Миколи Гудовича (син генерального підскарбія часів Гетьманщини Василя Гудовича), Сумський гусарський полк та Катиринославський гренадерський полк.

Офіційна радянська історіографія і навіть дожовтнева російська майже не приділяли уваги придушенню російськими військами польського повстання на чолі з Тадеушом Костюшком. Саме Суворов, який не був головнокомандуючим, узяв ініціативу на себе й розгромив конфедератів. Наприкінці 1794 року його війська після кровопролитного бою взяли штурмом передмістя Варшави — Прагу. Ця блискавична перемога призвела до III розподілу Речі Посполитої. Втрата Польщею українських земель «цілком на совісті» російського полководця.

1796 року Суворова було призначено командуючим армії, яка базувалася у Тульчині (Вінниччина), де він написав свій знаменитий твір «Наука перемагати». Навіть після того, як до влади в Російській імперії прийшов Павло I, який дотримувався пруської системи навчання військ, Суворов продовжував працювати з армією за своєю системою, яку й назвали «суворовською». Але в травні 1797 року (тоді ще фельдмаршал) Суворов був засланий, і імператор почав з ним справжню війну. З величезною популярністю полководця він так і не змирився.

Попереду був уславлений Швейцарський похід 1799 року, за який Павло I був вимушений присвоїти Суворову звання генералісимуса, почесті, й знову опала. 6 травня 1800 року одного з найвидатніших стратегів світової історії не стало. Поховано його у Олександро-Невській лаврі Санкт-Петербурга.