Віщий Олег — завойовник чи визволитель Києва?
А чи не саме в слові «підугорський», яке справило такий магічний вплив на київських князів, ховається ключ до розгадки того, що сталося в Києві 882 року? Уграми в літописі названо плем’я маджар, злет могутності якого припадав на ті часи.
ЧИ ЗАГРОЖУВАЛИ КИЄВУ МАДЖАРИ?
Про плем’я маджар чи угрів (сучасних мад’яр-угорців) наші літописи повідомляють лише побіжно; до того ж звістки про них припадають на 898 р., коли в Києві уже князював Олег. Нестор пише, що угри прийшли на Русь, постояли недовго неподалік Києва — в урочищі Угорському, а відтак ні з чим повернулися назад у Степ. Це виглядає досить дивним, бо на той час, ще з 895—896 рр., маджари уже перейшли Карпати й зайняли Паннонію. І якою могла б бути причина їхнього походу на столицю русів?
Деякі з дослідників висловлювали припущення, що стосунки маджар з росами в період княжіння Аскольда та Діра складалися явно не на користь руських князів і навіть набули драматичного характеру. Ці гіпотези грунтуються на повідомленні нотарія угорського короля Бели III, відомого в історії як угорський Анонім. Десь між 1196 і 1203 роками він написав хроніку «Діяння угрів».
Згідно з угорськими легендами, назва маджарського племені походить від імені гунського вождя Муагериса чи Моджериса, який вів свій родовід від знаменитого Аттили. На початку IX ст. маджари рушили через хозарські володіння на захід. Легенди розповідають, що сам Аттила заповів своєму народові перейти Карпати та відвоювати Паннонію, яку він колись підкорив і яку його сини втратили. Спочатку плем’я поселилося неподалік від Хозарії, в країні, яку називають Лебедією, і прожили там три роки. Визначити достовірно, де знаходилась загадкова Лебедія, історикам не вдалося. Невдовзі з глибин Азії з’явилися нові кочівники — печеніги, маджари змушені були перейти далі на захід — в Ателькузу або Межиріччя, як вони називали степ між Дніпром і Дністром чи Прутом.
У другій половині IX ст. маджари були досить могутніми й загрожували навіть Болгарії. Очолювали плем’я сім вождів, головним з яких був Алмош — з роду Карталів-Орлів. Згодом, 890 р., вождем над вождями проголосять його молодшого сина Арпада, і саме той приведе плем’я в Паннонію — на територію нинішньої Угорщини.
Звичайно, не могли маджари обминути своєю увагою сусідні землі. В «Діяннях угрів» Анонім повідомляє: «Коли маджари проходили повз Київ, перепливаючи ріку Дніпро, то вирішили підкорити собі королівство руське. Довідавшись про це, вожді русів дуже злякалися, оскільки вони чули, що вождь Алмош, син Юд’єка, походить з роду короля Аттили, якому їхні предки колись платили щорічну данину. Проте київський король, зібравши всіх своїх воєвод і порадившись iз ними, вирішив почати битву з Алмошем, вважаючи за краще загинути в битві...»
Далі Анонім, звісно ж, барвисто описує битву, яка завершилась поразкою руської дружини. Переможці переслідували русів, проте увійти до Києва їм так і не вдалося. Почалась облога. Здобути місто приступом не вдалося. Через тиждень почалися переговори. В результаті було укладено мир. Алмош вимагав, щоб Аскольд і Дір заплатили викуп — і золотом, і кіньми, і шкурами та продуктами, а також щоб руські вожді віддали заложниками своїх синів. Зрештою руські князі погодились, але, в свою чергу, зажадали, щоб Алмош відійшов з військом на захід, в Паннонію, бо, мовляв, саме там земля Аттили.
Звичайно, в цьому повідомленні угорського літописця чимало перебільшень. Та одне безперечно: якийсь конфлікт між руськими князями і маджарським вождем Алмошем таки відбувся. І цілком ймовірно, що внаслідок поразки Аскольда й Діра Київ міг потрапити у певну васальну залежність від сильних на той час маджарів і що гордим русичам довелося навіть платити данину кочівникам. Навряд чи такий стан міг довго влаштовувати киян. І, мабуть, саме через це й з’явився під Києвом князь Олег.
ХТО БУВ КНЯЗЬ ОЛЕГ І ЧОМУ ВІН ПІШОВ НА КИЇВ?
Наш літопис, знаменита «Повъсть връменных лът», коротко повідомляє, що 879 року в Новгороді помер Рюрик, але перед смертю регентом свого трирічного сина Ігора призначив Олега, який начебто був його родичем: «от рода ему суща».
Про походження Олега є чимало легенд. Але більшість істориків згоджуються, що він — вікінг, «князь урманський», тобто норманський конунг. На таке походження вказує й ім’я: Олег чи Хельгі — священний. Можливо, він був ще й волхвом, і саме тому його прозвали Віщим. Поєднання функцій військового вождя й релігійного жерця не було чимсь незвичним на той час. Цікаво, що ніде не згадуються діти Олега; як волхв він міг залишатися неодруженим. Згідно з Іоакимовим літописом, Олег — брат Рюрикової жінки Ефанди, а отже дядько Ігора. В новгородській дружині Рюрика він був воєводою.
879 року Рюрика не стало. Традиційно вважається, що він просто помер; принаймні так подають літописи. Одначе здається, що, скоріше за все, він загинув під час чергових заворушень. Очевидно, Олегові вдалося приборкати новгородців. Проте несподівано через три роки, навесні 882 р., він разом із п’ятирічним Ігорем на чолі великої дружини назавжди покидає неспокійне місто. Що спонукало його йти на південь? Ідея завоювати Київ чи піти походом на Царгород — заповітна мрія кожного конунга вікінгів? Зважаючи на те, що Олег забрав малолітнього Ігора, то ймовірніше, що мета походу була зовсім інша: посадити на київський пристол сина Рюрика. Можливо, на замовлення самих же киян.
Без сумніву, Аскольд і Дір мали сильну опозицію. Причина полягала як в особистому хрещенні Аскольда, так і в спробі офіційного запровадження нової віри. Проте чи тільки в зраді руських богів звинувачували Аскольда й Діра? Адже Дір хрещення не приймав і від давніх богів не відрікався. Вагомішою причиною невдоволення киян була поразка Аскольда й Діра у війні проти маджар.
Варто зауважити, що в очах русів і хрещення, і невдача в битві проти Алмоша були взаємопов’язані: руський князь зрадив рідних богів, і під час битви боги відвернулися від руської дружини. Виходом із ситуації могло бути тільки повалення хрещеного Аскольда, а заразом і його брата. Лишень після цього можна було б повернути прихильність богів і скинути ненависне маджарське ярмо. Проте власних сил для державного перевороту в опозиціонерів, мабуть, таки бракувало. По допомогу вони могли звернутися, звісно ж, до таких же язичників. Наймогутнішими і найближчими за духом були північні сусіди — новгородські словени.
Можливо, київська опозиція зверталася ще до Рюрика, проте той мав достатньо проблем із власною опозиційно налаштованою купецькою мафією, яка, зі свого боку, просила допомоги у київських князів. Після його смерті кияни звернулися до Олега. І нарешті досягли успіху; навесні 882 року Олег збирає різноплемінну дружину, покидає Новгород і вирушає на Київ.
ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 882 РОКУ
Для того, щоб приступом оволодіти добре укріпленим Києвом, в Олега бракувало сил, незважаючи на підтримку опозиції. Або ж він не хотів кровопролиття. Знаючи ситуацію, Олег прикидається підугорським послом чи купцем, і, мабуть, передає київським князям, що має для них якусь важливу інформацію від Алмоша. Якщо ж припущення про певну васальну залежність від маджар є правильним, тоді стає значно зрозумілішою поведінка Аскольда й Діра: вони мусили виявити високу честь маджарському посланцеві.
Підступно вбивши обох князів, Олег без опору оволодіває Києвом. Кияни вітали його і як реставратора давньої слов’янської віри, і як визволителя з-під маджарського протекторату. Можливо, саме останнє й обумовлює той факт, що Олег Віщий — один iз улюблених героїв Київської Русі, хоча його повинні були б вважати в Києві узурпатором княжої влади.
Захопивши Київ, Олег, поза сумнівом, зруйнував усе, що нагадувало про хрещення русів, насамперед церкву святого Миколи. Одначе він дозволив поховати обох князів, вочевидь, щоб не занадто ускладнювати собі стосунки з їхніми прихильниками. Аскольда — як християнина — поховали на місці спаленої церкви, язичника Діра за старим руським звичаєм спалили.
Варто підкреслити важливий момент: те, що князі поховані з належними почестями і згідно зі звичаями, підтверджує їхнє високе, безумовно княже, походження; якщо Аскольд і Дір були б Рюриковими боярами незнатного роду, навряд чи так церемонився б з ними Олег після вбивства. Можливо, й справді на Аскольдові й Дірові обірвалася династія Кийовичів, як те стверджують чимало істориків.
Зрозумілішим стає прихід маджар під Київ 898 р.: Арпад міг приходити за даниною. Проте довідавшись, що в русів новий князь, і побачивши силу Олегової дружини, повернувся ні з чим.
Наші літописи постаралися обійти глухим мовчанням невдачу київських князів у війні з маджарами, яка не вельми імпонувала гордим русам, і через це внесли чимало суперечностей у висвітлення подальшої нашої історії. Насправді ж все було і значно складніше, і значно драматичніше.
Немає коментарів:
Дописати коментар