Політична еліта та демократичні віча в Київській Русі
Суспільна організація у східних слов’ян
В обох випадках кочові завойовники залучали підкорених слов’ян до своїх походів, використовуючи їх, мовлячи сучасною мовою, як «гарматне м’ясо». Про них починають згадувати (і описувати) тогочасні літописці. На території між Дністром і Дніпром грецькі історики називають антів і склавинів, а арабські, дещо пізніше, — русів і сакалібів. Вочевидь, склавини і сакаліби означали одне й те ж — те, з чого потім наші літописці вивели назву слов’яни.
Якому способові організації суспільного життя віддавали перевагу слов’янські народи і яким був їхній менталітет? У працях Прокопія Кесарійського, Йордана, Маврикія, які писали про наших предків, можна знайти перші спостереження з цього приводу. Історики відзначали, що в слов’ян немає ні сильної влади, ні сильної військової організації, незважаючи на те, що вони досить войовничі, хоробрі воїни, які зневажають смерть. Їхню суспільну організацію історики називали демократичною, позаяк всі справи вимагали згоди і рішення зібрання старійшин та народу. Тобто, замість справжньої еліти, яка б силоміць завоювала собі владу, у слов’ян — родові вожді; замість честолюбних і гарячих голів, які втягують суспільcтво в динамічний, а отже історичний, процес, — загальнонародні віча чи попросту зборища натовпу, де часто вирішальне слово надається родовим патріархам — сивим стареньким дідусям, яким вже й думати важко, не те, щоб зважитися на великі звершення.
Зрозуміло, що в такому середовищі непересічний індивідуум нівелюється і, зрештою, гине. Тому про які-небудь великі історичні діяння мова навряд чи могла йти?
ФЕНОМЕН РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Постає закономірне питання: як же виникла у наших предків держава — могутня Русь IХ—ХI столiть? З якого це дива подніпровські слов’яни раптом запровадили ієрархію у своєму суціль демократизованому середовищі? Та й звідки взялась і як зміцнилася еліта?
Як відомо, один зі шляхів зародження державної еліти — її чужоземне походження. Ще Г. Гегель у своїй «Філософії історії» відзначав, що виникненню держав чи міст-держав у греків сприяло прибуття іноземців, які заклали міцні центри, збудували замки і заснували царські династії. А філософ К. Юм висловився більш категорично: «Майже усі уряди, що існують або залишили слід в історії, первісно були засновані або шляхом узурпації влади, або шляхом завоювання, або мало місце і те, і друге».
До подібних висновків про виникнення держави — в розумінні організованої чи навіть централізованої політичної влади — схилялися чимало істориків. «Якась зграя білявих бестій, — за словами Ф.Ніцше, — раса підкорювачів та панів, яка, маючи військову організацію, накладала свої важкі хижацькі лапи на населення, що переважало її чисельно. Ось так і виникає «держава» на землі: на мою думку, сентиментальність, яка виводить її початок від «договору», тут ні до чого».
Власне, в усіх випадках прибуття іноземців приводило до розшарування суспільства, внаслідок чого і виникала первинна ієрархічна структура: завойовники давали еліту і державну структуру, а підкорене населення — необхідну людську масу. З цього протистояння зароджується необхідна напруга, виникає поштовх до історичної динаміки. Так і тільки так народ вступає до Історії.
Звісно, слов’яни в питанні виникнення в них держав, не були винятком. Наприклад, на Балкани у 679 р. приходить болгарський хан Аспарух зі своєю добре організованою ієрархічно ордою. Південні слов’яни укладають з ним союз, на основі якого утворюється могутня держава Болгарія, що з часом загрожує навіть Візантії. Ієрархічна структура була закладена прибульцями, а державна еліта сформувалася зі старійшин тих ста болгарських родів, які прийшли з Аспарухом.
Що ж сталося у нас? З літописних джерел відомо, що над подніпровськими племенами постійно висіла загроза то з боку могутньої Хозарії, то з боку угорців та печенігів. Нині більшість істориків згоджуються, що з протистояння з Хозарією і зародилася держава з центром у Києвi. Проте небажання платити данину хозарам ще замало для утворення держави. Як формувалась еліта? З місцевих родових старійшин-вождів? Навряд. Старійшини мали авторитет лише у межах свого роду. Отже — теж прибульці, як у південних слов’ян?
Пригадаймо, що через Київ пролягав знаменитий торговий «шлях із варяг у греки». Купці наймали охоронців, яких на захід від Лаби — річки, яка відділяла Слов’янський світ від Германьського, — називали вікінгами; на схід від Лаби вони були відомі як варяги. Часто ті найманці діяли самостійно, поскільки добре знали усі подробиці даного промислу. Дарма намагалися встановити національність вікінгів і варягів: вони були перш за все професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги.
Нашим предкам варяги імпонували як чудові воїни і як чудові купці. Зі свого боку, варяги були кровно зацікавлені в безпеці торгового шляху. Як припускають дослідники нашої історії, саме на основі взаємних інтересів місцевих слов’ян і північних варягів і змогла утворитися Руська держава.
Обминаючи тут вельми цікаве і дуже суперечливе питання про родовід перших варязьких князів Аскольда і Діра, Рюрика та Олега, питання про етнічний склад руської еліти на Русі, варто наголосити на головних моментах. По-перше, державна еліта на Русі змогла сформуватись і досягти необхідної концентрації та сили, тільки опираючися на варязькі (тобто — чужоземні!) мечі. По-друге, приналежність варягів до західного світу обумовила прилучення нашого народу до західного менталітету. Таким чином, наш народ дістав шанс стати народом державницьким, iз власною честолюбивою пасіонарною елітою, і зумів створити власну державу. Причому — державу західного зразка без східного азіатського деспотизму.
ДЕМОКРАТИЧНЕ СЛОВ’ЯНСЬКЕ ВІЧЕ
Один елемент, що не вельми сприяв ідеї державності, все ж у варязькій Русі таки залишився. Віче!.. Предмет захоплення багатьох шанувальників нашого минулого. Проте якщо поглянути прискіпливіше, то у феномені віча було закладено підвалини трагічних наслідків у майбутньому. Хто знає, які ще функції могло реально виконувати загальне зібрання мужів на вічовому майдані, окрім однієї: узаконити владу князя загальним голосуванням (чи галасом — бо ж голосів, як відомо, ніхто не лічив!). Це був, зрештою, важіль впливу мас на державні справи — щось на зразок трибунату в Стародавньому Римі, виторгуваному плебсом у протистоянні з патриціатом. Подібного феномену Західна Європа не знала.
Що на практиці означало віче? Князеві — а в його особі і визначальній частині еліти — необхідно було або догоджати масі, або шукати надійнішого способу утвердження своєї влади: найняти де-небудь добірну дружину або покликати на допомогу могутнього сусіда чи навіть колишнього ворога. Тим самим чужинцям надавалася можливість ефективно втручатися в нашу внутрішню політику.
Звісно, можна заперечити: віче — свідчення демократизму, показник високої громадської активності і свідомості. Обминаючи осторонь досить дискусійну проблему рівня свідомості зібрання загалу, наголосимо: наш народ не пройшов етапу міцної державної влади. У народній свідомості, чи навіть у підсвідомості, не відклалася традиція шанування державної ієрархії — як чогось вищого, даного від Бога. Це, безперечно, наклало негативний відбиток на менталітет нашого народу.
Певну специфіку мала і руська еліта: в неї не було місцевого патріотизму. Це було пов’язано з принципом престолоуспадкування, запропонованим Ярославом Мудрим: княжий стіл у Києві та інших містах передавався у спадок не синові, а старшому в роду. Тому в князів не виникало бажання розширювати свої володіння — збирати землі; для них важливішим було посісти більш престижний стіл. З цієї точки зору княжа верхівка Руської держави чимось нагадувала радянську номенклатуру, у мріях якої завжди було адміністративне крісло в престижнішому місті.
Відповідно специфічний характер мали і війни між князями, княжі міжусобиці. Замість завоювання нових територій, наша княжа еліта шукала шляхів, способів і, звичайно, союзників для захоплення омріяного столу. Та все ж, попри всі особливості менталітету і верхівки, і простолюду, на теренах східного слов’янства таки утворилася держава. Більше того, Київську Русь з повним правом можна розглядати як окрему поліетнічну цивілізацію.
Зеніту могутності Русь сягає за князя Володимира Святославовича. Відтак настає надлом, хоча спостерігається ще духовний розквіт за часів Ярослава Мудрого; проте як цивілізація Русь занепадає, і десь після Данила Галицького, який намагався реставрувати колишню славу, від колись могутньої Русі залишається лише її тінь. Час функціонування цієї цивілізації значно менший тисячоліття — терміну, обчисленого Шпенглером для подібних суспільних утворень. Проте майже всі ознаки такого утворення в наявності: зародження, піднесення, надлом. Загибель і, зрештою, — цілком сформований власний менталітет, зокрема специфічне бачення суспільної ієрархії. У плебсу на Русі не було й думки посягати на верховну державну владу. Володар міг бути тільки княжого роду. Здається, тільки в Галицько-Волинському князівстві загрожували княжому родові, та й то не простолюд, а бояри — тодішні нувориші. Щось подібне практикувалось і в Новгороді; там теж торгова мафія диктувала свої правила.
Зовсім інше ставлення до влади бачимо в наступному періоді найбільшого нашого державного піднесення — в часи Гетьманщини. Будь-хто з козаків-нетяг в принципі міг стати гетьманом. Теоретично перешкод не було: потрібно лише вправно володіти шаблею, мати кебету і гаряче бажання.
Немає коментарів:
Дописати коментар