Шукати в цьому блозі

четвер, 8 серпня 2013 р.

Я, в своїй хаті господар.

Правду кажучи, я не дуже цікавлюсь подробицями внутрішньосемітського арабо-ізраїльського конфлікту, але зізнаюсь, що мені подобається маленький міцний будиночок, який побудували собі євреї в Палестині. При цьому я вважаю Ізраїль нацистською державою і не бачу в цьому нічого поганого... для євреїв, звісно. Я б не відмовився мати свою державу, побудовану на аналогічних засадах. З високим бетонним парканом по периметру, щоб ніяка чужинська наволоч не змогла не те щоб залізти на мою грядку з буряками, але навіть плюнути на неї. З вишколеними спецслужбами, які ганялись би по всьому світу і показово знищували покидьків, які мали необережність заперечити Голодомор. З суворими міграційними обмеженнями для претендентів на українське громадянство, які не мають довідки про те, що його батько - не москаль. Зі спеціальною Стіною плачу для ізраїльських туристів - на знак глибокої подяки за використаний досвід. Ну, і звичайно, з потужною ядерною зброєю, націленою на всіх найближчих сусідів - без жодних агресивних намірів, боронь Боже, а просто так - для сміху.
Тому, я вважаю, що не варто нам ламати голову над дурною задачкою, придуманою добрими сусідами: хто ж у природі більше  користі приносить - араби чи євреї? Ще дурнішою мені видається друга задачка: з'ясовувати, кому з них ми повинні сподобатись. Пора зайнятись проектуванням і будівництвом власного міцного будинку зі спеціальними гачками на стіні для розвішування доброї зброї. Можливо, наш будинок якісь шаромижники згодом обізвуть нацизмом, комунізмом або взагалі повним лайном. Кому яке свиняче діло? Якщо в будинку на стіні висить рушниця, вас зрідка дратуватиме тільки собачий гавкіт за парканом.



Доктор Смалець

Немає коментарів:

Дописати коментар