Де починається час?

Клара ГУДЗИК

Не треба нагадувати, коли народився та заснував нову релігію Ісус Христос. Тим самим було закладено початок нової ери в історії західної цивілізації, в історії людства. Однак зв'язок між датою народження Ісуса Христа та відліком часу був усвідомлений і усталений не одразу. Після Різдва Христового і навіть після визнання християнства як державної релігії у багатьох країнах Європи ще понад 1000 років "початком часу" вважали не Боже народження, а інші історичні події. Для тих західноєвропейських народів, які колись входили до складу Римської імперії, вектор часу починався з міфічної дати заснування Риму, або з часів правління уславлених імператорів, найчастіше Октавіана Августа, або років проведення олімпіад. Східні християнські держави та церкви, українська теж, за прикладом Візантії в середні віки рахували час від "абсолютного початку", тобто від створення світу Богом Отцем, що здається дуже логічним.

Втім як середньовічні люди могли визначити дату створення світу? Виявляється, що це зробила християнська церква ще за часів, коли вона була єдиною й неподільною, тобто вселенською. Періодично збиралися Вселенські церковні собори (з'їзди), де вирішувалися найважливіші спільні проблеми. На шостому Вселенському соборі у Константинополі (680-681 рр.) християнські ієрархи визнали, що світ був створений за 5508 років до народження Ісуса Христа. Нагадаємо, що всі рішення соборів вважалися й досі вважаються богонатхненними, тобто "навіяними Богом".

Перші обчислення, які потім поступово призвели до встановлення нової ери від Різдва Христового, були здійснені у VI столітті вченим ченцем Діонісієм Малим, скіфом за походженням. Він жив у римському монастирі св. Анастасія і працював над складанням таблиць пасхалій - майбутніх дат святкування Пасхи (як відомо, Пасха належить до так званих рухомих свят - вона не закріплена за постійною календарною датою). Для визначення дня Пасхи, тобто дня Воскресіння Ісуса Христа, Діонісій вирішив точно встановити історичну дату Його народження. Він, може вперше в історії, зіставив дані Євангелій з датами відомих історичних подій з інших джерел. До цього християнська церква використовувала виключно циклічний принцип святкування Воскресіння: його відзначали кожної неділі та один раз на рік, без будь-якої згадки історичних дат.

Діонісій вирахував, що Ісус народився 25 грудня 753 року від заснування Риму. Його розрахунки були прийняті християнською церквою. Сучасна наука, однак, вважає, що Діонісій помилився на кілька років - Різдво, найбільш імовірно, відбулося 750 чи 747 року від заснування Риму. Це на 4 чи 7 років раніше від прийнятої й сьогодні церквою дати. То якщо вірити сучасним науковцям, а не високоосвіченому скіфському ченцеві, 2000-літній ювілей Різдва Христового ми маємо вже позаду (а кінець світу, який пророкують сьогодні численні "пророки", так і не настав).

Головне досягнення середньовічного історика полягає, однак, у тому, що завдяки йому виникла нова й фундаментальна ідея - започаткувати нове літочислення та розділити безперервний потік часу історії людства на дві половини - "до" та "після" Христа.

Визнання та поширення нового відліку часу в Європі тривало чимало століть. Наприклад, Рим уперше застосовував його за часів папи Іоанна ХІІІ, 968 року. В Іспанії ще у ХІІ ст. брали за нульову точку початок правління імператора Октавіана Августа (38 р. до н.е.). А на сході Європи до XIII століття рахували від створення світу. Так, Нестор-літописець та багато наших хроністів пізніших часів подавали дати саме так.

Щодо календарів, то у І-ІІІ століттях всі християнські церкви користувалися іудейським календарем, а з IV ст. перейшли на юліанський, розроблений за часів Юлія Цезаря єгипетським астрономом Созігеном і введений для всеімперського використання 45 року до н.е. Неточності цього календаря поступово призвели до того, що у XVI столітті розходження календарного та астрономічного часу становило 10 днів. Наприклад, календарні дні весняного рівнодення та зимового сонцестояння, дуже важливі для свят Пасхи та Різдва, запізнювалися на 10 днів щодо астрономічних явищ. З цієї причини римський папа Григорій ХІІІ впровадив новий, значно точніший календар, який отримав назву григоріанського, хоча його розробив італійський вчений Луїджі Ліліо (похибка григоріанського календаря становить 26 секунд, порівняно з 11,26 хвилинами юліанського, щорічно). І от 1582 року, згідно з папською буллою, в усіх католицьких країнах 5-те жовтня було переіменоване на 15-те жовтня. Дні християнських свят таким чином перемістилися також на 10 днів.

Протестантські церкви перейшли на григоріанський календар не одразу - запеклі суперечки теологів тривали майже два століття. Пручалося духовенство, протестували віруючі. Були випадки "календарних заколотів". Православна церква, після кількох століть богословських диспутів, відмовилася перейти на новий календар, зберігаючи вірність рішенням Вселенських соборів. Головною ж причиною було те, що "римський" календар розцінювався як замах на істинну віру. Не прийняли новий час також греко-католики в слов'янських країнах, деякі інші східні церкви. У колишній Російській імперії новий календар було введено лише 14 лютого 1918 року.

Православна церква зберегла, однак, вірність старому стилю, і тепер маємо два календаря - світський ("новий стиль") та сакральний, церковний ("старий стиль"), що, до речі, було типовим для біблейських часів. У ХХ столітті розходження між датами старого та нового стилів становить вже 13 днів. На стільки ж днів зміщені дати багатьох православних свят (Різдва, Хрещення, Благовіщення тощо) порівняно з астрономічним календарем та святковими днями інших християнських церков. Це, безумовно, поглиблює відчуження між християнами різних конфесій.

Є й інші суттєві проблеми. Так, Новий Рік наші православні святкують за тиждень до Різдва, тобто під час найсуворішого різдвяного посту. Веселощі, гулянки та багаті скоромні новорічні столи в цей час не просто недоречні, а відверто блюзнірські.

Варто ще згадати, що створення літочислення від народження Ісуса Христа, суперечки навколо старого та нового календарів стосуються тільки частини людства - християнського світу. Східні народи - буддисти, індуїсти, конфуціанці та інші - мають своїх Богів, свої важливі релігійні дати, свої сакральні календарі та проблеми. Наприклад, мусульмани рахують нову еру з 622 року - року переселення пророка Мухаммеда з Мекки до Медини.

Попри це, григоріанський календар, що веде літочислення від Різдва Христового, у ХХ столітті став міжнародним світським календарем, календарем міжнародних подій, міжнаціональних контактів. Сьогодні, однак, з'являється чимдалі більше прибічників його заміни на точніший і, головне, зручніший календар. Найбільш незручним вважається те, що, згідно із юліанським календарем, дні тижня припадають на різні календарні дати у різні місяці. Вже розроблено кілька проектів нового всесвітнього календаря. Два з них подано на розгляд відповідній комісії при ООН, сподіваючись - мабуть, марно - впровадити новий календар з 1-го січня 2000 року. Поживемо - поки за старим календарем - побачимо.