Від Кия до Григорія Сковороди

Віктор ГУСЄВ, Юрій КАЛІНЦЕВ, кандидати історичних наук, Національний університет імені Тараса Шевченка

Ще у стародавні часи наші пращури складали билини, пісні, думи, де легенди у поєднанні з реальними спогадами про родоначальників і вождів, героїв і негідників, про походи та ратні подвиги відтворювали непорушну єдність минулого й сьогодення. З часом міфічні та напівлегендарні герої замінювалися історичними особами, в діях яких втілювалися реальні історичні події.

До легендарних осіб належить і полянський князь Кий, про якого вперше згадується у головному джерелі знань із давньоруської історії — «Повісті временних літ».

В історичній науці другої половини XIX—початку ХХ століття набула поширення точка зору, за якою наведений літописний переказ ченця Нестора був вигадкою давньоруського книжника. Проте археологічні дослідження спростували таке твердження. У результаті тривалих розкопок на київських пагорбах, які вчені ототожнюють із літописними горами Кия, Щека і Хорива, було виявлено чисельні пам’ятки східнослов’янської культури кінця V—VI століття. Зародком міського життя науковці вважають гору Кия (сучасна назва — Замкова), а в подальшому «град Кия», — пам’ятаєте, за літописом брати заснували «городок» в ім’я свого старшого брата, — знайшов свій розвиток на сучасній Старокиївській горі (територія Національного музею історії України).

Безперечно, достовірні результати археологічних досліджень довели реальність історичної основи літописного переказу, який, на думку сучасних дослідників Бориса Рибакова, Петра Толочка, Михайла Брайчевського, Миколи Котляра та інших, є осмисленим спогадом про спорудження першого Київського городища в кінці V—VI століть.

А що ж ми дізнаємося про самого Кия? Літописець Нестор дає низку важливих фактів із біографії свого героя, який очолював союз полянських племен. Він «ходив» у Константинополь, де прийняв «велику честь від царя», потім намагався утвердитися на Дунаї і навіть побудував там містечко Києвець. Однак перебування на Дунаї було недовгим, і князь повернувся до свого міста — Києва, де й помер.

Для створення історичного портрета полянського князя науковці грунтовно дослідили матеріали давньоруського епосу та західнослов’янських переказів, пам’яток візантійської, вірменської, скандинавської, старонімецької літератури, твір готського письменника VI століття Йордана. У результаті, з певними застереженнями, реконструкція біографії Кия передбачає таку послідовність подій: у роки своєї юності, наприкінці V століття, він заснував свій «град»; через кілька десятиліть, уже літньою людиною, відвідав Константинополь, за угодою з імператором Юстиніаном I (можливо, й вступивши до нього на службу) спробував заволодіти Подунав’ям, але, зазнавши поразки, повернувся до міста на Дніпрі, де й скінчив свої дні.

Мине майже триста років, перш ніж на сцену східнослов’янської історії вийде наступний її персонаж — київський князь Аскольд. Ті три століття спливли не марно для східних слов’ян. У їхньому середовищі набирали сили процеси розвитку суспільно-економічного, політичного й духовного життя. Поступово складалися передумови для формування державності. Однак із невідомих причин літописець Нестор уриває розповідь про племена полян та їх центр — Київ. Відомо тільки, що в місті на Дніпрі після смерті Кия правили полянські князі, і що до цієї династії належав Аскольд.