3 липня – день давньоруської слави!

3 липня 965 року дружина князя Святослава Ігоревича одержала перемогу над військом хазарського кагана. Столицю Хазарії – Ітіль було взято та зруйновано, після цього було взято та зруйновано решта фортець Хазарії, які складали основу паразитарної влади цієї держави.

Що передувало цьому походу? Тривала бездіяльність Ольги у якості регента зумовила не тільки сваволю окремих князівств Київської Русі, але й загарбання руських земель войовничими сусідами (волзькими болгарами, хазарами). Тож, ймовірно, в'ятичі пристали під владу Києва лише після знищення Святославом їх сепаратистських войовничих угрупувань.

За свідоцтвами середньовічних мандрівників, основною частиною доходів, окрім посередництва та гендлярства, протягом усієї історії існування Хазарії була работоргівля. Регулярні набіги на сусідні землі (переважно слов'янські) давали хазарам величезну кількість рабів, яких вони потім продавали по всьому світу. Закріплюючись на слов'янських землях за допомогою побудови нових фортець, хазари все частіше влаштовували набіги на слов'ян, обкладаючи їх даниною. Святослав не міг не розуміти, що протистояння Русі та Хазарії може закінчитися лише загибеллю одного із суперників.

Парадокс (або закономірність – сприймайте як хочете), що блискуча перемога нашого героя залишила на диво мало письменних пам'яток. За окремим уривком у "Повісті врем'яних літ" важко визначити як саме розбито Хазарію. Дослідження доводять, що Святослав вдарив по Хазарії не в лоб, через Дон, а пішов у обхід, через землі в'ятичів. Інакше бути не могло, адже лобова атака на Саркел була небезпечна – це був укріплений природою та фортецями район. Держава – вампір, яка півтора століття смоктала кров із сусідів та данників, була знищена за один, 965-й, рік. Руси перемогли кочівників у їх рідному домі – у степу. Після переможної війни хазарські міста Саркел та Самкуш стали руськими містами Біла Вежа та Тьмутаракань. Їх слов'янське населення із данників-напіврабів перетворилося на повноправних підданих київського князя. Арабський мандрівник Ібн Хаукаль називає після цього "Руською рікою" вже не Дон, як Ал Масуді, а Волгу! Тобто не Дон, а Волга стала східним кордоном Київської Русі.

І ще одна не менш важлива теза. Основним "товаром" торговців-хазарів були раби. Справедливо кажуть, що арабські, європейські, американські работорговці загальмували розвиток Африки, підірвали її сили. А яка ж роль работорговців хазарів, маю на увазі їх роль в уповільненні прогресу? Хтось намагався її дослідити? У 10 столітті разом із Хазарською імперією зникла й індустрія работоргівлі, принаймні, таких об'ємів торгівлі "живим товаром" не спостерігається. Вже у наступному столітті у Європі розквітають міста, цехові ремесла, мистецтво, тобто йде розквіт Середньовіччя після ночі Темних віків. Випадковість це чи закономірність? Думайте, аналізуйте самі. Чуда-Юда не стало. Саме так у казках та билинах називали наші предки загрозу з боку південно-східного ворога. Не суперника, не опонента, а саме ВОРОГА.

Заслуговує на увагу те, що відбувалося потім на території Хазарії. Столична околиця каганату, Ітільщина, у пониззі Волги, згодом перетворилася на ординську Сарайщину (столиця Орди), з розпадом Орди – на Астраханщину, столицю однойменного ханства. Московське царство приєднає до себе цю територію. Основним центром цієї території стане Царицин, сусід фортеці Саркел на Дону, де Дон найближче до Волги, зараз там Волго-Донський канал імені Леніна. До речі, древні калмики – джунгари, брати хазарів, предки Леніна, входили у хазарський союз. Сталін перейменовує Царицин на Сталінград. Зараз це Волгоград. Як тут тепер не зрозуміти запеклого опору червоних щодо агресії німців саме під Сталінградом! Скільки крові пролилося із обох боків! Адже Сталінград – це хазарське сакральне, містичне та, водночас, реальне й історичне місто. Підняттям рівня Дону під час будівництва Волго-Донського каналу затоплено й околиці Саркелу (Білої Вежі). Сталін привітав будівельників та експлуататорів каналу із його відкриттям. На місці теперішнього Цимлянського водосховища під час земляних робіт знайдено хазарські поховання. Район заблокували військові, причетних до знахідки археологів нейтралізували (по сталінські, а як саме, думаю, пояснювати не треба). Як же після цього хазари не будуть "зниклими" без сліду!

Значення розгрому Хазарського каганату для Київської Русі спостерігається неозброєним оком навіть і зараз. Головним досягненням походу було те, що Київська Русь повернула собі незалежність – перестала платити данину Хазарії. Загарбані хазарами землі (зокрема район фортеці Саркел) знову увійшли до складу Русі. Розгромивши стару хазарську столицю Семендер (у сучасному Дагестані), Святослав відновив владарювання Русі на всьому просторі від Каспійського моря до Меотиди (Азовського моря). Саме Святославу належить відродження Тьмутараканського князівства зі столицею Таматарха (сучасна Тамань). Святослав визначив стратегічно важливі місця перебування стратегічно важливих форпостів для налагодження вигідних торгово-економічних відносин із сусідніми і віддаленими державами (Хорезм, Багдад).

Настав кінець работоргівлі у цьому регіоні та закінчилися набіги на землі Київської Русі з метою захоплення рабів, які ставили під питання буття наших предків. Кінець Хазарії означав підсилення влади Києва, об'єднання племен, які перебували у складі Русі у одну спільноту – підданих князю Святославу. Під час походу були нейтралізовані й незалежні від каганату, але й не менш агресивні племена булгар, буртасів, ясів та касогів. Влада хазар була знищена не тільки у центрі Хазарії,але й на її периферії. Русь відкрила собі вільний шлях на Схід, внаслідок чого торговельні зв'язки Русі зі Сходом укріпилися.

Знищення Хазарії, провід якої сповідував юдаїзм та підтримували його серед оточуючих та підвладних народів через розповсюдження вигідного світосприйняття – рабства, покірності, означало зникнення найбільш тяжкого гніту – духовного, який міг би знищити основи самобутності наших предків та й інших народів Європи. Перемога Святослава означала, що гегемонія над кочівниками Причорномор'я від хазарів перейшла до київського князя. Доказом цього є те, що у поході Святослава 967 року на Дунайську Болгарію на його боці брали участь угри та печеніги. Київська Русь виявилася наймогутнішим та найпослідовнішим ворогом каганату. Майже півтора століття визвольну війну проти каганату було завершено походом Святослава. Знищив основні опорні військові сили каганату на чолі з каганом та зруйнувавши опорні пункти хазар на Середній та Нижній Волзі, на Північному Кавказі та Нижньому Доні, князь Святослав позбавив влади й торгово-посередницько-гендлярську верхівку Хазарії. А ці принципи були основою існування цієї держави. Хазарія зникла одразу ж після ліквідації основної умови її існування – військової зверхності над сусідами й тих економічних переваг, які гарантували контроль над важливими торговельними шляхами міх Азією та Європою.

Ось що про похід Святослава пише історик М. Котляр у своїй книзі "Полководці давньої Русі": "Воєнні операції по боротьбі з Хазарією і Болгарським царством на Волзі були проведені Святославом з великою швидкістю, полководницьким умінням і стратегічною широтою. З невеликими силами – адже у похід попрямували лише княжа дружина і, можливо, дрібні загони ближніх до князя бояр, - він зумів здолати війська і болгар, і хазарів, що, поза будь-яким сумнівом, мали багаторазову чисельну перевагу. Це свідчить про хоробрість, стійкість і високий вишкіл київських ратників".

Хтось із прискіпливих істориків може дорікнути мені стосовно того, що дата 3 липня досить умовна, "взята зі стелі". Не сперечатимусь. Але скажу кілька слів. У наших предків була інша концепція часу, і не було важливо коли саме що відбулося, з точністю до дня. Набагато важливіше інше – що саме відбулося, яке значення мала ця подія для розвитку племені, нації, людства. Якщо нема точної дати, зафіксованої у більш чи менш достовірних джерелах, то її можна відтворити, аналізуючи звичаї, обряди, традиції народу. Адже доведено, що інколи дані про реальну дійсність після дослідження фольклору призводить до того, що ці дослідження розповідають про історію народу набагато яскравіше, ніж скупі історичні дані, написані офіційним стилем, позбавленим емоцій, творчих засобів, експресії.

Вас не вражає те, що велична перемога давньоруської зброї та сама постать найвеличнішого на мій погляд полководця, якого тільки давала світові наша Вітчизна всіляко замовчувалося та й зараз замовчується? Окрім роману С.Скляренка "Святослав" серйозних художніх творів у вітчизняній літературі немає. Про фільми казати взагалі не варто - немає жодної картини. У сучасній державі нема такої галузі індустрії, яка б займалася пропагандою культу героїв, які боролися за Україну. Чому так? - питання риторичне. Причиною цьому антиукраїнська еліта, яка тимчасово знаходиться при владі. Не акцентуватиму зайвий раз на тому, що восени буде можливість замінити цю владу на патріотичну, наведу краще влучний вислів Богдана Бенюка: "На кожного (х)Азарова знайдеться свій Святослав!"

А поки що не втрачаймо часу, пропагуймо самотужки культ Героїв, створюймо традиції вшанування великих перемог! І коли святкування цих подій стане необхідністю, тоді вже не буде так важливо, наскільки точна чи неточна конкретна дата святкування. Реальний приклад є – святкування Дня Героїв. Теж саме, тільки не прозою, а віршами й більш виразніше висловив Юрій Клен у своїй поемі "Попіл імперій".

Предків не маєш? – тож будь сам собі предок.

Люди забули легенди? – нову їм створи.

Втратили віру? – кресли на скрижалях їм Кредо.

Щезли герої? – меча тоді в руки бери.

Місто згоріло? – споруджуй же заново мури.

В кожній пригоді яви себе як мономах.

Згинув варяг, але сам будь варягом, будь Рюрик,

Що викриває ніким ще не ходжений шлях.

Використана література:

1. Котляр М.Ф. "Полководці давньої Русі";

2. Дан Берест "Літописні непорозуміння";

3. Воєслав Кобза "Свята Русь – ординська Москва";

4 Азар Ворон "Святослав Хоробре. Йду на Ви!";

5. Галина Лозко "Святослав Хоробрий", журнал "Сварог"№8.

Зореслав Кумпан