«Антифашистська» пошесть в Україні поширюється не по дням, а погодинно і щохвилинно. Її вже помітно неозброєним оком навіть із-за меж України. Свідченням тому ганебна подія з відкликанням міжнародної нагороди у журналістки-блогера Олени Білозерської. І прислужився тут, як не крути і не верти «крутий опозиційний» колега Мустафа Найєм. Захід підіграв Януковичу, і добре, що Олену ще не порівняли з Брейвіком… Заходу, що не жив в атмосфері тотальної лівизни та тоталітарного червоного режиму наша правизна та потяг до неї не зрозуміла. Не були вони в нашій шкурі.
А тим часом в «антифашисти» зганяють працівників бюджетної сфери, як «мітингову худобу». Викрутаси з «доставкою» мітингувальників до Києва, а вірніше з гальмами та перепонами взагалі варті написання про них фундаментальних трактатів, бо їх розмаїття вражає: залякування, ультиматуми, перевірки, інсинуації, постановочні сцени, засідки, перевірки, і ще і ще різні крутійські винаходи. А скільки грошви з обох боків задіяно на ці заходи? От би це все та на «мирні цілі»: погодувати дітей цукерками чи бомжів супом…
Окрема розмова термінологічна та інтелектуальна.. Бо саме в поясненнях суті фашизму від тих хто залучений, і навіть від «організаторів» багато перекручень та такого чорного гумору, якому позаздрили навіть автори-дотепники від «95 кварталу». Але є і історична аналогія. За Муссоліні (пояснюю – це справжній фашист та його засновник) до Риму люди їхали добровільно, з цікавості здебільшого в надії подивитися розгін фашистів та покепкувати з цього, але натовп цікавих був таким великим, що вразив владу, яку не знала і не могла знати межі та пропорцій в кількості зівак та справжніх і переконаних прихильників. Але натовп вразив і його розганяти не наважилися. А от в Україні, де «анти фашизм» сфальшований, несправжній, притягнутий за вуха та приплачений грішми «на відрядження» практично все навпаки від італійських подій. Мабуть через розумову обмеженість та неосвіченість організатори не звернули увагу на цю аналогію, яка все і викриває, в не лише викривлює.
Та такий антифашистський розіграш для наївних, обмежених тупих та зомбованих, бо насправді фашизм то не патріотично-визвольна бандерівщина, не право-«свободівський» потяг народжений огидою до справжнього пофарбованого у червоне фашизму. Фінал не важко вирахувати чи передбачити, бо за законами природи та фізики рано чи пізно штучно і не штучно роздмухана мильна бульбашка лопається. Бо галас, є галас… Галасували вже про «свинячий грип», і всі побачили підсумок того «свинства». Були і інші рухи та потуги… Підсумок один – відхід у тінь та забуття. Буде кінець і вакцинації суспільства цією «хворобою антифашизму», і кінець невтішний для її організаторів. Захоплення та утримання влади з допомогою «антифашизму» виглядає креативно, але наївно і карикатурно. Та крім цієї очевидної спроби є розкол суспільства по-живому на «фашистів» та «антифашистів», притому розкол штучний і насильницько-примусовий, що пов'язаний … з місцем роботи чи партійністю. Як це спритно втискують у принцип колонізаторів «розділяй та володарюй»!
Розділяти нас влада давно і успішно навчилася, а об’єднати лише мріють та обіцяють деякі окремі політики. І як тут не навести приклад з справжнього життя. Людина у віці, націоналіст за переконаннями та член правої партії, журналіст та «вовк-одинак», бо холостяк останні десять років… закохався. Все дуже добре. Кохання окрилює, додає сил, надихає до творчості, допомагає жити. Але згодом з’ясувалося, що подарунок долі та найкраща у світі жінка має партбілет Партії регіонів. Саме має партбілет… Бо в цій партії немає ідеології, а її дах тимчасово дає спокій від посягань на бізнес, робоче місце та по великому рахунку просто на кусок хліба. Як тут бути у родині? В родині простіше, бо головне, що єднає це кохання. З партією без ідеології, але лише з платформою інтересів тимчасових або постійних простіше. Кохана вперше в житті почула від свого обранця справжнє гасло націоналістів-бандерівців – «Свободу людині –свободу народам!», і отерепіла від несподіванки… І більшість тих хто галасує проти бандерівців цього не те, що не розуміє, а просто не знає! Дурити непоінформованих, безідейних та не переконаних у цивілізаційних цінностях просто. Але є життя , є час, є здоровий глузд, які рано чи пізно розставляють все по своїм природним місцям. В родині перемагає кохання, а для держави коханням є звичайним і беззаперечним патріотизмом. Тому лише справжні, щирі, розумні і безтямно люблячі рідну землю її збережуть від любого лиха, а не навіжені крикуни з «антифашистськими» фальшивими гаслами з червоними чи синіми прапорами, двома кольорами вмерлої назавжди сплюндрованої репресіями і голодоморами підневільної від Москви УРСР.
На останок цитата з статті одного з колег, з якою важко не погодитись: «Не про злагоду, не про єдність народу думають нині організатори антифашистських мітингів та маршів. Підняте регіоналами шумовиння про «фашизм і фашистів» – це політична гра, направлена на відволікання електорату від провальної діяльності влади. Тож доцільно нагадати їм народну приказку про те, що силуваним конем не наїздишся. А на силуваних «антифашистах», які, сподіваюся, не позбавлені здорового глузду, партія влади покатається, як на їжакові. Де сяде, там і злізе.»
А тим часом в «антифашисти» зганяють працівників бюджетної сфери, як «мітингову худобу». Викрутаси з «доставкою» мітингувальників до Києва, а вірніше з гальмами та перепонами взагалі варті написання про них фундаментальних трактатів, бо їх розмаїття вражає: залякування, ультиматуми, перевірки, інсинуації, постановочні сцени, засідки, перевірки, і ще і ще різні крутійські винаходи. А скільки грошви з обох боків задіяно на ці заходи? От би це все та на «мирні цілі»: погодувати дітей цукерками чи бомжів супом…
Окрема розмова термінологічна та інтелектуальна.. Бо саме в поясненнях суті фашизму від тих хто залучений, і навіть від «організаторів» багато перекручень та такого чорного гумору, якому позаздрили навіть автори-дотепники від «95 кварталу». Але є і історична аналогія. За Муссоліні (пояснюю – це справжній фашист та його засновник) до Риму люди їхали добровільно, з цікавості здебільшого в надії подивитися розгін фашистів та покепкувати з цього, але натовп цікавих був таким великим, що вразив владу, яку не знала і не могла знати межі та пропорцій в кількості зівак та справжніх і переконаних прихильників. Але натовп вразив і його розганяти не наважилися. А от в Україні, де «анти фашизм» сфальшований, несправжній, притягнутий за вуха та приплачений грішми «на відрядження» практично все навпаки від італійських подій. Мабуть через розумову обмеженість та неосвіченість організатори не звернули увагу на цю аналогію, яка все і викриває, в не лише викривлює.
Та такий антифашистський розіграш для наївних, обмежених тупих та зомбованих, бо насправді фашизм то не патріотично-визвольна бандерівщина, не право-«свободівський» потяг народжений огидою до справжнього пофарбованого у червоне фашизму. Фінал не важко вирахувати чи передбачити, бо за законами природи та фізики рано чи пізно штучно і не штучно роздмухана мильна бульбашка лопається. Бо галас, є галас… Галасували вже про «свинячий грип», і всі побачили підсумок того «свинства». Були і інші рухи та потуги… Підсумок один – відхід у тінь та забуття. Буде кінець і вакцинації суспільства цією «хворобою антифашизму», і кінець невтішний для її організаторів. Захоплення та утримання влади з допомогою «антифашизму» виглядає креативно, але наївно і карикатурно. Та крім цієї очевидної спроби є розкол суспільства по-живому на «фашистів» та «антифашистів», притому розкол штучний і насильницько-примусовий, що пов'язаний … з місцем роботи чи партійністю. Як це спритно втискують у принцип колонізаторів «розділяй та володарюй»!
Розділяти нас влада давно і успішно навчилася, а об’єднати лише мріють та обіцяють деякі окремі політики. І як тут не навести приклад з справжнього життя. Людина у віці, націоналіст за переконаннями та член правої партії, журналіст та «вовк-одинак», бо холостяк останні десять років… закохався. Все дуже добре. Кохання окрилює, додає сил, надихає до творчості, допомагає жити. Але згодом з’ясувалося, що подарунок долі та найкраща у світі жінка має партбілет Партії регіонів. Саме має партбілет… Бо в цій партії немає ідеології, а її дах тимчасово дає спокій від посягань на бізнес, робоче місце та по великому рахунку просто на кусок хліба. Як тут бути у родині? В родині простіше, бо головне, що єднає це кохання. З партією без ідеології, але лише з платформою інтересів тимчасових або постійних простіше. Кохана вперше в житті почула від свого обранця справжнє гасло націоналістів-бандерівців – «Свободу людині –свободу народам!», і отерепіла від несподіванки… І більшість тих хто галасує проти бандерівців цього не те, що не розуміє, а просто не знає! Дурити непоінформованих, безідейних та не переконаних у цивілізаційних цінностях просто. Але є життя , є час, є здоровий глузд, які рано чи пізно розставляють все по своїм природним місцям. В родині перемагає кохання, а для держави коханням є звичайним і беззаперечним патріотизмом. Тому лише справжні, щирі, розумні і безтямно люблячі рідну землю її збережуть від любого лиха, а не навіжені крикуни з «антифашистськими» фальшивими гаслами з червоними чи синіми прапорами, двома кольорами вмерлої назавжди сплюндрованої репресіями і голодоморами підневільної від Москви УРСР.
На останок цитата з статті одного з колег, з якою важко не погодитись: «Не про злагоду, не про єдність народу думають нині організатори антифашистських мітингів та маршів. Підняте регіоналами шумовиння про «фашизм і фашистів» – це політична гра, направлена на відволікання електорату від провальної діяльності влади. Тож доцільно нагадати їм народну приказку про те, що силуваним конем не наїздишся. А на силуваних «антифашистах», які, сподіваюся, не позбавлені здорового глузду, партія влади покатається, як на їжакові. Де сяде, там і злізе.»
Немає коментарів:
Дописати коментар