Куди подівся вітчизняний одяг?

Ви ніколи не замислювалися чому в магазинах або на ринках не можна побачити вітчизняного одягу? Складається враження, що наші швейні фабрики давно збанкрутіли та зникли. Насправді ж вони і досі працюють, але уся вироблена продукція потрапляє за кордон. Якщо ж і повертається знову в Україну, то на пальтах або блейзерах ніколи не побачиш позначок, що вони пошиті у нас. Одне з багатьох підприємств, які працюють на іноземних замовників з давальницьких матеріалів – ПАТ „Кіровоградська швейна фабрика „Зорянка”. Вона шиє для провідних німецьких, італійських, французьких фірм високоякісні складні моделі одягу. Звісно, іноземці могли б шити їх у себе, але спокушаються на дешевизну нашої робочої сили – середня зарплата швачок становить 2050 грн. Кожна ж конкретна робітниця одержує 1500-3500 грн, залежно від складності виконуваної роботи та обсягу зробленого. Інвестиції у швейну галузь ніхто вкладати не хоче, бо більшості українців не по кишені вітчизняні вироби з вагомим тягарем накруток у вигляді податків, кредитів та усіляких відкотів чиновникам. Фактично фабрика обслуговує представників чужоземних націй, а наші люди змушені купувати китайський ширпотреб та пошиті у підпільних цехах вироби. Якби в Україні кредити давали не під 23%, а хоча б під 6-10%, як у багатьох цивілізованих країнах, то „Зорянка” могла б придбати матеріали та шити одяг нічим не гірший, ніж для Західної Європи. Тоді працівницям значно підвищили б зарплату і люди прийшли б на фабрику. Якісний одяг  продавався б у нас за доступною для покупців ціною. В результаті рух обігових коштів прискорився б і фабрика мала б змогу придбати значно більше, ніж зараз, одиниць нового обладнання (слід зауважити, що торік тут нічого з обладнання не оновили, оскільки різко стрибнули в гору тарифи на енергоносії). Про бажане доводиться тільки мріяти, адже за 20 років незалежності наша держава так і не спромоглася забезпечити сприятливих умов для розвитку вітчизняних підприємств. Два місяці тому на одному з засідань Кабміну прем’єр-міністр М.Азаров бідкався, що легка промисловість країни нічого не виробляє, заважаючи на те, що усі ми носимо імпортний одяг та взуття. Мовляв, настав час для вживання радикальних заходів щодо підняття промисловості з колін. Але де ж ті обіцяні радикальні заходи? Поки представники уряду пускають слова на вітер, на фабриці не бачать реальних шляхів виходу із замкненого кола. Швачки тут працюють по 8 годин в одну зміну, утім за робочий час не завжди встигають виконати необхідну кількість виробів, відтак частенько доводиться затримуватись на роботі. За словами головного інженера фабрики В.Пустовіт, виробничі потужності підприємства дозволяють удвічі збільшити обсяги виробництва, однак стримує брак висококваліфікованих кадрів. „Зорянка” готова взяти на роботу близько 100 працівниць, яких на пропоновану зарплату дуже важко знайти у Кіровограді. Місцеве технічне училище щороку випускає не більше 20 швачок, половина яких приходить на підприємство, отож штатні вакансії поповнюються здебільшого за рахунок працівниць швейних ательє та випадкових людей, яким вкрай потрібна робота. Аби хоч когось залучити на роботу, на підприємстві запровадили практику, коли людина має змогу півдня чи день попробувати себе на виконанні якоїсь нескладної операції і залишитися, якщо кращих перспектив у неї немає. У перші місяці поки триватиме навчання початківець одержуватиме 500-900 грн. Потім зарплата буде такою ж як в інших. З огляду на плинність кадрів, у бажаючих реалізувати себе на фабриці є можливість поступово перейти на виконання складних операцій (тут навчать) і одержувати навіть до 4000 тис. грн на місяць, наприклад, виконуючи остаточне прасування виробів. Але, щоб заробити такі гроші слід добряче попотіти. Поки державна бюрократія та банківська система не вгамують власних здирницьких апетитів фінансовий стан вітчизняних підприємств та їхніх працівників залишатиметься доволі тяжким.