Польська цеглина, але лев український
В останньому номері «Кур’єра галіцкого» надрукована стаття Олександра Невінського під назвою «Цеголка в давнім гербі Львова». Стаття в цілому цікава, носить історико-краєзнавчий характер, але стаття написана для польськомовного читача і в ній чимало історичних огріхів, особливо, що стосуєтьсяукраїнців та їх історії.
Я не полемізую з автором, а хочу лише відновити історичну справедливість дляукраїнців і львів’ян-українців, зокрема. Автор змальовує месіанську роль польських королів на українських землях і не наголошує на тій історичній ситуації у ХІV-XVII ст., в яких опинилися українські землі. Наприклад, п.Невінський акцентує увагу на тому, щоукраїнські міста, і в тому числі Львів, були дерев’яними і тільки польські королі зробили їх кам’яними, забуваючи при тому підкреслити, що не одна східна орда розбилася підукраїнськими твердинями, а Холму і Кременця не взяли навіть орди Батия та його темника Бурундая.
Наші князі і королі не дуже мали змогу будувати могутні твердині, бо постійно воювали і відбивалися від орд татаро-монголів, захищаючи Європу і в тому числіПольщу. А ще треба було відбиватися від поляків, угрів, німців, литовців, а пізніше і від московитів, що мечем торували собі дорогу в Галичину і на Україну.
Багато місця у статті п.Невінський присвятив оспівуванню величі польського короля Казимира ІІІ Великого. Автор з пієтетом описує його величні дії і велику справедливість. Може так, але не для українців. Всі наведені автором високі чесноти цього короля з «Хроніки Краківської», не стосуються знову ж таки українців. Для них Казимир ІІІ був віроломним і підступним загарбником, палієм, що знищив українськийЛьвів.
Але, щоб не бути голослівним, звернімося до історичних документів. Почувши про смерть останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ, під виглядом оборони українців від татаро-монголів у 1340 р., підкреслюючи свої династичні зв’язки з Юрієм ІІ Тройденовичем, Казимир ІІІ раптово вторгся в Галичину і обложив Львів. Рішучий опір завойовникові вчинили монахи Святоюрського монастиря і полягли всі до одного. Зі злості король-християнин спалив і монастир і перший дерев’яний храм Св.Юра.
Довірливі львів’яни, взявши клятву від Казимира ІІІ відкрили ворота Львова.Разом з найманцями-мадярами почалося нестримне пограбування міста. Ось що писав про ці події видатний польський історик, архієпископ і вихователь королівських дітей Я.Длугош: «Він забрав знайдені у замках скарби, які здавна належали руським князям. Золото, срібло, перли, дорогі камені й клейноди, зокрема два золоті хрести, дві корони, оздоблені дорогими каменями і перлами величезної вартості, а також шатро і дуже пишне крісло, оздоблене золотом і коштовними каменями». Нападники спалили місто дотла, але почувши, що під Олеськом боярин Дмитро Дєдько збирає полки, накивали п’ятами із знищеного міста.
Автор статті цитує працю Єжі Яніцького «Нема як Львів», де підкреслюється, що в часі нападу у Львові заледве проживало 14 русинів і це серед вірмен, євреїв, поляків і німців. Цілковита брехня. Це підґрунтя для того, щоб узаконити агресію Казимира ІІІ, підкреслити, що захопив він не українське місто. По-сьогодні польські імперіалісти утверджують цю ідею, так само які ту, що князь Володимир Великий забрав від поляків «їхні» Червенські міста: Перемишль, Белз, Червен та інші.
Чому ж король спалив Львів? Хіба 14 русинів-українців могли вчинити опір чисельній ватазі нападників? Цілковита фальсифікація, але і понині вигідна польським екстремістам.
Хочеться звернутися до п.Невінського і підкреслити, що польська цеглина поклалася на Львівський герб рукою завойовника, який прибув у несприятливий момент в долі галицьких українців, та використав їхню довірливість.
Польський король був ще й віроломним королем. Він поклявся перед русинами, що буде дотримуватися всіх звичаїв та привілеїв, але діяв по-іншому. Він звернувся до папи римського Бенедикта ХІІ, щоб той звільнив його від клятви. Ось цитата з грамоти папи до краківського єпископа: «…Дбаючи про спасіння душі згаданого короля і маючи до тебе особливе довір’я в Бозі, ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти нашою владою звільнив короля від присяги дотримуватися хибного договору…». Як бачимо, вже у ХІV ст. формувалася фальшива «остполітік» у Римі та у Варшаві, зокрема.
Казимир ІІІ добре розумів стратегічне розташування Львова для всієї Польщі і тому захопивши це українське місто почав спішно будувати укріплення, замки, надаючи різні привілеї його жителям, крім русинів, звичайно. Навіть у переліку представників всіх національностей Львова, король завжди ставив русинів на останнє місце. Але Бог та історія нікого не звільняють від правди. По Казимиру ІІІ Великому нині у Львові залишилося лише декілька метрів напіврозваленого муру на Високому Замку.
Автор статті згадує ще одного польського короля – Владислава ІІ Ягайла – героя Грюнвальдської битви, серце якого поховано в Городку, де він помер, і де недавно відбулися урочистості присвячені цьому монарху та 600-літтю битви під Грюнвальдом. Не зле було б, якби п.Невінський згадав і той факт, що в лавах польської армії і в лавах армії великого литовського князя Вітовта билися тисячі українців, білорусів, московитів із Смоленщини, татар, чехів та словаків. Багато воїнів у лавах Ягайла було із Львівської та Дрогобицької землі. Зрештою, під Грюнвальдом майоріла і українська національна хоругва, а пізніше полонені німецькі рицарі сиділи в тюрмі на Високому Замку.
Значне місце О.Невінський присвятив корою Яну ІІІ Собєському, як великому стратегу і полководцю. Не заперечуємо цього. Ян ІІІ Собєський понад усе любив Галичину та Львів і прожив тут більшу половину свого життя. Герой Відня, пострах, татар і турків. Улюблений король Польщі, Європи і польського Львова, але українці були для нього пасинками. Автор не згадує того, що в часі битви з татарами під Лисиничами у 1675 р. половину невеликої армії Собєського становили українські козаки, а не тількипольські драгуни.
Час та історія знову розпорядилися по-своєму з цим улюбленцем львівських поляків. Як відомо у Львові було два пам’ятники королю Собєському. На жаль, більшовики дозволити полякам вивезти чудовий пам’ятник королю Яну ІІІ Собєському зіЛьвова, а на цьому місці залишився лише фундамент з-під постаменту, закритий бетоном і плитами перед пам’ятником Т.Шевченкові, як раз навпроти Гранд-готелю.
Згадує автор у своїй статті і про відомого польського генерала В.Андерса, командувача Другим польським корпусом в англійській армії, що вирвався з СРСР. До речі, мало хто з польських авторів згадує про те, що в його армії воювало біля 10 тис. галицьких українців і більшість з них полягло в часі штурму німецьких укріплень під італійським монастирем в Монте-Касіно в 1943 р.
У святочному номері «Кур’єра галіційського» було поміщено статтю про дружину генерала В.Андерса – Ірену Андерс, яку було нагороджено президентом Польщі Л.Качинським Командорським хрестом ордену оборонців Польщі і їй було присвоєно звання капітана Війська Польського. Нещодавно її не стало. І ні слова про те, що вона була українською співачкою Реною Яросевич.
І на кінець ще раз про герб м.Львова. На малюнку у даній статті Невінського зображено великий герб Львова з усією польською атрибутикою, тобто із польськими цеголками, орденом Віртуті Мілітарі та стрічкою, на якій написано «Завжди вірний» з левом, що тримає три римські пагорби та зіркою, а малюнок під гербом стверджує: «Давній герб Львова». Це типова компіляція. Давнім гербом Львова є Лев, що спинається на скалу. Його зображення є на печатках галицько-волинських князів. Одна з них належить королеві Юрію І Львовичу, а друга – князям Леву ІІ та Андрієві. Ще М.Грушевськй стверджував, що ця печатка вживалася будівничим м.Львова – князем Левом Даниловичем. Все інше – уже похідне. Ностальгія за польською цеголкою залишається лише ностальгією.
Добре, що автор статті позитивно оцінює те, що на Високому Замку повіваєукраїнський національний стяг. На жаль, польські імперіалісти, особливо з кресов’яків та різних «мілуснікув» Львова мріють про інше.
Ігор Федик
Немає коментарів:
Дописати коментар