Патріарх Йосип Сліпий

Патріарх УГКЦ був і залишається в пам’яті свого народу унікальною і неповторною постаттю великого богослова і державника. Під його керівництвом не лише церква зміцніла, але одночасно змужнів і став сильнішим духовно в національно-патріотичних почуттях український народ. Благородний вплив ювілята творив немов об’єднуючий ланцюг, який приковував церкву до її духовно-земних завдань і зближував її разом з вірними до перемоги.

Життя пітвердило, що народ який був тісно з собою пов’язаний релігійно-національними почуттями ставав непереможений. В парі з вірою у Бога та у друге позагробове життя, так як і ідея самостійної Держави для кращих синів нашої Церкви і народу була такою ж великою і святою, як і ідея віри в самого Бога…

Патріарх володів такою приголомшуючою силою, що здатний був показати цілому світові способи боротьби без зброї, а перемагав негоди глибокою любов’ю, яка увінчалася не лише його успіхом, але вказала шляхи до перемоги іншим. Можна сказати, що синтезою народу із засадами його моралі й етики головною формою було розумне і жертвенне Церковне керівництво, яке надавало напрям своєму народові. Це стало наявним і підтверджуючим доказом, як народ із своїми душпастирями йшов навіть на муки, але не здавався.

Перебуваючи у в’язницях комуністично-московських, тюремники залишався вільним, бо в них була сильна непохитна віра і свідомість, що жиють і караються за рідну церкву і Батьківщину. Це найголовніше, що ми успадкували з цієї епохи і цей героїзм довів нашПатріарх Й. Сліпий, який без сумніву став загальнонаціональним Героєм. Ані на мить цей релігійний Велетень не завагався, а рішуче виступав проти глуму над ув’язненими, які каралися в катівнях Росії.

Неодноразово Патріарх доводив на ділі, що він свою церкву і Україну любить більше, ніж власне життя. Багатьом і в наш час вартувало б у нього повчитися стійкості релігійно-націоналїних чеснот і патріотизму. Його дивовижна сила зростала на тому, що церква ніколи не відмежувалася і не нехтувала національними інтересами, а в була невід’ємною силою для побудови власної держави.

Й. Сліпий, як і його попередник митрополит А. Шептицький добре розумів, що нація без релігії гине, а церква повністю повинна служити нації, і таку працю вони проводили. У своїх проповідях неодноразово наголошували, що обов’язком церкви є тісна співпраця з народом, і це головна запорука, яка не приносить ганьби нікому, а навпаки обидві сторони піднімає до високої національно-релігійної гідності. Митрополит Андрей і Патріарх Йосип наголошували, що найблищими нам по вірі і крові є наші православні брати. З ними єднає нас мова, традиція, спільні церковні і народні звичаї, які повинні в майбутньому довести до єдиного Патріархату Українських Церков в єдиній справжній суверенній Українській Державі.

На основі цього впровадження годиться пригадати, що ЙосипСліпий (Коберни́цький-Дичковський) народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість на Тернопільщині в національно свідомій українській сім'ї. В рідному селі розпочав навчання в початковій школі, а гімназію закінчив в Тернопілі. В 1911 році Йосип вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Львові. У «Споминах» він із вдячністю згадує свого вчителя та попередника на митрополичому престолі Андрея Шептицького, який допоміг йому зреалізувати його найголовніші дві мрії, тобто стати священиком і займатися наукою.

Ще з молодих років життя Йосип виявляв великі зацікавлення до науки, вирізнявся організаторськими здібностями і мав природний нахил до священства. Як зазначає біограф Йосипа Сліпого - єпископІван Хома, — митрополит Андрей, зразу помітив його обдарування і послав на дальше навчання до Інзбруку, в Австрію, де він студіював на богословській колегії «Канізіянуму» У 1918 в Інсбруці захистив докторську працю на тему «Die Auffassung des ewigen Lebens nach dem heiligen Evangelisten» Johannes (Поняття про вічне життя в євангелії св. Йоана). А в 1921 р. написав габілітаційну працю «Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios» (Тринітарне вчення візантійського патріарха Фотія). Повернув до Львова і після короткої душпастирської праці з 1922 року став професором догматики в греко-католицькій семінарії, а з 1926 р. її ректором. Зорганізував Богословське наукове товариство (БНТ) написав для нього статут і став його незмінним головою.

З 1923 р. Йосип був засновником та редактором квартальника«Богословії». Він у 1926 р. написав глибоко патріотичну вступну статтю до статуту Богословського наукового товариства (БНТ) закінчив її такими словами: "Науковою культурною працею ми кладемо чи не найсильніші (під цю хвилю) підвалини нашому національному і державному життю". Знаменна думка, що засвідчує про патріотичні аспекти діяльності БНТ. Крім того, Й. Сліпий був також членом Кураторії Львівського Національного Музею, з 1930-го — він належав до Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), яке поі суті на той час було,- Українською Академією Наук. Там він провадим освітянську працю, яка спрямована була на відродження нашої науки і державності. Як ректор Богословської Академії (БА) з 1928 р. Йосип Сліпий значно розбудовує церкву, виховує в БА високо освічених і патріотично свідомих душпастирів, яким церква і воля народу були близькі серцю і ними нам слід гордитися.

У своїй виховній праці Й. Сліпий приділяв особливу увагу на вуховання патріотичне укрсаїнської молоді, на яку покладав великі надії. Особливо піклувався Великий богослов про поширення рідної української мови, дбав за розвиток рідного шкільництва і культурно-освітню працю з дорослими. Тому нав'язував він співпрацю з такими громадськими установами, як; «Просвіта», «Сільський Господар», молодіжними організаціями «Соколами», «Січею», «Пластом» та іншими і вимагав від душпастирів, щоб і вони допомалали тим установам успішно розвивати свою працю. З 1929 р. за дорученням митр. А Шептицького розбудував Й. Сліпий Львівську Богословську Академію і став її ректором. На тому посту він виявив себе тадзвичайно талановитим організатором, високо освіченим вченим та прекрасним педагогом. Вже під час першої совєтської окупації Західної України 22 грудня 1939 р. митр. А. Шептицїкий, за згодою папи Пія ХІІ, висвятив таємно Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом архиєпископа Серрейського.

Треба підкреслити, що 30 червня 1941 році Й. Сліпийпідтримав Акт відновлення Української держави, а під час німецької окупації в міру своїх можливостей обороняв народ перед різними репресіями німецьких нацистів. Оба наші владики Андрей і Йосип намагалися під час німецької окупації всіляко зменшити страждання українців. До речі, їм навіть вдалося врятувати життя не лише численним українцям, але також значній кількості євреїв від фашистського геноциду. По смерті митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 року він перебрав провід над Галицькою митрополією. На жаль з другим приходом совєтів в коротці митрополита Й. Сліпийразом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945року ув'язнено і з початку т.зв. суд совєтський засудив його на 8 років важких робіт. В березні 1946 р., під тиском РПЦ та репресіями НКВД, було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви і зрабовано її все майно.

Сьогодні як на іронію московський патріарх РПЦ Кіріло (Гундаєв) з цинізмом галасує, щоб у його посілість повернути колишні храми УГКЦ, які при помочі НКВД були незаконно насильно забрані в 1946 році. За протести навіть в тюрмі, проти сваволі Сліпий був черговий раз засуджуваний у 1953, 1957 і 1962 роках. Відбув заслання у таборах Сибіру та Мордовії, зокрема в Потьмі (табори: Дубравлаг), де важко хворий виконував тяжку фізичну працю при вирубі лісу. Перебуваючи у тюрмах і концентраційних таборах, він немов був піддержкою для ув'язнених, яких підтримував на дусі і молитовно їх об'єднував. Саме тут, далеко від рідної землі, відбували каторгу тисячі українських патріотів, з якими доводилось спілкуватися Й.Сліпому.

Погляди усіх цих переслідуваних, гнаних і голодних братів і сестер були звернені в його бік, як в месію. Вони бачили, що, незважаючи на жорстокий фізичний і моральний терор, він був стійким і мужнім. З його світлої мужності, вони черпали свою велику моральну силу в тих вкрай складних умовах. Не лише наші, але і чужинці ув'язненні бачачи в ньому того своєрідного прометея, який перемагає зло. Для всіх був він "добрий пастир, який душу свою клав за вівці свої" (Вісті Комбатанта, 1992, Ч.З, с.46). Й.Сліпий застерігав: "Кожного, що під більшовицькою владою, буде переслідуватися релігія і всяка людсїка справедливість буде зневажена. Готуйтеся до найгіршого – говорив - Вас будуть ображати... над вами будуть глумитися і знущатися. Будуть на вас плювати і вас бити. Не раз будете помирати від холоду і голоду... Прийдуть такі тижні й місяці, що ви будете цілком ізольовані, відрізані від людей і світу, всіма покинуті й забуті..." (Київська старовина, 1993, № 6, с.75). Ця та інша інформація і пересторога Й.Сліпого про життя в радянських тюрмах, таборах і в їхній займанщині, була відома на волі. Про неї писали, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Валентин Мороз, Зіновій Красівський, Левко Лук'яненко та тисячі інших українських патріотів, які каралися в тюрмах і які знайшлися в окупаційних їхніх зонах.

За клопотанням Папи Йоана ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді митрополита Сліпого після 18 річного ув'язнення він 26 січня 1963 р. був звільнений. У Москві, перед висилкою до Риму, вимагає дозволу попрощатися з родиною. Під виглядом родини приїхав ігумен ЧНІ, настоятель монастиря в Тернополі о. Василь Всеволод Величковський, якого у готельному митрополит Йосип Сліпийвисвятив його на єпископа Луцького і назначив своїм намісником. 9 лютого 1963 р.

Й. Спіпий прибув до Василіянського монастиря Гротаферрата в Італії. Зустрівся з Папою Йоаном ХХІІІ. А вже 3 березня 1963 р. – звернувся із заклик Й. Сліпий до вірних у Великодньому посланні, де апелював “зберігати єдність за всяку ціну і хоч розкидані ми скрізь, то все ж об’єднані в Євхаристії і у Великодній вірі, вираженій словами “Христос Воскрес!“ На 28 березня 1963 р. взяв участь в Конференції українських єпископів. А 11 жовтня 1963 р. виступ з палкою проповіддю на ІІ Ватиканському Соборі у присутності 2 500 делегатів з усього світу. Йосип закликав піднести Українську Греко-Католицьку Церкву до Патріаршої гідності. Собор одностайно його підтримав. Він неустанно працює і 25 листопада 1963 р. - видав грамоту про заснування Українського Католицького Університету ім. Папи Климентія, відновив Богословське Наукове товариство та видання журналу “Богословія“. Події в прискореному темпі розвиваються і 23 грудня 1963 р. - Йосип отримав титул Верховного Архиєпископа, затверджений Папою Павлом VI. А вже 27 вересня 1969 р. відбулося посвячення Софії в Римі. З трудом «здвигнувся Український Католицький Університет – вогнище науки, Собор Святої Софії – знак і символ незнищимості Божого храму на Землі, місце молитви, монастир Студитів – вічно горіючий острівець християнської праведності і східного християнського монашества й благочестя!»

Відтак Патріарх Йосип в 1968-1973 рр. – перепровадив відвідини українських вірних на поселеннях з метою нав'язати з ними євхаристійне спілкування та пожвавити церковно-релігійне життя. Не легка це була місія, яку доводилося виконати після тюремної неволі, у багатьох місцях існувала дезорєнтація. Патріарх побував в Канаді, США, Колумбії, Венесуелі, Перу, Аргентині, Парагваї, Бразилії, Австралії, Новій Зеландії, Німеччині, Іспанії, Португалії, Англії, Франції, Австрії, Індії, Мальті. З честю вірні подивляли силу і безмежний запалПатріарха.

За час перебування в еміграції, патріарх Й.Сліпий своїми рішучими заходами захищав Україну та її Церкву. Тим самим він наблизив шлях до нашої державності. Основний його подвиг полягає в тому, що він зламав помилковий стереотип щодо України та її історії. Для цього він пише книги, статті (до речі, в Римі видано 13 томів його публікацій), виступає по радіо, розкриває факти порушення прав людини в Україні і каторжне життя політв'язнів, взагалі, засуджує підневільну долю українців. За кордоном, особливо в Італії, ЙосипСліпий проводить подвижницьку роботу не тільки на шляху розбудови Української Церкви, але й на відтинках політики, моралі, науки, освіти, культури для майбутньої української держави, він кладе тривкі шляхи.

Патріарх неустанно закликає до єдності і патріотизму і тому навчає "Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуго-вування чужим.. Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноти в Україні і на поселеннях, піднеси свою голову, випростуй свої рамена.. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!" (Голос України,1992.,Ч.62). Блаженніший Йосип добре знав головну недугу свого народу, - брак єдності, яка і нині є не лише небезпекою для України, але і її смертельною загрозою державности. Він зокрема, говорив: "Внутрішні непорозуміння і дух незгоди — це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність" (Київська старовина, 1993. - № 6. - С.76).

Ярослав Стех