Золоті ворота в Києві
Девятьсот років тому дійшла наша княжа держава до вершка сили і слави за князювання Ярослава Мудрого (1019-1054). Саме 1936р. помер його брат Мстислав Хоробрий, князь Лівобережжя, і під рукою Ярослава знайшлися всі українські землі обабіч Дніпра. Того самого року прийшла під Київ орда печенігів , що непокоїли нашу землю. Та Ярослав зібрав військо й розбив тих печенігів так, що недобитки їх повтікали набезбач. Тільки ще в наших горах залишилося по них містечко Печеніжин, а так, то і слід по них загинув.
Ярослав, на пям’ятку перемоги над печенігами, розбудував великий Київ. На нього складалася церква св. Софії, монастирі св. Юрія та Ірини та ще Золоті Ворота на брамі валів - на зразок Царгороду, бо наш князь хотів своєю столицею дорівняти грекам.
Золоті Ворота Ярослава була це, як у Царгороді, входова брама серед міських валів. На ній піднімалася золотоверха церква Благовіщення. Церква ця була зовсім схожа на церкву, що над вхідною брамою до Лаври. Та тільки ця була водночас твердинею, звідкіля керманич залоги давав обложеним киянам накази, куди в обороні міста з валів стріляти на ворогів.
Про ті Золоті Ворота зберігся переказ, записаний у літописах. Там читаємо, що 1151р. син половецького хана Боняка хотів, як і його батько, рубати Золоті Ворота, та під час облоги погиб. З тої літописної вістки виросла казка, що польський князь Болеслав Хоробрий уже в 1018 р. рубав Золоті Ворота. Поляки й досі показують меч, званий «Щербєц», дарма що тоді ще не було Золотих Воріт у Києві.
З церквою, що на Золотих Воротах, зв’язаний другий переказ, що перед нападом татар Мати Божа вийшла на стіну і плакала над майбутніми руїнами Києва, взиваючи вірних киян постояти за Київ і за Дім Богородиці, себто за Соборну Церкву. Це оспівує прекрасна пісня з того часу: «Плач Богородиці над Києвом». А головний переказ про Золоті Ворота в’яжеться з лицарем Михайлом Семилітком, оборонцем Києва перед татарами. Переказ цей зберігся на Україні. Він записаний у 16 відмінах, і скрізь Михайлик Семиліток виростає в казкового велетня, що забирає Золоті Ворота, символ нашої державности, з Києва й відносить їх до Царгороду. Зміст переказу такий:
У київського князя Володимира є малий синок Михайлик. Про нього йде слава, що він був великий вояк. Це знали татари, обложили Київ і зажадали, щоб кияни віддали їм Михайлика - за зятя. Кияни зібралися на віче і, за мир з татарами згодилися Михайлика віддати. А Михайлик сильно воював татар, а що було стрілить із Золотих Воріт, то так і вцілить ханові в тарілку. Та як Михайлик почув про постанову киян, промовив:
«Ой кияни, кияни, панове громада,
Погана ваша рада,
Якби ви Михайлика не оддавали,
Поки світ Сонця - вороги Києва б не достали»
І взяв на спис Золоті Ворота з валів і, не бачений татарами, переніс Золоті Ворота до Царгороду. Тим часом орда ввірвалася в проломину мурів, зруйнувала столицю та повалила княжу державу. Та Михайлик і досі живе в Царгороді й пильнує Золотих Воріт. Коло нього стоїть склянка води і проскурка – більш нічого він не їсть. «Та прийде час», каже переказ, «що він вернеться до Києва і поставить ворота на своє місце». А в Царгороді, як хто, йдучи попри ворота, скаже «О,Золоті Ворота, стоять ще вам там де ви стояли», то золото на них заблисне. А як хто не скаже або не подумає: «Ні, вже не буть вам у Києві» - то золото так і померкне!»
«Золоті Ворота» в цьому переказі подають знак державности. А Михайлик - це вічно молода сила народу, який вічно відроджується, все готовий станути в обороні віднови давньої держави. Отак цей переказ – живий державницький спомин з часів княжої держави, що зберігся в устах народу.
Ще в ХVІІ ст. запорожці під отаманом Вдовиченком пішли в 1672р. походом на Царгород щоб узяти Золоті Ворота та поставити їх у Києві. Це доказ тому, що ще в ХVI ст. ця віра була в народі і що вона жива й досі.
А повстав цей переказ із такої історичної події. Коли 1234р. прийшли татарські посли під Київ і дивувалися його красі, у Києві сидів князь Михайло Всеволодич з роду Ольговичів. Татари пробували намовити його піддатися. Але Михайло не послухав і не піддався. Та коли татари зруйнували північні українські землі, Михайло втік на Угорщину, а Київ заняв король Данило і посадив там воєводу Дмитра. Коли татари 1242р. зруйнували Київ і вернулися на Волгу, Михайло вернувся на Україну, але взяв тільки Ченигів. Татари покликали його до себе, й він вибрався до хана просити в нього Києва. Але 20 вересня 1246 року наклав головою, бо не згодився поклонитися татарським богам.
Ця лицарська смерть князя Михайла залишила сильне вражіння в народі, і він склав цей безсмертний переказ про «Золоті Ворота». Народній переказ каже Михайликові перенести Золоті Ворота до Царгороду. З цього можна зробити висновок, що від Чорного Моря залежить обнова і велич української держави. Тепер цей переказ набирає значіння, бо український народ дібрався до побережжя Чорного Моря.
Тепер у Києві стоять тільки залишки Золотих Воріт, яких ворожа Москва з зависти не дозволяє відбудовувати. Але Золоті Ворота залишилися в народній пам’яті, як знак української держави, яка була й буде воротами між Азією та Європою.
Немає коментарів:
Дописати коментар