Українці – володарі Давнього Риму

Вчені-лінгвісти одностайні в думці про те, що про слов'ян, а, отже, і предків українців цілком сміливо можна говорити починаючи з VІІ ст. до н. е. Тим не менш, українські історики починають систематичний виклад нашого минулого лише з сер. ІХ ст., точніше навіть з 882 р., коли в Києві утвердилася династія Рюриків і тут почав правити князь Олег.

Таким чином, майже півтора тисячоліття нашої історії повисло немовби у повітрі, ніхто не наважується відверто розповісти про те, де були сконцентровані тоді давньоукраїнські племена, якою була їх історія, коли і куди вони пішли згодом, хоча вже Нестор-літописець чітко вказував саме на Дунайський регіон.

Усе, що відбувалося над Дунаєм протягом V ст., може бути пов’язане насамперед з українцями-русинами. Іншими словами, князь Отко (Одоакр) мав належати лише до якогось давньоруського племені. Джерела, власне, і називають його русином. Плита з латинським написом, яку знайшли в катакомбах перших християн при костелі св. Петра під Зальцбургом не залишає з цього приводу жодних сумнівів і повідомляє нам про те, що: «Року Божого 477 Одоакер, король русинів, а також гепіди, готи, унгари і герули, лютуючи проти церкви Бога, блаженного Максима, разом з його 50 товаришами, що в тій печері ховалися, з огляду на їхню віру замордували, зі скелі кинули, а провінцію Нориків шаблею і вогнем знищили».

Саме в той час в Римі відбувся черговий державний переворот, коли імператор Юлій Непот був скинутий магістром армії Орестом, який проголосив імператором свого п'ятнадцятирічного сина Ромула-Августа. Орест почав проводити досить жорстку політику, спрямовану на наведення порядку в країні та обмеженню впливу на неї варварських племен. Останнім це вкрай не сподобалося і вони висунули Оресту вимогу передати їм третину італійських земель. Відмова Ореста привела до чергової війни варварів з Римом, на чолі яких вони, власне, і поставили давньоруського князя з Норіка Отка, ім’я якого в латинській версії трансформувалося як Одоакр. 5 вересня 476 р. він розбив Ореста біля Тицини, а його сина Ромула відправив до в'язниці в один з замків Кампанії. 

Переважна більшість джерел свідчить про те, що Одоакр правив Римською імперією протягом 14 років до 493 р., тобто його проголосили імператором десь у  479 рр. М. Орбіні на основі римських джерел зробив вибірку слів, які вживали після захоплення Риму ці так звані "вандали" і ми знаходимо у його книзі безліч сутоукраїнських фонем (вода, пити, гора, зима, птах, брат, вітер та ін.). З цього можна зробити висновок, що в його армії переважали не стільки германські вандали, скільки рідні йому давньоруські племена, але через свою брутальну поведінку в памяті місцевих жителів залишилися саме германські вандали. 

Практично уся подальша історія панування Одоакра була пов'язана з Далмацією. Так сталося, що першим противником нашого князя в якості імператора став скинутий ще у 475 р. Юлій Непот, який втік до Далмації, заснував там свою державу і почав вимагати повернення йому римського трону. Явно не без допомогиОдоакра в Далмації була організована змова, в результаті якої Овід і Віатор вбили Непота, що дало привід імператору у 480 р. рушити свої війська на Далмацію і після кількох битв у 481 р. приєднати її до своїх володінь.

Як правило появу хорватів на Балканах датують 20-ми роками VІІ ст., як переселенців з верхньої течії річки Вісли, які розбили і витіснили з цих земель аварів. Насправді, ми маємо усі підстави заявити, що вже після захоплення у 481 р. Далмації Одоакром там явно залишилася якась частина його воїнів, т.я. історичні джерела крім аварів вказують на наявність тут також і словян. Те, що жодне джерело не подає їх конкретної назви і нічим не виділяє їх від хорватів може свідчити лише про те, що це, власне, були руські хорвати, які, однак, з'явилися тут не в VІІ, а ще в V ст. разом із Одоакром. 

Звертає на себе увагу той факт, що після подій в Далмації невдовзі у Візантії розпочалося повстання проти імператора Зенона, який вперто вважав себе сюзареном Одоакра. Переконливих доказів того, що це також була справа рук Отка, який вирішив діяти за вже випробуваною в Далмації схемою, немає, але диму без вогню не буває і не випадково після придушення цього заколоту Зенон вирішив за будь-яку ціну скинути свого римського колегу. (с.48). З цією метою Зенон вступив у союз з королем остготів Теодоріхом, який сам прагнув заволодіти Італією і з 488 р. розпочалася ціла серія битв (над річкою Сонтис, біля Верони, над річкою Адда), після чого у 493 р. Одоакр вирішив заключити з Теодоріхом мир і поділити з ним Італію та спільно правити перебуваючи у Равенні. 

Однак готи не мали наміру дотримуватися умов миру, а запросили Одоакра на урочисту учту і, не на полі бою, а 6 березня 493 р. підступно, під час гостини, вбили. Винищили також усю родину князя, його дружину заморили голодом у в’язниці, а сина відправили нібито на заслання до Галлії, але по дорозі також підступно вбили.

Про свого славного предка українці пам'ятали ще навіть в ХVІІ ст. Так, у 1648 р., гетьман Богдан Хмельницький з приводу війни України з Польщею звернувся доукраїнського народу із закликом "іти слідами свого славного предка Одоакра, який 14 літ володів Римом". Ця традиція була тоді ще настільки сильною, що коли у 1657 р. гетьман помер, генеральний писар Запорізького війська Самійло Зорка, стоячи над його труною виголосив промову, в якій зокрема були такі слова: "Милий вождю! Древній руський Одонацер!" З часом, однак, царизм і російська історіографія зробили усе можливе, щоб українці забули це ім’я, так як "моголами", які не пам'ятають своєї власної історії правити набагато легше, ніж народом, який дає звіт у своїй величі.

Святослав Нестор