Воїнські обереги за часів Київської Русі
Так сталося, що в результаті окупації України хижими сусідами нашій нації довго намагалися впарити чужі для нас цінності й традиції. Та з відновленням незалежності народ почав повертатися до старих звичаїв та традицій, нерідко прадідівських-язичницьких, бажаючи відновити повір’я, витравлені “братніми сусідами ”. До однієї з таких течій можна віднести язичників-реконструкторів, які зазвичай відновлюють військовий побут та звичаї дружинників та реконструюють битви. Однією з характерних відзнак цієї категорії людей є “молоточки Тора" - копії скандинавських оберегів воїнів. Та мало хто навіть серед них знає, що і у східнослов'янських воїнів був звичай носити обереги, однак оберігали їх рідні боги...
З сивої давнини слов’яни завжди сприймали зброю у сакральному й релігійному контексті. У цьому сенсі показовим є використання в давньоруській культурі архаїчних кам’яних знарядь і предметів озброєння доби неоліту та бронзи. В етнографії ці стали відомі як “громові (перунові) стріли”, які у свідомості простих селян мали величезну магічну силу. Найвірогідніше, у середньовічних русичів в цих предметах приваблювала ідеально оброблена поверхня. Наразі неможливо однозначно відповісти на питання, чи розцінювали люди Давньої Русі ці надзвичайні предмети як предмети давнього озброєння, однак, спосіб їх інкультурації в побут аналогічний манері обходження русичів із сучасним їм воїнським озброєнням, а також відношенням до нього. В першу чергу на неолітичні предмети наносили християнські символи та іконографічні зображення. Про подібні “громові стріли” згадують деякі давньоруські джерела, а власне в апокрифічній статті Афанасія Єрусалимського “Про наузи та стріли громні”, де неолітична зброя засуджується як нечестива та богомерзька, “аще недуги та огненные болезни лечать”. Подібні церковні засудження зустрічаються в літературі подекуди до XVI-XVIII ст. Свідчення про використання “громових стріл” трапляються і у скандинавських сагах, оповідаючи про подорожі на Русь.
Однак, подібне відношення до неолітичних предметів можна побачити і серед воїнської еліти Візантійській імперії. Так, “небесна сокира у золотій оправі” згадується серед дарів Олексія Комніна імператору Генріху ІV у 1081 р. І в цьому сенсі незрозуміло - чи це слов’янське населення поширило моду серед візантійців на подібні предмети, чи слов’яни перейняли цю моду від візантійців.
Серед знахідок подібних артефактів на Русі найвідомішим є уламок кременевого спису у бронзовій оправі, із зображенням розквітлого хреста, знайдений у шарах ХІІІ — поч. ХІV ст. на садибі знатних новгородських бояр. Однак, сам виріб спеціалісти відносять до кінця ХІІ ст., адже подібні предмети традиційно нерідко передавалися з покоління в покоління.
Також цікавою є знахідка фрагменту свердленої сокири з білого вапняку-мергеля в Твері. На його поверхні нанесена давньоруська абетка від “А” - “азъ” до «З» - «зъмля», нашкрябані особливим почерком, характерним для кін. ХІІІ — поч. ХІV ст.
Найцікавішими у цьому сенсі є знахідки кам’яних сокирок, прикрашених цілком християнськими іконографічними зображеннями. 1998 р. на території Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві на руїнах будівлі, знищеної в часи монгольської навали знайшли фрагмент кам’яної сокири щільно-зеленого кольору доби неоліту (4 000 рр. до н.е.), на якому не пізніше ХІІ ст. вигравіювали ікону Богоматері “Нерушима стіна” - головний образ катедрального Софійського собору у Києві - та образ архідиякона першомученика Стефана з відповідним надписом. На виробі збереглися канали пазів для кругової обковки, які свідчать про те, що він використовувався як амулет для носіння. Крім того, мозаїчний образ великомученика Стефана відомий серед ікон Михайлівського собору, а серед давньоруського єпископату відомі два Стефана - єпископи Новгорода (1060 - 1068) та Володимира-Волинського (1091 - 1094).
Іншим видом оберегів, натільних, які носились на шиї, були сокирки, знані як “сокирки Перуна”, або “громові сокирки”. Археологи зазначають, що дані артефакти знаходять лише в похованнях воїнів, і були притаманні лише дружинній культурі. Вочевидь, серед значного прошарку язичників-дружинників довгий час існували певні культи та повір'я, пов'язані з культом Перуна, адже подібні знахідки виявляють у археологічних шарах аж до ХІІІ ст. - часу навали монголо-татар. Після цього традиції носіння “громових стріл” поволі сходить нанівець і зникає під тиском християнських догм.
Однак, подібне відношення до неолітичних предметів можна побачити і серед воїнської еліти Візантійській імперії. Так, “небесна сокира у золотій оправі” згадується серед дарів Олексія Комніна імператору Генріху ІV у 1081 р. І в цьому сенсі незрозуміло - чи це слов’янське населення поширило моду серед візантійців на подібні предмети, чи слов’яни перейняли цю моду від візантійців.
Серед знахідок подібних артефактів на Русі найвідомішим є уламок кременевого спису у бронзовій оправі, із зображенням розквітлого хреста, знайдений у шарах ХІІІ — поч. ХІV ст. на садибі знатних новгородських бояр. Однак, сам виріб спеціалісти відносять до кінця ХІІ ст., адже подібні предмети традиційно нерідко передавалися з покоління в покоління.
Також цікавою є знахідка фрагменту свердленої сокири з білого вапняку-мергеля в Твері. На його поверхні нанесена давньоруська абетка від “А” - “азъ” до «З» - «зъмля», нашкрябані особливим почерком, характерним для кін. ХІІІ — поч. ХІV ст.
Найцікавішими у цьому сенсі є знахідки кам’яних сокирок, прикрашених цілком християнськими іконографічними зображеннями. 1998 р. на території Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві на руїнах будівлі, знищеної в часи монгольської навали знайшли фрагмент кам’яної сокири щільно-зеленого кольору доби неоліту (4 000 рр. до н.е.), на якому не пізніше ХІІ ст. вигравіювали ікону Богоматері “Нерушима стіна” - головний образ катедрального Софійського собору у Києві - та образ архідиякона першомученика Стефана з відповідним надписом. На виробі збереглися канали пазів для кругової обковки, які свідчать про те, що він використовувався як амулет для носіння. Крім того, мозаїчний образ великомученика Стефана відомий серед ікон Михайлівського собору, а серед давньоруського єпископату відомі два Стефана - єпископи Новгорода (1060 - 1068) та Володимира-Волинського (1091 - 1094).
Іншим видом оберегів, натільних, які носились на шиї, були сокирки, знані як “сокирки Перуна”, або “громові сокирки”. Археологи зазначають, що дані артефакти знаходять лише в похованнях воїнів, і були притаманні лише дружинній культурі. Вочевидь, серед значного прошарку язичників-дружинників довгий час існували певні культи та повір'я, пов'язані з культом Перуна, адже подібні знахідки виявляють у археологічних шарах аж до ХІІІ ст. - часу навали монголо-татар. Після цього традиції носіння “громових стріл” поволі сходить нанівець і зникає під тиском християнських догм.
Сергій Вакуленчук
Немає коментарів:
Дописати коментар