«Собитiя набагато мен ѣ е різноманітні, ч ѣ м'предполагают'
люди не знающiе, хто держіт' нитки »
Б.Дізраелі
Шульхан Арух, гл. 136
Хто ж напустив «Чорну смерть» на Європу? На це питання й дотепер немає точної відповіді.Тим часом, страшної епідемії, що загрожує знищити всю християнську Європу, передували інші, не менш «дивні події», які могли б здатися «загальним божевіллям», якщо не знати їх історичне підгрунтя. в 1317 році над усією Францією пронісся вихор безумства. Напівмістичний порив, мрії про святість і пригоди замішані на злиднях, спонукали сільських юнаків та дівчат, пастухів, дрібних ремісників і пряль, переважно у віці від 15 до 20 років, залишити свої сім'ї та босими, без грошей та їжі, здійснити стихійний результат. Приводом послужила туманна ідея хрестового походу. Справжнім же витоком цього безумства були дії членів Ордену Тамплієрів, багатьом з яких вдалося втекти після розгрому в 1307 році. І вони жадали помсти. Свіжа пам'ять про втрачене могутність, збережені капітали, що заклали найбільш старі банки Європи , володіння почерпнутими на Сході знаннями «магії і алхімії», «поклоніння голові Бафомета», зробили їх фанатиками, тим більше грізними, що ховалися вони під смиренним вбранням переписувачів або поденників. « Вони знову об'єдналися в таємне товариство і корилися наказам нікому не відомого Великого магістра, який замінив колишнього Великого магістра, спалення на вогнищі е »[1]. Тамплієри ж стали і засновниками першого масонського ордену. Саме ці люди, що перетворилися в сільських проповідників, подібно горезвісному щуролова, захопили за собою молодь Франції. Якщо вірити їм - в похід на Святу Землю. Між тим їх поправдї метою було руйнування королівства і знищення папства. У орди одержимих вливалися все нові і нові сили земель Франції, Нормандії, Бретані, Пуату. Десять, двадцять, сто тисяч людей - люди все йшли і йшли до збірних пунктів. До натовпам з пастухів приєднувалися священики-розстриги, монахи-віровідступники, розбійники, злодії, жебраки і гулящі дівки. Перед цією розгульного і розпусної лавиною молодих пастушків несли хрест.Сотні тисяч подорожніх у лахмітті, входячи в місто, щоб попросити там милостиню, не замислюючись, пускали його на розграбування. Натовпи спустошували Францію протягом цілого року, діючи навіть з якоюсь послідовністю, незважаючи на безлад, який панував в їх рядах, і не щадили ні храмів, ні монастирів. Ледве поклали край шаленству пастухів, як у Пуату, де в той час перебував король Філіп V , (син Філіпа IV , який спільно з особисто відданим йому татом Климентом V знищив Орден тамплієрів) почалося - охопило всю країну. Саме існування загального повстання прокажених 1321 засвідчено багатьма авторами того часу, наприклад, Гильомом де Нанжи : « Ми самі своїми очима бачили таку ладанку в одному з містечок нашого васальства. Одна прокажена, що проходила мимо, боячись, що її схоплять, кинула за собою зав'язану ганчірку, яку негайно понесли до суду і в ній знайшли голову ящірки, лапи жаби і щось на зразок жіночого волосся, що намазали чорною, смердючою рідиною, так що страшно було розглядати і нюхати це. Коли згорток кинули у великий вогонь, він не міг горіти: ясний доказ того, що це був сильний отрута »[2]. Влітку 1321 безліч джерел, струмків, колодязів та водойм виявилися отруєними. У всякому разі, люди з них боялися пити. Чи були винні в зараженні вод люди поїденим хворобою тілом, з особами мерців і культяпкамі замість рук, поміщені в лепрозорії, звідки їм дозволялося виходити лише з тріскачкою в руках? Хто доклав тут свою руку, штовхнувши на бунт цих проклятих богом людей, крім все тих же недобитих тамплієрів? Основною версією на початку XIV століття, якій повірили європейці, була наступною. У процесі дізнання з'ясувалося, що в поширенні хвороби брали участь і іудеї, які одержували фінансування від мавританських королів Гранади і Тунісу [3], що живуть пам'яттю про Реконкісті. Коли християнський світ в результаті поширення прокази втратив обороноздатність, сарацини напали б і захопили його. Як би то не було, але - досягла свого максимуму в Європі приблизно через 300 років після початку Хрестових походів. Епідемічна ситуація з цією (на сьогодні малозаразне) хворобою, стала настільки катастрофічна, що з метою суспільної профілактики церква влаштовувала притулку для прокажених lazaretti - по імені першого госпітального орденаСв. Лазаря , заснованого в Палестині в 1098 р. на базі госпіталю для прокажених, включаючи колишніх тамплієрів [4]. До початку XIV століття в Англії було відкрито 112 лепрозоріїв. У цей час у Франції, яка займала тоді територію, вдвічі меншу, ніж сьогодні, налічувалося вже до 2000 лепрозоріїв. Проказа вселяла жах сучасникам, що призвело до прийняття ряду суворих заходів для боротьби з нею. Майже повсюдно в Європі прокажені позбавлялися громадянських прав і спадщини, при цьому над ними відбувався повний похоронний обряд. В кінці процедури на хворого кидали лопатою землю, і з цієї хвилини він вважався вже мертвим. Як перед церквою, так і перед суспільством. Керуючий округом Партене («seigneur de Parthenay») писав королю , що один «важливий прокажений» , схоплений у своєму маєтку, зізнався, що якийсь багатий єврей дав йому грошей і деякі зілля, що складалися з « людської крові і сечі з домішкою тіла Христового ».Цю суміш сушили і подрібнювали в порошок, зашивали в ладанки з тяжкістю і кидали в джерела і криниці. Зрозуміло, сучасній людині зрозуміло, що описані зілля не могли викликати не тільки епідемії, а й навіть незначного отруєння. Проте в історичних свідченнях згадуються лише ті інгредієнти, які були зрозумілі середньовічному європейцеві. Що насправді входило до складу отруйних сумішей, які поширювали через прокажених - сьогодні сказати складно. Тим часом іудаїзм давно збирав інформацію про проказу, більше того - мав про знання про позбавлення від неї. У 13 главі в книзі Левит ( 13:12 , 13 ), яка характеризується відсутністю всіляких кордонів між моральністю і культом в період після будівлі Скінії, і визначальною закони розрізняючі «чисте й нечисте», говориться: "Якщо ж проказа розцвіте на шкірі, і покриє проказа всю шкіру хворого від голови його аж до ніг, скільки можуть бачити очі священика, і побачить священик, що проказа покрила все тіло його, то він визнає чистим, тому що все перетворилося на біле: він чистий ". На думку біблеїста А. П.Лопухіна цей текст вказував на відому рабинам можливість благополучного вирішення хвороби: « проказа "розцвітала" на шкірі, тобто темний колір шкіри всюди перетворюється на білий: хвороба виходила назовні, утворювалася на шкірі кора, поступово відпадає, хворий видужував і оголошувався чистим, якщо тільки пізніше не з'являлося на гояться рубцях "живе м'ясо" »[5]. (У сучасних умовах хвороба повністю виліковується, на ранніх стадіях без наслідків ). У будь-якому випадку, цей план тоді явно не пройшов - проказа поширювалася не так швидко. На відміну від чуми. Спробуємо проаналізувати історичні свідчення і документи її поширення. гостра природно-осередкова інфекційна хвороба, характеризується важкою інтоксикацією, лихоманкою, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легень, здатністю приймати септичний перебіг. Відноситься до особливо небезпечних інфекцій. Збудник - чумна паличка (Yersinia pestis), росте на звичайних поживних середовищах, оптимум зростання +28 ° С. Інкубаційний період від декількох годин, до декількох днів. Смертність без належного лікування досягає 95-99%. Найдавніші свідоцтва про епідемії чуми знаходяться в шумеро-аккадської міфології XXII століття до н. е.. на ассиро-вавилонське мовою в поемі про Гільгамеша , правителя міста Урука. На дванадцятій плитці (епос написаний клинописом на плитках з глини) зображено відчай Гільгамеша, який зіткнувся зі свідоцтвом смерті від хвороби, принесеної «богом війни і мору Ерром ». І від цього мору не було порятунку: « Народ мій урукского гине, мертві лежать на площах, мертві пливуть у водах Євфрату! ». Європейська офіційна історіографія припускає початок епідемії чуми в Європі з 1347 р., коли розташований у Криму місто Кафа (сучасна Феодосія ), контрольований торгової імперією Генуї, був обложений воїнами Золотої Орди під командуванням хана Джанібека . Після тривалої облоги, в ході якої у війську Орди почалося «в'янення від хвороби», що воюють з вирішили використовувати померлих в якості «біологічної зброї». І їхні трупи, нібито, були перекинуті через стіни міста. Генуезькі купці бігли, везучи на своїх кораблях чуму - спочатку до Константинополя, а потім на південь Європи, звідки вона швидко поширилася. Чи була «чорна смерть» наслідком «бактеріологічної війни татар»? В даний час ця версія, абсолютно невідома сучасникам «чорної смерті», активно популяризується в наукових виданнях і навіть використовується в політичних цілях як доказ «доступності бактеріологічної зброї країнам третього світу». В її основі лежать численні тлумачення [8] єдиного свідоцтва якогось юриста з Пьяченцци на ім'я Габріель де Мюссе , вперше опубліковане в 1842 р. вихідцем з іудаїзму А.В. Геншеля за раніше невідомою і недатованій рукописи, що зберігалася в Бреславле, в Гедігеровской бібліотеці [9]. Європейському обивателеві запропонували наступну версію подій : « Татари, змучені чумою, заразною хворобою, приголомшені і вражені смертю товаришів, котрі гинули без всякої надії на одужання, наказували заряджати трупи в метальні машини і закидати їм місто Каффу, щоб ці нестерпні снаряди поклали край захисникам міста. Місто закидали горами мерців, і християнам нікуди було втекти, і нікуди було сховатися від такого нещастя ... Незабаром все повітря був заражений, отруєна і зіпсована вода стала загнивати. Посилився нестерпний сморід ». Уражені жахом генуезці в розпал епідемії змушені були тікати. Дорогою їх охопила смертельна хвороба, коли з тисячі залишалося в живих, та захворювали, ледь по десять чоловік. І де б не приставали італійські кораблі, скрізь швидко вмирали всі ті, хто стикнувся з прибулими. « Рідні, друзі та сусіди поспішили до нас, але ми принесли з собою вбивчі стріли, при кожному слові поширювали ми своїм диханням смертельну отруту »(запам'ятаймо ці слова). Історичні свідчення використання у війнах заражених трупів тварин і людей від Стародавнього Китаю та Середньовічної Європи - хунну , монголами, турками - дійсно існують. У часи боротьби династії Хань з північними племенами, генерал Хуо Квібінг описав подібні випадки, коли трупи померлих закидалися за допомогою катапульт в обложені міста.Питання тільки в тому, чому від тієї ж чуми не вимерло саме військо Золотої Орди, а Джанібек прожив у доброму здоров'ї ще 10 років, поки не був убитий сином у боротьбі за престол? Тим часом, вже в 1348, від «чорної смерті» гине чверть населення Європи, а до 1352 в Європі померло вже третина всього населення або 25 мільйонів людей ... Тут потрібно відзначити дві обставини. По-перше, специфіку регіону. По-друге, хто записує і інтерпретує історичні події . Адже не випадково говорять: «хто володіє історією, то володіє світом» ...
Шульхан Арух, гл.167
 Работорговці смертю Генуя була « середньовічним глобалізатори »- торговельної республікою, яка конкурує з Венецією в перепродажі товарів прийшли зі Сходу, в першу чергу по Великому Шовковому шляху. А саме: прянощів, дорогоцінних каменів, шовку, пахощів, сандалового дерева, перлів, лікарських товарів, в обмін на які із Західної Європи в Каффу надходили напівфабрикати заліза, суконні тканини, скло, фарби, мило, цукор. У період свого розквіту Каффа представлялася сучасниками як велике місто і відома гавань світу, в якій « можна було побачити відразу до 200 судів ».  Як ми вже говорили , основними работоргівцями були іудеї . « У темні століття торгівля в Західній Європі була здебільшого у його (єврея) руках, зокрема работоргівля »[10]. « Євреї були серед найбільш впливових работоргівців в європейському суспільстві »[11]. І якщо в Амстердамі (пізніше і в Нью-Амстердамі, нині відомому як «Нью-Йорк» [12]), як важливої складової « трикутної торгівлі », базувалися іудейські торговці африканськими рабами, то у Кафі работоргівля базувалася переважно на торгівлі православними - слов'янами , жителями Кавказу, а так само монголами і тюрками. Вважається, що через невільницькі ринки Криму було продано близько 3 млн. чоловік [13]. Повертаючись до часу наближення епідемії, потрібно відзначити, що в Європі в той час почалися жорсткі гоніння на лихварів. У Франції в 1306 р. найбільш скнарість іудейських лихварів Парижа просто спалили, конфіскуючи при цьому їх майно за наказом короля Філіпа IV Красивого, попутно намагаючись вигнати євреїв з Франції. Після цього Філіп взявся і за лихварів-тамплієрів.  Інші джерела Візантійський історик Никифор Григора[15] про епідемію писав так : « Біля цього часу опанувала людьми тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і меотами і від гирл Дунаю, панувала ще в першу весну. Вона залишалася весь цей рік (1347), проходячи тільки в точності по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада і Стовпів Геркулесових. У наступному році вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів ». Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 в «країні гіперборейських скіфів» (Таврійський півострів) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію [16]. Найбільш обізнаним виявився російський літописець у записі 1346 (6854) р. : « Того ж літа кара була від Бога на люди під східною країною на місто Орнач (пріустье Дона) і на Хавторо-кань, і на Сарай і на Бездеж (місто на рукаві Волзі) і на інші гради під країнах їх; бисть мор сильний на Бессермени (хівинці) і на Татари і на Ормени (вірмени) і на Обези (абазінци) і на Жиди і на фрязі (генуезці і венеціанці в колоніях при Чорному та Азовському морях) і на Черкаси і на всіх тамо живуть яко не було кому їх погребаті як раніше стратив Бог єгиптян »[ 17]. Окремо зазначивши давньоруську характеристику генуезців - «жиди» , робимо висновок, що епідемія, розпочавшись на території впливу каффских работоргівців, що включає пониззя Волги, Північний Кавказ, Закавказзя, Крим, Східні Карпати, Причорномор'я, Близький і Середній Схід, Малу Азію, в 1346-1347 рр.. поширилася на Балкани, Сицилію, Родос, Кіпр, Мальту, Сардинію, Корсику, Північну Африку, південь Піренейського півострова, гирло Рони і в підсумку на всю Європу. Тобто практично на весь ареал поширення християнства, де почалася синхронна пульсація вогнищ чуми. Сталася настільки масова загибель людей, що померлий від чуми людина « викликав стільки ж участі, скільки здохлих коза »( Боккаччо , «Декамерон»). Цікаво наступне. Після того, як у Візантії почалася епідемія чуми, яка забрала життя третини населення імперії, вже в 1348 році «генуезці», які, як ми пам'ятаємо « за описом де Мюссе », повинні були вимерти все до єдиного, скористалися тяжким становищем Візантії і захоплюють територію Константинополя навколо своїх поселень у все тому ж кварталі Перу («Галата», сьогодні «Бейоглу»), оточили його укріпленнями і спалили в гавані візантійські галери. Після цього Генуя, названі в російському літописі «жидами», розбили і флот венеціанців, яких покликала на допомогу Візантія, і Іоанну довелося укладати з «генуезцями» мир, за яким вони отримали і захоплені землі, і знову підтвердили право отримання митних зборів. Чого ж ще можна було бажати отримати від торгової столиці світу? До речі, саме генуезький намісник (подеста Анджело Ломелліно ) у момент падіння Константинополя в 1453 році відкрив ворота Пери військам султана Мехмеда . І саме звідси у 1489 році до горезвісний Юсуф , «князь євреїв у Константинополі» («великого константинопольського рабинату»), вів знамениту « Константинопольську листування », в якій рекомендував євреям удавано хреститися, щоб« зробити своїх дітей купцями, і нехай вони відберуть все, що є у християн; готувати ж зі своїх синів фармацевтів і лікарів, і вони заберуть життя у ваших ворогів; приводити дітей ваших у клір гоїв і так зруйнують вони їх капища ». Тобто послідовно знищувати християнську цивілізацію [18]. « Рабин, який не мстивий, як змія, не їсти зовсім рабин »(XVI, Іома, 23а). Ритуальні вбивства християн підтверджені і сучасними рабинами . Після завоювання османами Константинополя євреї, за свідченням одного турецького документа, займали сімнадцять кварталів столиці, розтягнутих ... по березі Золотого Рогу ... Інша група кварталів знаходиться в околицях Адріанопольський воріт. У XVI столітті євреї так щільно влаштувалися в Бахчекапи ( він же Пера або Галат - прим. m09 ) , що турки стали називати це містечко ... Чіфут-Каписи (Єврейські ворота ). Тут же розташовувався і «великий раввинат» [19].
«Якщо отщепенец' і отступнік' впадут' Вь яму, то не звільняє їхніх, а якщо
б внизу перебувала л ѣ стніца, прийми звідти її і скажи заключенним': д ѣ гавкоту
це для того, щоб моє тварина туди не увійшло, а якщо яму прікривал'
камінь, то поклади його над 'ямою назад, а заключенним' Вь ній скажи,
д ѣ гавкоту це для того, щоб з цього м ѣ сту мог' ходити мій худобу ... »
 Іудеї і чума Чума виникла на тлі надзвичайно впертій пандемії тієї хвороби, яку тоді вважали проказу.Найважливіші з документів, що говорять про штучне походження спалахи цієї європейської пандемії викладені в листах гренадской короля і турецького султана паризьким євреям, що посилають їм різні зілля для отруєння річок та джерел; радячи доручити це прокажений, обіцяють надіслати багато золота і срібла і просять їх не жаліти витрат, аби отруїти християн. Оригінальний французький переклад, засвідчений п'ятьма королівськими нотаріусами і припечатав державними печатками, за свідченням Едмона Дрюмона , автора книги « Євреї в історії Франції », ще в середині XIX століття перебував у сховищі рукописів Національного архіву Франції [20]. Виклад подібних фактів становить додаток до листа «De leprosis» 1321 тата Іоанна XXII . У ньому тато відтворює донесення , зроблене йому Філіпом (де Валуа) , графом Анжуйським, де йдеться про різні засоби, щоб шкодити християнському світу: « Нарешті, на інший день люди нашого графства увірвалися до євреїв, щоб вимагати у них пояснення щодо пиття (impotationes ), приготованого ними для християн. Віддавшись діяльним пошукам в одному з жител, що належав євреєві Бананіасу , в ... скриньці, де зберігалися його скарби і заповітні речі, знайшли овечу шкіру або пергамент, списаний з обох сторін. Золота друк вагою в 19 флоринів дотримувалася шовковим шнурком. На друку було зображено розп'яття і перед ним єврей в такій непристойній позі, що я соромлюсь її описати ... Наші люди не звернули б уваги на зміст листа, якби їх бува не вразила довжина і ширина цієї печатки. Новонавернені євреї перевели цей лист. Сам Бананіас і шість інших вчених євреїв зробили той же переклад не власною волею, але будучи примушені до того страхом і силою. Потім їх замкнули окремо і зрадили катуванню, але вони із завзятістю давали той же самий переклад. Три писаря, обізнаних у богословській науці і єврейською мовою, нарешті, перевели лист по латині ». Лист був адресований « королю сарацинів, владиці Сходу і Палестини ». У ньому якісь особи клопочуть про укладення дружнього союзу між євреями і сарацинами, і, в надії, що коли-небудь ці два народи зіллються в одній релігії, просять короля повернути євреям землю їхніх предків: « Коли ми назавжди поневолимо християнський народ, ви нам повернете наш великий град Єрусалим, Єрихон і Ай, де зберігається священний ковчег. А ми піднесемо ваш престол над царством і великим містом Парижем, якщо ви нам допоможете досягти цієї мети. А поки, як ви можете переконатися через вашого заступника, короля Гренади, ми діяли в цих видах, спритно підсипаючи в їх питво отруєні речовини, порошки, складені з гірких і шкідливих трав, кидаючи отруйних плазунів у води, колодязі, цистерни, джерела і струмки для того, щоб всі християни загинули передчасно від дії згубних парів, що виходять з цих отрут. Нам вдалося привести у виконання ці наміри, головним чином, завдяки тому, що ми роздали значні суми деяким бідним людям їх віросповідання, званим прокаженими. Але ці негідники раптом звернулися проти нас і, бачачи, що інші християни їх розгадали, вони звинуватили нас і викрили всю справу. Проте ми торжествуємо, бо ці християни отруїли своїх братів; це вірна ознака їх чвар і незгод ». У цьому листі був ще один багатозначний уривок: « Вам легко буде, з допомогою Божою, перейти через море, прибути в Гренаду і простягти над іншими християнами ваш доблесний меч могучею і непереможною длань. А потім ви сяде на престол в Парижі, а в той же час ми, ставши вільними, вступимо в володіння землею наших батьків, яку Бог нам обіцяв, і будемо жити в світі, під одним законом і визнаючи одного Бога. З цього часу більше не буде ні страху, ні смутку, бо Соломон сказав: "Той, хто пов'язаний з єдиним Богом, має з ним одну волю". Давид додає: "О, як добре і солодко жити разом, як брати!" Наш пророк Осія так заздалегідь говорив про християн: "У серці їх розбрат і внаслідок цього вони загинуть" »[21]. Виходить, що чума та іншої мор не тільки очікувалися в Європі протягом кількох десятиліть, але були навіть відомі і їх «замовники» , і «виконавці». За твердженням німецького історика медицини, професора Генріха Гезер [22], з початком епідемії «чорної смерті» в 1346 р. з'явилися нові подробиці, що євреї були подстрекаемо до цього злочину посланими їм листами від старшин з Толедо в Іспанії . До речі, у поемі «Конрад Валленрод »- песнопении віроломства від А.Міцкевича , з молоком матері ввібравшим багато міфів іудаїзму, згадується картина зараження християнських військ чумою, як передсмертний подарунок переможених маврів і іудеїв. У ній мавр Альмандзор , обіцяючи «Вашій буду молитися Богу / поклонятися вашим пророкам », на знак« примирення »цілує ватажка іспанців-християн, навмисно заражаючи його чумою, і вмирає. І« ні один не вийшов з гір Альпухара / Всіх чума скосила »(граф А.Череп-Спиридович неодноразово називавБенджаміна Дізраелі , чиї слова «про ниточках» ми привели в якості загального епіграф до цієї статті, - англійським «Валленрод»). Тому не випадково, що вже в 1348 р. в Європі почалися єврейські погроми. Зазначимо, що підозри в причетності до епідемії падали на євреїв ще й тому, що вони самі практично не постраждали від епідемії. А якщо серед іудеїв і були хворі, то, у всякому разі, відсоток їх був помітно менше, ніж серед християн. Чому хвороба не зачіпала іудеїв? Імунологія ВРХ та часнику Версія самих іудеїв, «як і належить», прив'язана до приписами іудаїзму : « низька смертність серед євреїв була обумовлена вживанням кошерної їжі. Справа в тому, що збудник чуми, потрапивши в організм людини або тварини, починає циркулювати в крові. У євреїв, на виконання релігійного заборони на вживання в їжу крові, тварини забивалися не відразу, а повільно. Йому перерізали магістральну артерію на шиї і ганяли до тих пір, поки якомога більше крові не витікало, тобто тварина зрештою гинуло від крововтрати.Разом з кров'ю віддалявся і збудник чуми та ймовірність заразитися при вживанні такого м'яса значно знижувалася ». В іудаїзмі дійсно є сувора заборона для іудеїв не вживати в їжу крові - у згаданій вище книзі Левит (3:17; 7:26,27, 17: 16) і Дії (15:28, 29), де обумовлюються деякі правила гігієни. При цьому зараження можливе при обробці шкур заражених тварин або при вживанні в їжу зараженого м'яса - наприклад, дрібних гризунів, зайців і лисиць, серед домашніх тварин хворіють верблюди. Випадки зараження первинної чумний пневмонією спостерігалися і від домашніх кішок, загиблих від пневмонічної форми чуми. Але нічого не відомо про зараження людини від кіз, овець і корів, в організмі яких природним чином виробляється природний антибіотик , що знищує мікроби чуми, небезпечної для людини (у ВРХсвої власні види хвороби ). Крім того, збудник чуми знищується навіть при невеликій термічній обробці: при температурі 55 ° C гине протягом 10-15 хв, а при кип'ятінні - практично негайно.
Але є ще одне пояснення. Це ... часник. Синкретична релігія іудаїзму пропагувала його властивості в якості профілактики захворювань як мінімум з часів їх « результату недоторканних з Егіпат / Індії »(згадка про нього в Німеччині сьогодні загрожує звинуваченням у "антисемітизмі" ). Тим часом, часник володіє сильними антибіотичними і антибактеріальними властивостями. Сучасні дослідження відкрили, що він багатий антиоксидантами, які сприяють руйнуванню вільних радикалів, що зміцнюють імунну систему. Часниковий сік містить в собі алліцин, який надає фунгіцидну (протигрибкову) і противірусну дію. Регулярне вживання часнику було профілактикою бубонної чуми.Не випадково в Європі XVII століття грабіжники могил пили вино з подрібненим часником або ж вживали його в сирому вигляді, щоб уникнути зараження чумою . Найкраще вживати його в сирому вигляді. Що й робили іудеї, втім, не особливо ділячись своїми знаннями.
Природно, що всі вищевикладені до цього свідоцтва можна було б назвати «кривавим наклепом», якби це не суперечило історичному свідченням, зафіксованому «священицтв інтелігенцією» в «Танахе», підсовують християнам у вигляді «Старого Завіту». Біологічна зброя "Старого Завіту" Першої інструкцією з ведення біологічної війни цілком можна вважати « першу книгу Царств », де в 5-й главі описується програш євреями війни з филистимлянами, яким іудеї «несподівано» спокійно віддають «ковчега», на який «не євреїв »раніше під страхом смерті заборонялося навіть дивитися. Переможці з торжеством доставляють його в місто Азот(Ашдот) і ставлять його до ніг статуї свого бога Дагона . І на всю округу обрушується страшна хвороба. У жителів міста в паховій області з'являються нарости-виразки, від яких ашдодяни за ніч майже повністю гинуть (тут ми бачимо типові ознаки бубонної чуми , з її рівнем смертності в 95%). Тоді ті, хто залишився в живих, відправляють ковчег в іншу провінцію Филист - місто Гат. І знову, « після того як відправили його (ковчег), була рука Господа на місті - сталося дуже велике, і вразив Господь мешканців міста від малого до великого, і появилися на них болячки ». Ситуація повторилася і в інших філістімлянскіе містах. Закінчується глава 5 описом атмосфери, що панувала в приреченому місті. « І ті, які не померли, вражені були наростами, і зойк міста піднявся до неба ». У 6-й главі зображений рада всіх «володарів филистимських». Вони вирішують повернути ковчег іудеям, попередньо поклавши в нього вельми символічні дари: « За числом филистимських володарів п'ять золотих болячок та п'ять золотих мишей, вигублюють земля, бо кара одна на всіх вас, і ваших володарів ».Очевидно, що іудеї знали, як елементарно нейтралізувати заразу (наприклад, кілька крапель лавандового масла, запах якого відлякує бліх).
Чума в «Старому завіті» згадується і в « четвертій книзі Царств »(гл.19, 35-36). Цього разу біологічну зброю було використано проти царя Ассірії Синаххериба , який вирішив спустошити Єрусалим. Його величезна армія оточила місто, але не опанувала ім. А незабаром Сінаххеріб відійшов без бою із залишками армії, яку дуже сильно послабила чума: за ніч померло 185 000 воїнів. Зазначимо, що і перша пандемія, відома під назвою «юстинианової чуми», виникла в VI столітті у Візантії. Якраз до моменту завершення «вавілонського талмуда». Вважається, що тоді за 50 років загинуло близько 20 млн. чоловік. Але бубонна чума не виходить за межі своїх природних вогнищ, і вона не змогла б прийняти так швидко все європейський характер. Більш ймовірно, що привізні спалаху бубонної чуми обмежилися б одиничними випадками в карантинах портових міст, як це мало місце під час передбачуваної третьої пандемії чуми в кінці XIX і на початку XX століття. Тому у настільки широкої епідемії мав бути постійний «приплив» збудника чуми. І вкрай складно уявити, що по континенту цілеспрямовано переміщалося стадо щурів. ) ). Галопом по європах У Європі «чорна смерть» передусім з'явилася у Франції. 1 листопада 1347 р в Марселі, до січня 1348 епідемії докотилася до Авіньйона з його папською резиденцією. Авіньйон був істинним раєм для євреїв, яких запросив туди Климент VI , оскільки вони протягом всіх середніх століть були посередниками між відкупниками податей і їх жертвами . Знаходяться в центрі католицтва, « раввін' Рейбер' заставіл' прийняти особливу обрядовість ». Тут смертність стала настільки велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків. Климент VI, освятивши річку і благословивши кидати в неї тіла померлих, втік до Іспанії в свій маєток поруч з Валенсією, де закрився на самоті в кімнаті, постійно палив вогонь, щоб викурити інфекцію, і нікого до себе не допускав. Тим часом, слідом за ним на початку 1348 «чорна смерть» потягнулася до Іспанії, наздогнавши королеву Арагона і короля Кастилії. До кінця січня чума лютувала і у всіх великих портах південної Європи, включаючи Венецію, Геную, Марсель і Барселону. У Середземному морі знаходили кораблі, повні трупів, що дрейфували з волі вітрів і течій.Навесні, перетворивши Венецію і Геную в мертві міста, чума досягла Флоренції. У передмові до «Декамерона» Боккаччо залишив власноручне опис її жахів: « У стінах міста Флоренції померло, як запевняють, більше 100 тис. осіб, а між тим до цього мору ніхто, вже певно, й припустити не міг, що місто налічує стільки жителів . Скільки у нас спорожніло пишних палаців, красивих будинків, витончених прибудов, ще так недавно там було повнісінько слуг, дам і панів, і всі вони вимерли, все до останнього Кучеренка! Скільки знатних родів, багатих спадків, величезних станів залишилося без законних спадкоємців! Скільки сильних чоловіків, гарних жінок, яких навіть Гален , Гіппократ і Ескулап визнали б абсолютно здоровими, вранці снідало з рідними, товаришами і друзями, а ввечері вечеряло зі своїми предками на тому світі! ». Навесні чума з'явилася в Гасконі, де погубила принцесу Жанну , яка прямувала до Іспанії для поєднання шлюбом зі спадкоємцем кастільського трону. Незабаром після цього чума спалахнула у Парижі, де померло величезна кількість людей, включаючи королев Франції та Наварри. У липні епідемія охопила північне узбережжя Франції. У Нормандії, за свідченням сучасника, « було таке критичне становище, що не можна було нікого знайти, щоб тягнути трупи в могили. Люди говорили, що настав кінець світу ». Шотландія трималася до кінця року, але коли шотландці зібралися розорити прикордонні англійські землі, чума обрушилася на них « люто і несподівано, вражаючи їх не менше ніж англійців гнійниками і прищами ». У наступному році чума досягла Ірландії, вразивши спочатку англійців, але навряд торкнулася самих ірландців, які проживали в горах. Але потім і їх вона «знищила всюди найжорстокішим чином». Ряд дослідників підтверджує, що рознощиками чуми були саме єврейські купці, які володіли торговим флотом. Сучасників вражало, що, забираючи життя європейців, хвороба щадила її рознощиків - єврейських купців. Цей феномен підтверджували і лікарі єврейського походження [23]. Є й важлива - Подробиця «руху» чуми по Русі З літописів відомо, що в низов'ях Волги вона з'явилася в 1346 р., але чума вперто не «заносилася» ще майже 5 років на території російських князівств. На території середньовічної Русі вона з'явилася в 1352 р. Історики відзначають, що чума «проникла» в Росії не з сходу, як можна було б очікувати, а із заходу - через Псков, який перебував тоді під спільним управлінням з литовським князем, і що має тісні відносини з «ганзейскими» купцями [24].«Чорна смерть» з'явилася в місті тільки на наступний рік після того, як вона закінчилася в Німеччині та Польщі. Влітку 1352 епідемія охопила відразу весь Псков. Кількість померлих було таке велике, що їх не встигали ховати, хоча й « полагаху по п'яти і по десяти в єдину могилу ». Багаті роздавали своє майно, навіть дітей, і рятувалися в монастирях. Які взяли речі з заражених будинків самі захворювали і вмирали. Смерть була «нагородою» тим, хто доглядав за хворими або допомагав ховати мертвих. Збожеволілі від жаху псковці послали послів до Новгорода до єпископа Василю з проханням приїхати і упросити розгніваного ними Бога.Єпископ з'явився, обійшов місто з хресним ходом і помер. Новгородці виставили тіло владики в соборі Софії, куди з'явилися прощатися натовпу. І в місті спалахнув така ж жахлива епідемія, як і в Пскові. Протягом 15 років чума поширилася на Ладогу, Суздаль, Смоленськ, Чернігів, Київ і по всій Центральній Русі (1363-1365), що не пощадив і Московського князівства, де «швидкою смертю» померли митрополит Феогност , Великий князь Симеон Гордий з дітьми і тисячі жителів. Тим часом, по різних місцевостях Європи появляється чума, а, отже, і смертність від неї,були далеко не однакові . Якщо в Шлезвіг померло 4/5 всього населення, в Голштейна померло 2/3 всіх жителів, в Баварії ж тільки 1/8 частина. У той же час у Франції, в Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати померлих людей. Причину треба шукати і в гігієнічних звичках, і в пристрастях до різних ароматичним речовинам. Але не тільки.
«Якби ми не мали потреби в них (хто не вивчає талмуда),
для торгівлі, то давно б умертвили всіх »
(XIV, Песах, 22b
 Мутації «чорної смерті» Керований хаос перетворився на некерований.«Чорна смерть» мутувала і стала поєднувала в собі всі ті явища, які були порізно в різних чумних епідеміях - бубонної і легеневої. Майже всі автори (за винятком Боккаччо) відзначали такий клінічний симптом, як кровохаркання. Хворі вмирали в перший день і навіть годину хвороби, причому на них не було ніяких «чумних знаків» (син візантійського імператора Кантакузина, Андронік , помер протягом 3-х годин від початку хвороби). У інших, за спостереженням Кантакузена, хвороба тривала до третього дня і супроводжувалася явищами двоякого роду. Іноді з'являлася найсильніша гарячка, хворі втрачали здатність говорити і впадали в глибоку сплячку. Якщо вони прокидалися, то пробували говорити, але незабаром помирали. В інших випадках «хвороба вражала голову, а легкі». З сильними болями в грудях вони вихаркуються речовини, забарвлені кров'ю. З їхніх рота виходило хворобливе сморід, потім приєднувалися сухість мови і глотки, невситима жага, безсоння і болісні, поширені по всьому тілу відчуття. Цікаво свідоцтво мужнього лікаря Гюї де Шольяка , який, як і багато інших лікарі залишалися на своєму посту «propter diffuge infamium» («щоб уникнути ганьби») і самого переніс хворобу, про епідемію в Авіньйоні. Що залишився серед нечисленних вцілілих, він розділив хвороба на два різних періоду. В обох «febris continuae» служила основним симптомом. Однак у першому, що тривав два місяці, крім лихоманки (в розумінні лікарів того часу) основним симптомом ставало кровохаркання і хворий помирав за три дні. У другому періоді до явищ «febris continuae» приєднувалися бубони, хворий гинув протягом 5 діб. Шольяк зазначав значно більшу заразність легеневої форми чуми в порівнянні з бубонної. Клінічно спалаху чуми варіювали в різних регіонах. Де Мюссе в Криму бачив бубонну форму. Більша частина повідомлень про чуму з ураженням легень стосувалися північних країн (Англія і особливо Норвегія і Росія). Тому можна дійти висновку, що під час пандемії «чорної смерті» переважаючою стала вторинно-легенева чума, що розвивалася як ускладнення бубонної чуми ( М.В . і Н.С. Супотніцкий Кровоссальні Якщо основними «резервуарами» інфекції є гризуни, то основними переносниками інфекції на людину є кровоссальні - воші та блохи . При їх укусах сприйнятливість людей до чуми дуже висока. Після перенесеного захворювання залишається відносний імунітет, який не оберігає від масивного повторного зараження. Ми пам'ятаємо, що Старий заповіт насправді не є «історією іудеїв» , а лише збіркою переказів різних народів і їх релігій в обробці іудейських жерців - «книжкової інтелігенції», фанатично накопичують знання для зміцнення свого впливу. Тому вивченню зашифрованих цими «книжковими хробаками» знань у иешивах приділяється стільки часу. Тут же «особливо присвяченим» даються і додаткові ключі до розуміння текстів. Повертаючись до теми, нам необхідно згадати, що єгипетські жерці і писарі ретельно голили голови, щоб, як писав у 5 ст. до н.е. «батько історії» Геродот , « ніяка воша чи інша нечиста тварюка не могла причепитися до них, коли вони служать богам ». А в лікарській середовищі Середньовічної Європи превалювали« книжники », взявшого багато знань в тому ж Єгипті та Олександрійської Бібліотеці, спаленої, по ряду свідоцтв , іудеями. Примітивне лікування можливо проводити звичайним стрептоміцином,
утворюються в результаті життєдіяльності променистих грибів Streptomyces globisporus, природні форми якого можна виявити в актиномікозного вузла у корів. У зв'язку з тим, що «Левитська інтелігенція» накопичувала знання про чуму, про що вона неодноразово згадувала в Торі, наприклад, про наслідки «бактеріологічної війною» проти філістимлян, нескладно припустити, що ці знання не уявляли для них секрету. Показово, що першу чисту культуру «актиноміцета ізраїльського» (Actinomyces israelii) отримали в 1884 році саме в Ізраїлі , а саму актиноміцетологію розвивали такі діячі, як С.А.Ваксман , Країнський , Шатц іБугі . Першим же творцем вакцини проти чуми в 1886 році був Володимир (Мордехай) Хавкін [26].
Логічним буде припущення, що у своїх роботах ці вчені використовували наявні - «Знання кабалістів» Цікаво простежити трудовий шлях громадянина Хавкіна. Виходець з ортодоксальної сім'ї навчався в Новоросійському університеті в Одесі, де його вчителем став хрещений И.И.Мечников , який спеціалізувався на особливо небезпечних інфекціях, боротьбі з епідеміями, методами дезінфекції, розробці вакцин і пр. Хавкіна двічі виганяли за участь у революційних гуртках єврейської молоді . Не зрозуміло, де і як він протягом 17 років опановував медичними знаннями, але в 1888 році Мордехай Хавкін в 39-річному віці перебирається до Швейцарії до Мечникову (який жив там з 1881 року) а потім вже в Пастерівському інституті в Парижі (теми інституту : чума, сказ, сибірська виразка, африканські інфекції, хвороби худоби і тварин, небезпечні в першу чергу для європейських колонізаторів). Тут він створює якусь протихолерну вакцину. Росія від випробування цього препарату на своєму населенні відмовилася, зате британський уряд « дозволив Хавкіну випробувати його вакцину в Індії », де препарат застосували в широких масштабах.
Повернемося до Хавкіну.Вот як його біографію прокоментував епідиміолог : в 1892 р. Хавкін запропонував користуватися убитої проти холерною вакциною, і випробував її на собі. «Вбитій» означає, що питання про розділення імунних і токсичних компонентів збудника було вирішене, бацила була вбита, майже позбавлена токсинів, але її імунні властивості збережені. Само випробуванням на собі, мабуть, було саморекламою; «убитим збудником з цієї вакцини заразитися не можна, ефективність невідома, в даний час не застосовується, мені невідомо, застосовувався і взагалі чи існував в природі такий препарат». Тим часом, в 1893 Хавкін стає державним бактеріологом Індії, експериментальним шляхом поступово покращуючи якість препарату. У 1896 р. він запропонував «вбиту вакцину» проти чуми, яку широко використовували в ряді країн. У 1896 він стає директором протичумної лабораторії в Бомбеї, реорганізованої в 1925 році в Інститут його імені ( Haffkine Institute ), що став центром з вивчення бубонної чуми і холери Південно-Східної Азії ( попутно активно просуваючи ідеї сіонізму - прим. М09 ). Виїхав він з Індії в 1914 році - результати цієї «історії вакцинації» точно не відомі, між тим, в 1909 він удостоюється премії Паризької медичної академії.Епідеміолог припустив, що премія цілком могла бути « красиво оформленою дотацією на подальші розробки бак.оружія »(у той же час в Індії бував і спец посланець Яків Блюмкін (особистий кат Троцького ) , та й японці з «загону 459» до кінця 20 - х років отримали на руках практично готову технологію виготовлення бактеріологічної зброї і ефективно використовували його проти китайців
На користь припущення про «військовий використанні» премії, говорить той факт, що в цей же час (кінець XIX - початок XX ст.ст.) саме в Пастерівської службі були виділені в чистому вигляді в кристалічній ( тобто «безсмертної», розкладається тільки при спалюванні і прожаренні ) формі, токсини чумний і сибіреязвенної бактерії (які близькі за своєю будовою). При попаданні в організм через дихальні шляхи ці токсини викликають розвиток швидкоплинної пневмонії, лікувати яку практично неможливо, тому що живого збудника немає. Шлях надходження найдрібніших кристалів найпростіший: носовичок, наволочка подушки, нижня білизна, шарф, лацкани піджака, пачка цигарок і пр. Ефективність - 100%, кількість речовини - мінімальне . Розрахунки за чумного токсину епідеміолог на пам'ять не згадав, але по токсину ботулізму навів такі відомості: «1 (одного) грама цього токсину достатньо для умертвіння кількості мишей, якими можна заповнити 2 вантажних ж / д складу, або 50 вагонів по 60 тонн ... За сибіреязвенної є достовірний факт: вихлоп у вентиляцію декількох грамів незнешкоджених (пічка не спрацювала) токсинів, в бактеріологічному центрі на околиці Свердловська в квітні-травні 1979 р. викликав кілька десятків смертей протягом 1-5 днів чітко по троянді вітрів. Протягом 2-3 діб після вдихання невеликих доз токсину розвивається клінічна картина блискавичної, майже не піддається лікуванню пневмонії: набряк легенів, внутрішньосудинне згортання крові, судинний параліч, токсичне ураження головного мозку, серця, наднирників, нирок. При великій кількості токсину смерть від тотального спазму і набряку дихальних шляхів, гострого набряку легенів і внутрішньосудинного згортання крові практично миттєва. Картина при цьому дуже нагадує анафілактичний шок або тромбоемболію легеневої артерії, оскільки мікротромбами протягом декількох хвилин повністю забиваються всі легеневі судини ». Однотипність історій швидкоплинних, і в той же час дивно своєчасних смертей, наприклад, Ф.Дзержинського , М.Горького , його сина і ще багатьох інших, наприклад, Ф. Д. Рузвельта , Христини Онассіс , варіантів для висновків, на думку епідеміолога, не залишає. За повідомленнями родичів, одному з яких довелося в числі кількох товаришів по службі виносити тіло Сталіна з лазні, де той насправді раптово помер (на відміну від офіційної версії). У 60-і роки цей чоловік працював інструктором в обкомі одного з сибірських міст. Він сам бачив через розірвану на собі Сталіним перед смертю натільну сорочку глибокі подряпини на грудях, багряно-синюшний колір обличчя, як буває, коли людина гине від гострого задухи (в результаті тромбоемболії - закупорки легеневих судин). Цілком можливо, що він надів за кілька хвилин перед смертю натільна білизна , на якому було кілька дрібних кристалів токсину і вдихнув смертельну дозу. Через кілька годин токсин у гарячій і вологою бані розклався і став малошкідливий. Але ті, хто підозрював подібний механізм отруєння (зокрема, Берія ), не без підстав не дозволяли нікому підходити близько , як мінімум добу. Тим більше, що допомога була свідомо неефективною. Поставками «гуманітарних» ковдр-під віспяних хворих з Індії та їхніх роздачею індіанцям Північної і Південної Америки, наскільки відомо епідеміологу, займалися всі ті ж «обрані доброзичливці». « Вакцинація від віспи в Європі в той час була вже 100%, тому віспа була небезпечна тільки для індіанців ». З 1915 р., з початком Світової Війни і підготовки до революцій, Хавкін перебирається до Франції і Швейцарії, де присвячує себе подальшій роботі і просуванню сіоністського руху, до 1920 ставши членом центрального комітету Всесвітнього єврейського союзу . Додатково зазначимо, що останні місяці війни і до 1920 року світ охопила епідемія вірусу «іспанки», від якого померло близько 42 млн. чоловік. У відсотковому відношенні найбільші втрати в Європі опинилися в православних країнах . Симптоми хвороби: синій колір обличчя - ціаноз, пневмонія, кривавий кашель. На більш пізніх стадіях хвороби вірус викликав внутрішню кровотеч,у в результаті якого хворий захлинався власною кров'ю. Але в основному хвороба проходила без будь-яких симптомів. Деякі заражені вмирали на наступний день після зараження. Пізніше цю епідемію стали вважати «пташиним грипом». |
середу, 18 вересня 2013 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар