Все, що дотепер думала більшість археологів про перебіг "неолітичної революції" в Центральній Європі – неправда. Існувало багато сценаріїв, згідно з якими озброєні вершники Сходу доісторичного часу сплюндрували селянські культури Європи. Однак це чистої води вигадка. Науковці простежують вторгнення першої половини третього тисячоліття до н.е. – долиною Дунаю могли прийти кочівники-скотарі з територій сьогоднішньої України та Південної Росії. Мирно й пішою ходою.
Все, що дотепер думала більшість археологів про перебіг "неолітичної революції" в Центральній Європі – неправда. Стара версія: обмежена кількість "місіонарів" із худобою та сільськогосподарським ноу-хау Близького Сходу 7500 років тому "навернула" до землеробства та скотарства давні народи мисливців-збирачiв, які вели осідлий спосіб життя.
Однак генетичний аналіз доводить інше: селянська культура, що виникла в нас (Німеччині. – НО) біля 5500 років до нашої ери, стала результатом масового переселення. Мисливці-збирачi почали змішуватися з сільськими іммігрантами лише після 1500 р.
І ще одне відкриття генетиків. Набір генів сьогоднішніх європейців складається з ДНК мисливців-збирачiв плюс селян-імігрантів, плюс фактор Х: можливо наслідок ще одного великого переселення. Кандидати: люди ямної культури.
Існувало багато сценаріїв, згідно з якими озброєні вершники Сходу доісторичного часу сплюндрували селянські культури Європи.Однак це чистої води вигадка. Науковці простежують вторгнення першої половини третього тисячоліття до н.е. – долиною Дунаю могли прийти кочівники-скотарі з територій сьогоднішньої України та Південної Росії. Мирно й пішою ходою.
Фактор Х – звучить загадково. І не лише звучить. Цей термін вжили 2009 року в публікації журналу "Саєнс" археогенетики з Майнца Барбара Браманті та Йоахім Бургер. Аналіз ДНК групою вчених довів, що генетично сьогоднішні європейці – це суміш не тільки двох генотипів – стародавніх мисливців-збирачів та перших селян-колоністів, що прибули 7500 років тому. Для пояснення генетичного складу сучасного європейського набору генів не вистачає однієї складової, а саме загадкового фактору Х.
Згідно з припущенням вчених з Майнца, була ще одна велика хвиля міграції, не зафіксована до цього часу археологами. Вона мала б відбутися після приходу неолітичних селян, однак ще до початку фіксації історичних згадок у Європі, адже численний притік населення за їхнього життя не залишився б непоміченим у записах античнихісториків. Таким чином виникає часове вікно тривалістю від 5000-го до 700-го року до н.е. А от і розгадка від Вольфрама Шіра, археолога Вільного університету Берліна.
КУРГАНИ ВІД УРАЛУ ДО УГОРЩИНИ
"Імігрантами доісторичного періоду слід вважати насамперед людей ямної культури", – вважає професор археології. Ця група населення (в німецькій фаховій літературі також "Курганна культура") порогу пізнього та раннього бронзового віку, між 3100 і 2500 р до н.е., жила спочатку в північно-каспійських та північно-понтійських степах, в районі південніше гір Уралу до північно-західного Надчорномор’я.
Чому саме вони є кандидатами на невідомий фактор Х генетичного набору європейців? Кургани ямної культури з’явилися у пониззі Дунаю ще в першій половині третього тисячоліття до н.е. Їх часто зустрічаємо в Болгарії, а також на рівні Тиси сьогоднішньої Угорщини. "Звичайно, це ще не доказ масової іміграції зі Сходу", – зазначає берлінський археолог. Однак це спонукає робити серйозне припущення, яким він і займається з 2008 року, спільно з великою міжнародною групою вчених, що працює у двох взаємодоповнюючих проектах:
- До 2013 року триватимуть дослідження в рамках проекту "Просторові ефекти технологічних інновацій та змінених стилів життя" під керівництвом Шіра та євразійського спеціаліста Германа Парцінгера, який координує колега Шіра Ельке Кайзер. Предметом вивчення є насамперед ямні люди. Небаченими досі зусиллями археологи зробили аналіз зубів та костей 250 скелетів, узятих з могил від Казахстану до Угорщини. Сьогодні проводяться заміри ізотопів стронцію партнерами в Брістольському університеті, фахівцями цієї галузі. Дослідники Оксфордського університету аналізують ізотопи вуглецю та азоту.
- Пробний матеріал отримав також археогенетик Йоахім Бургер у Майнці: у стерильних приміщеннях університетської лабораторії ДНК із колективом він та його колектив вивчають біологічні рештки поховань часів ямної культури. Дослідження триватимуть орієнтовно до весни 2012 року.
Розкопки могили поблизу Сугоклеї/Україна. Археологам пощастило: окрім скелета, поховання містить дерев’яні дискові колеса, що свідчить про високий статус померлого.
Залежно від частки ізотопу вуглецю-15 у кістках можна робити висновки про раціон харчування похованого – їжу переважно рослинного або тваринного походження, що свідчить про характер занять – рільництво, або ж мисливство чи скотарство.
Ізотоп вуглецю-13 інформує про біотоп, джерело їди: суходіл, прісна чи морська вода. Крім того, по ньому можна розрізнити так звані рослини С-3 від С-4, тобто наприклад, харчування на основі пшона чи інших злаків.
Аналіз стронцію дає інформацію про індивідуальний рух. За аналізом вуглецю визначається вік скелетів. Комбінація аналізу стронцію та вуглецю-14 може вказувати на швидкість пересувань. Сліди ДНК можуть свідчити про перетікання генів зі Сходу на Захід.
Координатор Ельке Кайзер пояснює: "Мета наукового дослідження – дати відповіді на питання: Скільки людей ямної культури прибули на місце свого поховання і звідкіля вони прийшли? Які точні дати цих подій та наскільки швидко відбувалася міграція?" Цей проект є науковим ризиком і берлінський археолог знає, що "вперше в світовій практиці робиться спроба довести природничими методами міграцію народу великою територією 5000 років тому".
У КРАЇНІ КУРГАНІВ
На сьогодні археологи мало що знають про людей ямної культури, хоча виявлено вже п’ятизначне число їхніх могил (курганів). І точно невідомо, скільки їх ще у степовому поясі між Карпатами і Каспійським морем, від лісового кордону на півночі до узбережжя Чорного моря й Кавказу. Нарахувавши 12000, російські науковці втратили інтерес до ліку.
"Раніше вважалося, що кургани з’явилися з початком існування ямної культури", – розповідає Ельке Кайзер. "Сьогодні ж відомо, що вони були в степах і раніше. Але ці могили бронзового часу дуже різняться між собою, тут нема одного знаменника. Однак з одного моменту, а саме від 3100 років до н.е. всі вони стали абсолютно однаковими – чи то на крайньому сході коло Астрахані, чи на заході біля Одеси." Така стандартизація обрядів поховань на просторах зі сходу на захід у 1500 км (див. карту внизу) дозволяє робити висновки про спільний культурний простір і відповідно спільну ментальність. "Тому я вірю", – продовжує Кайзер, "що на цій дистанції люди спілкувались між собою, розмовляли у степовому поясі однією мовою."
Старі кургани ямної культури часто містять лише індивідуальні поховання в поглибленому жолобі ("ямі"), іноді на спині, іноді на боці зі зігнутими в колінах ногами, припорошені меленою червоною вохрою.
Тому ще кілька десятиліть тому дослідники називали їх "ранньою вохровою культурою". 1956 року американська праісторик литовського походження Марія Гімбутас запровадила термін "курганна культура", надавши йому ідеологічно-сценарного забарвлення. Згідно з її твердженнями, між 5-м і 3-м тисячоліттями до н.е. войовничий степовий народ сплюндрував мирних, матріархальних рільників Балкан та Центральної Європи, нав’язавши останнім своє панування та мову – індоєвропейську. Слідами Гімбутас подався й археолог із США Давид Ентоні, створивши у своїй книзі 2007 року під назвою "Кінь, колесо та мова – як вершники бронзового віку євразійських степів підкорили сучасний світ", образ степових народів, які завойовують Європи верхи ще від 4000 років до н.е. Звичайно, як і 50 років раніше згідно з Гімбутас, вони мали бути носіями індоєвропейської прамови.
Але про що говорять факти? Відомий вюрцбурзький мовознавець Гайнріх Геттріх вважає за можливе, що в ямній культурі послуговувалися праформою індоєвропейської, однак це не доказано, бо кості не говорять, а письмові свідчення відсутні. Непевність викликає також тема "вершників": співробітник Екзетерського університету Алан Аутрам зазначав у своїй статті, опублікованій у "Саєнс" 2007 року, що він і його співробітники виявили на казахських археологічних розкопках Ботай, датованих 3500 р. до н.е., сліди зносу кінських зубів, які характерні для вуздечок. Тому можна припустити, що ямні люди, які жили кількома століттями пізніше, також мали загнузданих коней та їздили верхи. Однак знахідка Аутрама є єдиним таким раннім свідченням. Як казали в старину археологи, одна знахідка ще не знахідка. Археозоолог Норберт Бенекке з Німецького археологічного інституту вважає незаперечними докази приручення коня на схід від Уралу лише після 2500 року до н.е. На той час ямну культуру вже змінила наступна – культура катакомбових могил.
Залишається питання військово-агресивної налаштованості, яке могло б прояснити влаштування могил та знайдені в них предмети поховань. Жоден воїн Мікенської Геллади не дав би поховати себе без щита й списа, жоден вільнонароджений германець часів переселення народів не був покладений у могилу без свого довгого меча. Військові еліти всіх культур продовжували пишатися своєю зброєю, втративши життя. Ямні поховання не містять зброї. Розкопки свідчать про повну протилежність – в могилах відсутні будь-які предмети розкоші, і назвати їх скромними було б перебільшенням.
МОГИЛИ ВОЇНІВ ВИГЛЯДАЮТЬ ІНАКШЕ
Найпростіші могили – глибокі прямокутні або овальні жолоби на дні курганів. У кращих збоку жолоба залишали уступ, щоб накрити небіжчика дерев’яними балками, кам’яними плитами або очеретяними покривалами. Деякі поховання мають вбудовані стовпи-опори. Дві третіх похованих є дорослими чоловіками – вони привілейована частина суспільства курганних поховань. Величина курганів визначалася головним чином розміром тіла небіжчика, чіткого соціального розмежування серед ямних людей не зауважено.
Могили часто порожні й не містять нічого, крім решток скелета. Найчастішими додатковими предметами серед знахідок всередині поховань є кістки тварин. Далі йдуть керамічні посудини, кістяні намиста і просвердлені зуби тварин як складові нашийних та інших ланцюжків, кістяне приладдя, голки з головкою в формі літери Т (молотоподібні голки), уламки кресал та, рідше, також невеликі мідні або арсено-мідні кинждали – сплав з Кавказу, що вказує на назріваючий бронзовий вік. Одним словом, могили воїнів виглядають інакше.
Померлих з особливим статусом ямні люди вирізняли у похованнях не зброєю і не прикрасами. У розкопаних на сьогодні близько 200 курганах, тобто приблизно у кожній сотій могилі, археологи знаходили дерев’яні дискові колеса і деталі возів, a нерідко й цілі дерев’яні вози. На той час вони важили 200 кг і тягнути їх мусіли не коні, а воли. Вози на кінній тязі (Штрайт) з колесам зі шпицями існують тільки з 2100 року до н.е., винайдені в сибірській культурі Сінташта. Ямний транспорт був однак дуже небоєздатним чотириколісним плоским возом. Глиняні моделі свідчать про те, що часто на дерев’яне шассі встановлювалося накриття у вигляді шапки, відкритої спереду.
МАНДРІВНІ НАПІВКОЧІВНИКИ
Жителі степів ямної культури жили найімовірніше як напівкочівники. Принаймні за теплої пори року вони постійно мандрували разом із стадами худоби, на сухому сході – з невибагливішими вівцями, від одного літнього пасовища до іншого. Зиму проводили мабуть на берегах річок та озер, про що свідчать залишки поселень вздовж великих російських та українських річок.
Найкраще досліджена розкопка стоянки Михайлівка в пониззі Дніпра. Дерев’яні хати будувалися без глибокого фундаменту, тому не залишилося й слідів від стовпів. Ельке Кайзер категорично заперечує, що кожна сім’я могла мати власний плоский віз. "Звичайно кортить собі уявити як ямні люди мандрують степами зі своїми стадами, рухаючись вздовж русла Дунаю. Oднак насправді це не так. Такий будівельний матеріал як дерево в степaх був дефіцитом, а виготовлення воза, та ще й коліс, потребувало неабияких навичок та умінь. Думаю, що ці вози були статусними символами й володіти ними могли одиниці", – говорить археолог. "Тому такі коштовності в могилах – це особлива відзнака померлого."
"Незграбний віз, що перевалювався степовим бездоріжжям, вважався 5000 років тому статусним видом транспорту й засобом економічного процвітання", – вважає археолог з Берліна. На возі, який тягнули воли, можна було перевозити з собою запаси, реманент та інші предмети побуту. Хто мав такий цінний намет, що міг котитися полем, добирався до віддалених, незайманих пасовищ. A це було суттєвою перевагою над рештою, яка мусіла кочувати пішо й відповідно мало могла взяти з собою в дорогу. Ця перевага швидко трансформувалася у більші стада й підвищену репутацію в суспільстві. І як наслідок, хто багато мав, міг поділитися з іншими й здобути їхню прихильність. А це з часом дозволяло верховодити й таким чином ставати панівною верствою. Hаприкінці своїх днів власник воза отримував право бути похованим у привілейованому кургані – разом із возом як символом високого статусу за життя.
КОЛЕСА: ЧИЯ ІДЕЯ?
Жадані статусні символи діаметром 60-70 см виготовлялися здебільшого із трьох з’єднаних між собою дощок, середня з яких мала пуп. Невже колесо винайшли пастухи худоби? "Так не виглядає", – обережно висловлюється Вольфрам Шір. "Найстаріші вказівки на використання колеса й воза датовані до 3500 року до н.е. на західній окраїні степу часів мідної трипільської культури в Західній Україні та Молдавії. Там відкопали посудини, що зображають тварин на санках, які часто продірявлені, щоб вставляти вісі із також знайденими там глиняними колесами." Частини возів із колесами вперше з’являються на південній окраїні степу на Кубані, в майкопській культурі, в Новокорсунській розкопці приблизно 3400 років до н.е. Між ними, всередині степової зони, до 3100 року до н.е. в похованнях не знаходимо жодних предметів коліс або возів. Вони з’являються тільки з початком ямної культури. Цілком ймовірно, що наприкінці революційного тисячоліття, яке відкрило масу нових можливостей, ямні люди досконало пристосували винаходи осілих сусідів для своїх кочoвих потреб.
"У четвертому тисячолітті в цілій Європі відбувалася маса вибухоподібних інновацій", – пояснює Шір. "Мідна металургія та відливання металу в дводольні форми, колесо, чотириколісний віз плюс дишло плюс використання тяглових тварин, зрештою виведення вовняної вівці, а також прядіння і ткацтво вовни", – перелічує археолог. За лічені сотні років хвиля інновацій прокотилася цілим континентом.
У той час як з року в рік народ пастухів з сезону в сезон кочував зі своїми стадами по знаних йому пасовищах, настали великомасштабні кліматичні зміни. Пилковий аналіз свідчить про те, що клімат у Східній Європі став континентальнішим – літа гарячішими й сухішими, а зими морознішими. Клімат, що прийшов на зміну теплому й вологому атлантичному та тривав до близько 500 р до н.е., кліматологи називають суббореальним. Північнопонтійські та північнокаспійські степи почали висихати в напрямку зі сходу на захід.
Що робити, коли трава вже в червні жовкне й стає сухою, джерела висихають, а худоба реве від спраги? Кочівники переселяються куди-інде, туди, де зеленіші пасовища. Археологи роблять припущення, що частина ямного народу помандрувала в сторону Балкан. Найбільша вказівка на підтвердження цієї версії: вздовж старого шляху народів, долини Дунаю, від румунської Валахії до Угорщини, стоять ці дивні кургани. Якщо їх розкопати, знаходимо припорошені вохрою скелети, в положенні на спині або на боці зі зігнутими в колінах ногами, частково з возами – однозначна традиція вохрових усипальниць зі східних степів. Що це? Лише новий звичай поховань, що поширився до центру Європи чи ці кургани є свідками масового переселення на скрипучих возах із волами з чисельним поголів’ям худоби? А сучасні європейці – нащадки також кочівників Причорномор’я?
РОЗГАДКА НА ТИСІ
Це велике запитання, відповідь на яке беруться дати науковці. Член берлінської групи вчених Клаудія Герлінг, в рамках докторської дисертації якої проводяться археологічні дослідження з аналізами стронцію. Дані аналізів повинні довести, які з поховань були місцевими, а які переселенцями. Завершення робіт заплановане на 2012 рік, однак керівник Герлінг Вольфганг Шір повідомив в ексклюзивному інтерв’ю для читачів видання "Більд дер Віссеншафт" («Дзеркало науки». – НО) про перший результат.
Співвідношення кількості ізотопів стронцію 87 до стронцію 86 у пробі зуба показує, де провів своє дитинство індивідуум.Співвідношення характерне для геохіміки грунтів, його знаходимо відповідно у флорі й фауні на цій території та в питній воді. Ізотопи стронцію відкладаються в характерному для даної місцевості співвідношенні й зберігаються в зубній емалі дитини. При переселенні даної особи співвідношення ізотопів стронцію міняється відповідно до оточення, однак відкладення дитячого періоду життя залишається в емалі незмінним. Таким чином аналіз костей та зубів показує, чи мігрувала людина протягом життя.
"Аналізи Клаудії Герлінг, проведені на багатьох скелетах з курганів на схід від Тиси в Угорщині доводять, що розподіл ізотопів стронцію на зубах похованих зовсім не співпадає з добре відомим там розподілом ізотопів у землі, в якій поховано цих людей. Це дуже переконливі дані", - з радістю повідомляє берлінський науковець. "Це може означати, що вони були іммігрантами й приїхали здалеку", – пояснює Шір результат. Але водночас закликає до обережності, адже переселитися вони могли з будь-якої сторони світу, наприклад, із зовсім іншого закутка карпатського басейну. Стронцієвий аналіз не є доказом, що вони рухалися у верхів’я Дунаю з південного сходу, хоч ми це й припускаємо", – додає він, загадково усміхаючись, і просить потерпіти до 2012 року. "Докази могли б навести палеогенетики з Майнца, що працюють у групі Йоахіма Бергера."
СКІФСЬКА ПАРАЛЕЛЬ
Коли 2008 року Германові Парцінгеру, котрий очолює Фонд пруської культуpної спадщини, тоді ще президенту Німецького інституту археології, наполегливо рекомендували зайнятися цією новою ділянкою досліджень, він поставив умову – все-таки отримати можливість проводити археологічні роботи в Центральній Азії.Парцінгер, експерт по скіфах (кочівники-наїзники першого тисячоліття до н.е. в степах Східної Європи та Центральної Азії), виявився ідеальним партнером для колег берлінського проекту "Topoi", в рамках якого багаточисельний міжнародний колектив учених пробує довести на підставі аналізу ізотопів стронцію та генетичних досліджень, що в третьому тисячолітті до н.е. люди ямної культури прийшли в Західну Європу зi степів Причорномор’я.
Парцінгер надає колегам проекту "Topoi" проби скіфських скелетів, які аналізують тим же способом, що й останки людей ямної культури: аналіз стронцію, встановлення часу по радіовуглецю, аналіз ДНК. Очікувані результати досліджень дадуть не тільки інформацію про генетичну популяцію скіфів, але й дозволять дати чітке визначення – адже ямна культура не має писемних згадок, скіфи однак детально описані ассирійськими та грецькими міфологами свого часу. Переселення скіфів є історичним фактом. Якщо зразок їх міграцій згідно результатів вимірювань співпаде з даними переселення ямних людей, це дозволить перевірити застосовувані методи та підтвердити експансію ямної культури.
Переклад з німецької Дмитра Криворучка (Гамбург).
Опубліковано за сприяння Ірини Новиченко та Ігора Каганця (Київ).
