Кому належать просвітителі слов'ян

— Кирило і Методій були македонцями, які ж вони болгари? — каже мені Маґдалена з македонської столиці Скоп'є.

Це було п'ять років тому. Навчений українською освітою про "великих болгарських просвітителів", я здивувався. Згодом зацікавився цією темою. Дати однозначну відповідь усе ж непросто.

Очевидно, що брати-просвітники були македонці. Проте це геть не розв'язує проблеми. Бо що маємо на увазі під цією назвою? Солунь, звідки походили брати, — теперішні грецькі Салоніки — давня столиця історичної Македонії. Вона тепер у складі трьох держав: Республіки Македонія, Греції й Болгарії. У IX ст. у Солуні поряд жили слов'яни та греки. За грецькою версією, брати були греки, а слов'янської говірки навчилися на базарах у перекупок. Є інша, поміркованіша: їхніми батьками були еллінізовані македонські слов'яни, і брати чудово знали обидві мови від народження. У всякому разі Болгарія натоді була окремою країною, до якої Македонія не належала. Звідки ж узявся міф про "болгар" Кирила й Методія?

Він значно пізніший. Слов'янська мова Македонії, в тому числі солунська говірка братів, дуже подібна до болгарської. Але далеко не ідентична. У XIX ст., коли болгарська церква отримувала автокефалію від греків, а Болгарія проголосила незалежність від Османської імперії, тамтешні патріоти заявили претензії на всі землі, де говірки бодай приблизно вкладалися в систему болгарської мови. Включили й Македонію, яка ще залишалася під султаном. Логіка далі така: оскільки македонці — болгари, то й брати-просвітники Кирило і Методій — теж. А їхню старослов'янську мову назвали "староболгарською". Цю логіку болгарські мовознавці й історики сповідують досі. Сучасні македонські історики заперечують: вони — не болгари, і солунські брати — теж.

— Дехто пише, що їхня мати була слов'янка, а батько — грек. Інші кажуть, що вони походили від античних македонців, яких багато жило в Солуні, — визнає історик і філолог 82-річний Блаже Ристовський, керівник "Македонської енциклопедії". — Але точно знаємо, що ті солуняни у першій половині ІХ століття не були й не могли бути болгарами. Вони ж ніколи не належали до болгарської державної території. Так само немає сумнівів, що брати чудово знали говірку солунських слов'ян, на основі якої і створили першу слов'янську абетку і писемність. Могли цією мовою перекладати з грецької найточніші тексти церковних книг і Біблію. З тими книгами і з тією мовою Кирило і Методій зі своїми учнями 863 року, перед приходом болгарського князя Бориса до Македонії і перед його охрещенням, вирушили у візантійську, в основі своїй антиболгарську, Моравську місію.

Моравія мала стати конкурентом Болгарії серед слов'ян, першою діставши писемність та церковні книги слов'янською мовою. Проте не стала, через затятий опір сусіднього Франкського королівства.

І найголовніше: ніякої кирилиці Кирило не створював. Він — автор глаголиці, першого окремого письма для слов'ян. Ним ще довго користувалися хорвати, але в решті слов'янських країн глаголиця не прижилася. Кирилицю ж наприкінці ІХ ст. створив послідовник братів, єпископ Климент Охридський. Поєднав глаголицю з грецьким письмом. Климент теж був македонець.

Ігор ЛУБ’ЯНОВ

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_komu-nalezhat-prosvititeli-slov-yan/498482">Gazeta.ua</a>

"Нас русини без тіні милосердя виріжуть, бо нам цього ніколи не забудуть" - спогади поляка з 1938 року

Фото: cerkiew1938

Руйнування церкви у селі Крилові. Архівне фото

Від середини травня до 16 липня 1938 р. (через 950 років від хрещення Київської Русі) на Холмщині та Південному Підляшші християнська Польща зруйнувала 91 церкву, 10 каплиць, 26 домів молитви – разом 127 святинь. Крім того, 3 церкви були передані римо-католикам, а 4 храми стали трупарнями, пише "Наше слово".

Початки цих подій сягають 1919 р., коли голова польської держави підписав Декрет про примусову державну адміністрацію (пол. Dekret w przedmiocie przymusowego zarządu państwowego), яким відібрав у Православної церкви право розпоряджатися своїм майном. Римо-католицька церква стихійно забирала православні храми: навіть там, де не було римо-католиків. Тоді саме православні втратили собор Різдва Пресвятої Богородиці в Холмі. Міністерство віросповідань і громадської освіти 1923 р. вирішило передати Римо-католицькій церкві монастир Св. Онуфрія в Яблочині, але цьому спротивився люблинський воєвода.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Польський історик порівняв пам'ять українців про війну з фільмом Тарантіно

Почалася хвиля руйнування церков у всій Польщі. До 1929 р. на Холмщині та Південному Підляшші 165 святинь стали римо-католицькими костелами, 96 – закрито, 24 – спалено, 25 – розібрано, 4 стали школами, а одна – звичайним будинком. Уся акція була драматичною, парафіяни захищали свої церкви, траплялися погроми та побиття селян. Акцію обґрунтовано тим, що нібито відбирають колишні латинські й уніатські храми. Відтак польська адміністрація 1929 р. вирішила ще знищити "непотрібні" святині. Але після протестів ієрархії Православної церкви, вірян та українських депутатів Сейму Польщі акцію припинили. Однак за той час були зруйновані 23 храми.

Щоб закріпити національну й державну єдність багатонаціональної ІІ Речі Посполитої, влада вирішила полонізувати Холмщину і Підляшшя. На таємному з'їзді в Люблині в січні 1935 р., присвяченому українській меншині в Люблинському воєводстві, вирішено, що треба сполонізувати Холмщину, а до цього треба використати Православну церкву.

Люблинський воєвода сказав знаменні слова: "Роль Церкви мусить відповідати польським державним інтересам, а отже бути чинником, який діє в дусі цих інтересів, пов'язувати громадян передовсім з польською державою, а стосовно Люблинщини мусить бути чинником полонізації. Ми прагнемо полонізації православ'я". Для цього державна адміністрація 11 грудня 1936 р. утворила Координаційний комітет при Командуванні округи корпусу № 2 (Люблин). Командиром акції на Люблинщині став ген. Брунон Ольбрихт, який дав доручення створити план дій. Цей план отримав назву: "Основні директиви щодо полонізації Холмщини". Головним принципом акції була промовиста теза, що "всі православні Холмщини – це зросійщені поляки, які через утиски загарбників відійшли від польськості", тому тепер треба їх повернути на лоно польського народу.

Наприкінці 1937 р. акція повернення до католицизму почалася… на Волині, у прикордонній зоні. На Холмщині та Південному Підляшші вона почалася 1938 р.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Після Другої світової до Освєнцима відправляли українців - історик

Акція мала йти двома шляхами: 1) "повернення до віросповідань своїх батьків, тобто конверсії з віросповідання й обрядів нелатинських на віросповідання й обряд римо-католицький"; 2) "полонізація православ'я – уведення польської мови до літургічного та щоденного життя Православної церкви, створення й підтримка руху православних поляків".

У період Великого посту і Великодня закривали позаштатні й нелеґальні храми, почалися утиски священиків, щоб проповіді були виголошувані польською мовою, почалося залякування православних мирян – бойові дружини вибивали вікна, місцева адміністрація шантажем вимушувала зміну віросповідання, у присутності військ та керівників місцевої адміністрації організовано офіційні масові урочистості переходу православних на католицизм: римо-католицький священик "приймав" застраханих селян у лоно Римо-католицької церкви.

Знесення храму здійснювали місцеві координаційні комітети. Розбирання церков організовували управи ґмін за доручення повітових старостів. Руйнування храмів проводили команди пожежників, в'язні, військові формування саперів, найняті робітники під охороною війська або поліції, яка часом прибувала з собаками. Поліцаї найчастіше були озброєні в палиці або карабіни. Учасники акції разом з представником місцевої влади переважно приїжджали в село вранці, а навіть зрідка вночі.

Залякані селяни почувалися безпорадними і не могли захистити своїх святинь. Лише з жахом і риданням спостерігали процес руйнування, безрезультатно намагалися переконати службовців, щоб вони відмінили рішення. У кільканадцяти випадках віряни старалися захищати храми, стерегли вночі свою церковку й молилися. Поліція з використанням собак, ґумових палиць, карабінів з багнетами брутально розганяла зібране населення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я не вірю, що українські селяни самі взяли сокири й пішли на польські села" - Ґжеґож Мотика

Протести і прохання Православної церкви до влади не принесли очікуваного результату. Митрополит Діонісій 6 липня в телеграмі особисто благав прем'єр-міністра Феліціана Славоя-Складковського і маршалка Едварда Ридз-Сміґлого "припинити руйнування домів Божих". Протестували українські депутати, польські інтелектуалісти (наприклад, Станіслав Цат-Мацкевич). Протестували православні в Західній Європі, Канаді, США і навіть у СРСР. Мали місце також звернення в цій справі дипломатичними каналами. На захист церков виступив греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, але, на думку Г. Купріяновича, обґрунтування було двозначне, тому що митрополит журився, що православні, які могли б перейти в католицтво, тепер будуть ненавидіти цю конфесію.

Хоч західна преса про згадану подію багато писала, то польська мовчала, придушена цензурою.

Професор Тадеуш Хшановський написав промовистий спогад про ці події: "І з того часу зберігся в мене такий епізод: батько з пурпуровим обличчям кричить, хоч йому не можна було нервуватися, бо мав тяжку хворобу серця, але тоді саме кричав на уряд, на Славоя і на Мосцицького (президента ІІ РП , і навіть на Ридза, хоч мене вчили в школі, що вони мудрі й добрі, тож я переляканий слухав, як він пророкує, що нас тут русини виріжуть, без тіні милосердя виріжуть, що нам цього ніколи не забудуть".
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/history/_nas-rusini-bez-tini-miloserdya-virizhut-bo-nam-cogo-nikoli-ne-zabudut-spogadi-po/499995">Gazeta.ua</a>

При здобутті Константинополя вперше в історії відбулося масштабне застосування пороху

Фото: pravoslavie.ru

Відома румунська фреска взяття турками Константинополя

22-річний турецький султан Мехмед II в'їхав у ворота Константинополя 29 травня 1453-го. Біля них лежали купи тіл останніх захисників міста. До коня підбіг хтось із челяді. Султанові доповіли: між загиблими воїнами знайшли знівечене тіло останнього візантійського імператора Костянтина ХІ. Упізнати його можна було лише за пурпуровим взуттям.

Перед облогою султан пропонував імператорові зберегти життя і навіть дозволяв правити однією з провінцій. Але Костянтин заявив, що захищатиме місто до кінця. Мехмед захотів подивитися на того, хто відкинув його пропозицію залишитися живим. Султан розпорядився поховати імператора з почестями. Але перед тим відтяти голову, настромити на палю й виставити на іподромі. Усі мали бачити: тисячолітній Візантійській імперії настав кінець.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Грандіозна панорама показує битву за Константинополь 1453-го

Насправді у 15 ст. Візантія імперією фактично вже не була. Бо в той час до її складу входили лише кілька провінцій і міст у Греції. Але в неї залишався величезний авторитет у православному світі, бо вселенський патріарх жив у її столиці Константинополі.

Занепадати Візантія почала за кілька століть до того. Її розпад пришвидшив удар, завданий хрестоносцями 1204 року. Захопити й пограбувати Константинополь їх підбурили венеціанці — конкуренти греків у торгівлі зі Сходом. За півстоліття імперію зуміли відродити, але остаточне її падіння вже було питанням часу — доки не з'явиться могутній завойовник. Такими стали турки-сельджуки, що чотири століття до того почали переселятися із Середньої Азії до сучасної Туреччини, а в 14 ст. перейшли на Балкани.

Молодий та енергійний султан Мехмед до облоги столиці Візантійської імперії й завоювання її решток готувався рік. На березі проток, де стояло місто, звів фортецю. Із неї міг розстрілювати візантійські судна. Перші турецькі загони підійшли до міста 2 квітня 1453 року, одразу після Великодня. На штурм султан привів 100 тис. воїнів і флот зі ста кораблів.

Фото: turk-media.info

Діарама захоплення Константинополя у сучасному Стамбулі

У Константинополі було лише 7 тис. оборонців: місто було дуже знелюднене. Турецький флот спробував зайти в бухту Золотий Ріг, але вперся у величезний ланцюг, яким перегородили вхід. Османи завантажили човни на вози й волами перетягли їх суходолом. Греки безпорадно спостерігали за цим із мурів. Уночі вони спробували спалити судна, але турки відбили атаку і стратили полонених. У відповідь греки позбавили життя на міських стінах полонених турків.

Увесь час не стихав артилерійський обстріл стін. Під мурами Константинополя вперше в історії відбулося масштабне застосування пороху. Стіни, збудовані лише для оборони від таранів, катапульт і лучників, поступово вкривалися пробоїнами. Та вночі греки встигали їх розчистити й укріпити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Режисер знайшов 488-метровий тунель під Айя Софією

24 травня вночі сталося місячне затемнення. І греки, і турки розтлумачили це як знак швидкого завершення облоги. Мехмед зібрав нараду й наполіг на наступі. Розпочався чотириденний штурм міста. Перші атаки захисники відбили й навіть витримати постріл велетенської гармати "Базиліка" ("Царська"). Вона була завдовжки 10 м і важила 32 т. Від власної ваги на другий день вкрилася тріщинами. Стріляла ядрами вагою півтони на відстань 2 км. Аби перезарядити гармату, протягом години коло неї працювали 200 людей.

Коли турки прорвалися на одній ділянці стіни й ринули всередину міста, навперейми рвонув сам імператор. Але там знайшов смерть зі своїми воїнами.

Фото: commons.wikimedia.org

Достовірних відомостей про долю останків імператора немає, в грецькому середовищі існує ряд легенд щодо цього, одна з яких стверджує, що він був похований в храмі Святої Феодосії, де напередодні вночі він молився разом з Патріархом

Прорвавшись до міста, турки почали відкривати його брами. Греки й далі билися вже на вулицях Константинополя. Бій тривав протягом дня. У полон здалися тільки 500 чоловік. Прості люди з розпачу зібралися біля колони Костянтина Великого, засновника Візантії. Пророцтва стверджували: щойно завойовники підійдуть до неї, з неба зійде ангел і передасть свій меч одному чоловікові, а той прожене турків. Та чуда не сталося.

Після падіння Константинополя європейські монархи оголосили хрестовий похід проти Мехмеда. Але так і не зібралися на нього.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дві українські наложниці досягали вищої влади в Османській імперії

Через захоплення Візантії сухопутні шляхи, що вели з Європи на Схід, були перекриті турками. Європейські мореплавці стали шукати спосіб потрапити до Індії в обхід, морем. Невдовзі португальці вперше обпливли Африку. А через 40 років після падіння Константинополя Христофор Колумб, думаючи, що пливе до Індії, відкрив Америку.

З-під турецького панування Греція звільниться лише 1821 року. Але без Константинополя. Він залишився за Туреччиною. 1923 року, після проголошення Турецької республіки на уламках Османської імперії, столицю держави перенесли до Анкари, а Константинополь — турецькою Константинійє — перейменували на Стамбул. Слов'янські народи Константинополь називали Царгородом — містом, де сидить цар. Навіть тоді, коли воно було в руках османів.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/history/_pri-zdobutti-konstantinopolya-vpershe-v-istoriji-vidbulosya-masshtabne-zastosuva/499547">Gazeta.ua</a>

"Битва народів" стала першою поразкою Атілли

Фото: commons.wikimedia.org

 1/9 Мініатюра з манускрипту 14 століття із зображенням битви на Каталаунських полях

У 451 році на Каталаунських полях в нинішній французькій провінції Шампань відбулася найграндіозніша битва Середньовіччя відома під назвою "битва народів". Зіткнулися армії гунського кагана Атілли  й  об'єднані  війська вестготів, вандалів, франків та римлян під командуванням останнього прославленого римського полководця Аеція.

Сучасники називали неймовірну кількість воїнів, що взяли участь у битві. За їх словами лише Атілла повів на захід близько півмільйона осіб – гунів, остготів, герулів, тюрингів, ругів. Хоча насправді цифра була меншою – близько 100 тисяч воїнів. Християнська Європа сприйняла напад як кару Божу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Тоді завалилася вся Європа – від Британії до України" - чому зникла трипільська цивілізація

До того часу енергійний каган гунів успів підкорити собі всю територію нинішньої Східної Європи й більшу частину нинішньої Німеччини. Навіть могутня тоді Візантія платила йому данину.  Але гунам цього було мало. Народ, що звик жити з грабунків, не міг довго чекати без війни. Погляд Атілли було звернено на Захід Європи. Територію нинішньої Франції тоді ніяк не могли поділити римляни, вестготи, вандали й бургунди.

Дивно, але напад спровокували самі постраждалі. Король вандалів Гейзеріх сильно образився на короля вестготів Теодориха. Дочка Теодориха була замужем за Гунеріхом – сином і спадкоємцем трону Гейзеріха. Вона спробувала отруїти чоловіка, але змову вчасно виявили. Розлючені вандали відрізали вестготській принцесі носа й вуха. Мало того, Гейзеріх "запросив" Атіллу напасти на королівство вестготів. Напад змусив Теодоріха шукати союзників серед нелюбих йому римлян. Імператор останніх Валентіан керувати військом доручив прославленому полководцеві Аецію. До того часу він зрозумів, що утримати Галлію навряд чи вдасться, але хотів залишити в складі імперії Італію та Іспанію.

Аецій народився в прославленій римській родині. У молодості був заложником спочатку у вестготів, а потім у гунів. Добре знав самого Атіллу й бойове мистецтво цього народу.
Навесні 451 року війська гунів і їхніх союзників удерлися до Північної Галлії. Розграбували міста Кельн та Мец  й підступили до сучасного Орлеана. На поміч місту підійшли об'єднані війська римлян та вестготів, що мало поступалися ворогам чисельністю. Допомога прийшла якраз учасно, бо передові загони гунів саме проломили стіни й вдерлися до міста.

Атілла відступив на північ. Битва відбулася неподалік від сучасного міста Труа й почалася несподівано. На марші зіткнулися військо франків з гепідами, що воювали на боці Атілли. Велике побоїще розпочалася пізно – десь о 15 годині. Кіннота Атілли атакувала пагорб, де був центр римського війська, який складали ненадійні алани зі своїм вождем Сангібаном. Аецій і Теодорих небезпідставно підозрювали Сангібана у зраді. Тому ним вирішили пожертвувати, оточивши аланів вестготами праворуч та військами Аеція зліва. Позаду військ Сангібана стояв "заградотряд" римських лучників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Етнічність в голові, а не в крові" - провідні археологи обурені новим телепроектом

Атілла зайняв центр гунського війська. Ліворуч його підтримували остготи на чолі з королем Валімиром, а праворуч були гепіди.

На початку битви загони гунів прорубали центр римського війська. Попри стріли римських лучників алани почали тікати. Але римські легіони, піхота франків і вестготів стояли твердо. У вирішальний момент Теодоріх повів вестготів в атаку. Однак старий король не втримався в сідлі й упав. Його затоптали свої ж. Несподівана загибель короля лише розлютила вестготів. Командування ними  перейняв син Теодориха Торизмунд. Розлючені вестготи до ноги вирубали своїх братів остготів. Майже одночасно перейшов у наступ і лівий фланг Аеція. Поле для маневру кінноти гунів звужувалося. Атілла, боячись оточення, наказав відступати до табору. Над полем битви упала ніч. Новий король вестготів Торизмунд, заблукавши, потрапив до табору гунів і ледь не наклав головою. Аецій теж з великим труднощами знайшов уночі частину свої військ.

Втрати обох сторін були величезними. Аттіла зрозумів, що про подальший наступ уже не йдеться.

На ранок гуни очікували нападу. Час від часу вони відстрілювалися від ворогів із табору. Однак Аецій свідомо не нападав. Для Римської імперії невигідним було цілковите знищення гунів. Римляни боялися посилення свої союзників – вестготів. Аецій умовив Торизмунда піти до своєї столиці – Тулузи, щоб утвердити себе на троні й убезпечити від зазіхань братів. Війська ворогів розійшлися. Уперше Атілла не переміг. Однак вже наступного року він удерся до Італії й спалив безліч міст. Повернув лише тоді, коли Візантія атакувала гунів на Дунаї. Ще за рік грізний каган гунів помер на власному весіллі, перепивши вина й захлинувшись кров'ю, що пішла з носа. Грізна імперія гунів перестала існувати. Західній цивілізації знову ніхто не загрожував.

Юрій СТРИГУН

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/history/_bitva-narodiv-stala-pershoyu-porazkoyu-atilli/502348">Gazeta.ua</a>

Перший галицький терористичний акт викликав шок

Фото: history-ua.livejournal.comУ квітні 1908 року у Львові відбувся перший акт політичного терору з боку українців. 21-річний студент Мирослав Січинський вбив намісника Галичини графа Анджея Потоцького.  

Потоцький підтримував галицьких русофілів. Через це представників українських партій поменшало в австрійському парламенті і галицькому сеймі. Виглядало так, що галицька адміністрація дискримінує українське населення.

Січинський ішов на цей крок свідомо. "Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!" — вигукнув студент, випускаючи кулі. Після злочину не тікав, дочекавшись арешту.

Про реакцію української громади на це вбивство і його значення для українського руху в ефірі "Історичної правди" розповів історик Ігор Чорновол.

За його словами, вчинок Січинського викликав шок серед української спільноти. Його одностайно засудили і церква на чолі з митрополитом Шептицьким, і праві українські органзації.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Втечу Січинського з в'язниці українці готували три роки

"Спочатку всі розгубилися, засудили. Адже потрібно розуміти дух епохи, - наголосив історик. -  Тоді такі речі траплялися за кордоном - щороку у Росії гинули міністри або поліцмейстери. Було враження, мовляв: "Це так в азіатській Росії. А ми, все-таки мешканці Австро-Угорської монархії, отже ми вищі". Так само думали і галицькі українці, вони відмовилися від Січинського. Навіть його рідна Українська соціальнор-демократична партія. Перша версія була, що це змова. Ніхто не думав, що це може зробити один чоловік. Стратегія його адвокатів була наполягати на тому, що він є психічно нездоровим".

Мирослав Січинський мав кепську родову історію - кілька його братів здійснювали спробу самогубства. Тож на основі цього адвокати намагалися довести душевну хворобу підзахисного. Однак, експертиза визнала Січинського осудним. З іншого боку, ніхто не міг повірити, що таке вбивство могла організувати одна особа. На суді матір Січинського виступила на захист сина, визнавши себе співучасницею, хоча всю "операцію" він здійснив самостійно.

Зрештою, справа Січинського стала свого роду "подарунком "для українців, тому що створила привід для озвучення українського питання на всю Європу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Ольжича полювало і гестапо, і служба безпеки бандерівців, і енкаведисти

"Я думаю, що під тиском знизу український істеблішмент змінив стратегію поведінки. Варто згадати, що тоді у Львові кілька днів громили українські установи. А по селах навпаки, здавалося, от-от мають запалати маєтки дідичів. Тож в цій напруженій ситуації українська еліта змінила свою стратегію - вона починає використовувати цю трагедію з метою досягнення політичних цілей. Згідно конституції галицького сейму українці й поляки були рівноправними народами, але в дійсності цього не було. Польській владі було що закинути. Тож цю трагедію вдало використали і зрештою вона перетворилася на компромат на польську владу", - розповів Ігор Чорновол.

Січинськоий став першим національним героєм галичан. На основі вшанування Січинського селяни дійшли до певного рівня політичної свідомості. Цей культ протримався до Першої світової війни і після неї вже не відродився.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/history/_pershij-galickij-teroristichnij-akt-viklikav-shok-sered-ukrajinciv/502997">Gazeta.ua</a>

Пшеницю, яку вирощували трипільські племена, заборонили в часи колективізації.

Фото: Тарас Подолян

Михайло Відейко тримає уламок трипільської кераміки

Чи можливо простежити що залишилося в народній культурі та ментальності українців від носіїв трипільської культури? Це питання цікавить багатьох. Однак, точної відповіді на нього немає, стверджує провідний дослідник трипільської культури археолог Михайло Відейко. Науковець відповідає з іронією.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Етнічність в голові, а не в крові" - провідні археологи обурені новим телепроектом

"Якби італійців запитати чи залишилося у них щось від римлян, здогадайтеся що вони б вам відповіли. Хоча там відстань у часі вдвічі менша, - сказав він. -  Це не можливо прослідкувати, бо середньовічну Італію заселяли масса народів. Те саме у Британії. Що у них залишилося від кельтів й піктів, а що йде від норманів, англо-саксів? В Україні так само, як у будь-якій іншій країні. Хтось скаже, що певна риса є трипільською, а хтось, що скіфською, скандинавською і так далі. Побутові звичаї блукають світом. Взяти, наприклад, кутю. Нею користується весь світ – це поховальна їжа. Тільки десь її готують з рису, а десь з пшениці. До речі, у Грузії її готують з пшениці-двозернянки, яку вирощували трипільці. То що, грузини є нащадками трипільців? Таких версій немає".

Хліборобство свого часу стало ноу-хао, що назавжди змінило історію всього "старого світу". Тому можна сказати, що таким чином трипільці, разом з іншими хліборобськими культурами Європи,  визначили подальшу історію регіону.

Фото надане Михайлом Відейком

Розкопане археологами зерно, яке вирощували трипільці

Зараз в Україні ту пшеницю, яку вирощували трипільці, не культивують.

"Її заборонили вирощувати в часи колективізації, тому що вона була непридатна для збирання комбайном, - розповів Михайло Відейко. - Це так звані плівчасті пшениці – однозернянка і двозернянка, полба. Це високоякісна поживна білкова їжа. В деяких регіонах вона з᾿явилася ще до трипільців. В Україні набір злаків від Трипілля до Київської Русі лишався незмінним. Змінювалися народи й культури, але всі вирощували та їли те саме. Греки почали вирощувати свою пшеницю. В Україні на грецьку пшеницю почали переходити від Ярослава Мудрого. Вона прийшла з християнством, бо з двозернянки не можна було робити проскурки".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Тоді завалилася вся Європа – від Британії до України" - чому зникла трипільська цивілізація

За словами Відейка, в майбутньому можливе повернення до ефективного вирощування плівчастої пшениці. І українські науковці мають шанс посісти провідне місце у цьому процесі.

"Знаю, що у Харкові зараз виводять сорти, які можна було б збирати комбайном. Сьогодні така їжа продається у кілька разів дорожче від звичайної пшениці. У Швейцарії її збирають вручну і це окупається. Якщо наші доведуть це до рівня комбайна, то Європа ляже від нашої полби", - завершив археолог.

Ігор ЛУБ'ЯНОВ

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/history/_pshenicyu-yaku-viroschuvali-tripilski-plemena-zaboronili-v-chasi-kolektivizaciji/503126">Gazeta.ua</a>

1025-річчя зґвалтування Києва

«Хрещення» Києва теж було схожим на зґвалтування. Щоб породнитися з візантійським імператором, який не хотів віддавати доньку за язичницького князя, Володимир наказав своїм воякам глумитися над ідолами старих богів різних племен, знищив священне капище і під страхом смерті загнав киян хреститися у Дніпро.

За часів бурхливого президентства Віктора Януковича щороку маємо нові свята. У 2010 році справляли 60-річний ювілей глави держави, у 2011 році піднімали червоні прапори з серпом і молотом та прощалися з Днем Свободи, у 2012 році поховали мільярди на футбольному полі Євро-2012 і зараз, у 2013 році, стоїмо на колінах в очікуванні 1025-річчя хрещення Київської Русі.

Святкування цієї річниці завжди було заходом державницьким, лише за формою релігійним. Вперше подібне дійство було влаштоване у 1888 році за наказом обер-прокурора священного синоду Побєдоносцева, якого призначив керувати російською православною церквою імператор Олександр III (пам’ятаєте його девіз – "Росія для рускіх"?). У 1885 році самодержець відвідав Києво-Печерську Лавру і дуже занепокоївся, почувши, що деякі ченці розмовляють на "малоруском наречіі". Три роки потому під шумок 900-річчя хрещення Русі в Києві звели і освятили пам’ятник Богдану Хмельницькому...

Зрощування влади з церквою – старий гріх православ’я. Протягом двох тисяч років після описаних у Євангелії подій християнство (не як релігію, а як піар-технологію) взяли на озброєння римські імператори та перетворили на політичну доктрину правителі Візантії. Тирани-"богоносці" цінували п’янкі літургійні лестощі, де від янгольських співів тягар совісті спадає з серця, а кров у жилах ніби кипить від духу святого. Щедро осипана золотом та почестями, офіційна державна церква у Царгороді втратила найменшу схожість із дружнім колом мандрівного проповідника та братів-рибалок, які прагнули нагодувати весь світ п’ятьма ячмінними хлібинами і двома рибинами во славу Божу, щоб сталося диво і кожен полюбив ближнього свого, як самого себе.

Погляди на любов хрестителя Русі Володимира Святославича сильно відрізнялися від Ісусових. Наприклад, завойовуючи Полоцьке князівство, він згвалтував доньку варязького правителя Рогніду і взяв за дружину, щоб успадкувати престол, а її батькові з рештою сім’ї вкоротив життя. Потім він з варязьким військом взяв в облогу Київ, виманив свого старшого брата Ярополка нібито на переговори і підступно вбив, а його вагітну дружину взяв у наложниці.

«Повість времінних літ» живописує ненаситний блуд князя Володимира, який приводив до себе заміжніх жінок, зіпсував дівчат і мав близько тисячі наложниць у Вишгороді, Бєлгороді та Берестові.

«Хрещення» Києва теж було схожим на зґвалтування. Щоб породнитися з візантійським імператором, який не хотів віддавати доньку за язичницького князя, Володимир наказав своїм воякам глумитися над ідолами старих богів різних племен, знищив священне капище і під страхом смерті загнав киян хреститися у Дніпро.