Правда про язичництво і християнство Володимира Великого

Усі заслуги Володимира в державотворенні, культурі тощо приписуються його наверненню до християнства. Однак задумаймося, чи міг Володимир, якби він був сповідником віри, церква якої руйнує із середини державу, налаштовує співвітчизників і навіть братів один проти одного, бути володарем найбільшої в Європі держави – від Фінської затоки до Криму включно, від гирла Ками до Карпат? Ні, лише провідники-язичники могли об'єднати під своєю рукою сотні племен і створити величезні держави, бо з повагою ставилися до їхньої віри і не навертали на свою. Гуна Аттила – від Кавказу до Адріатики, Святослав Хоробрий – від Карпат і Дунаю до Волги. Великого князя могутньої київської держави Володимира Святославича церква називає святим і рівноапостольним. Тобто , його прирівняно до апостолів самого Ісуса Христа, до тих, що прославилися проповідуваннямЄвангелій й наверненням народів у християнську віру. Чи насправді Володимир Великий був хрестителем Русі? І взагалі, що ми знаємо про нього? Попри демонстрацію шаленої поваги, любові і вивищення до божественного рівня князя Володимира церква чомусь не зберегла ані дня, ані навіть року народження свого кумира. Це може свідчити про значно пізніше проявлення інтересу з боку церкви до його особи. Не зберегла вона і його мармурового саркофагу, який із тілом покійного Володимира було поставлено у збудованій ним, за "Літописом руським", церкві Богородиці. Труни його сина Ярослава Мудрого і правнука Володимира Мономаха збереглися, а його ні. Чому? Чи не тому, що труна Володимира Великого могла розповісти дещо не дуже вигідне церкві? Навіть на пізніших саркофагах його сина та правнука, збереглися символи, які насправді були язичницькими, зокрема знаки Прави, Нави і Яви. Що такого було на саркофазі Володимира Святославича, що його знищили, мабуть, ми вже ніколи не дізнаємося. Хоча не виключено, той саркофаг, який приписують Ярославу Мудрому, насправді належить Володимиру Великому. Такі речі частенько плуталися як навмисне, так і не навмисне. Дещо більше і цікавіше відкриває нам уважне прочитання "Повісті минулих літ" із "Літопису руського за Іпатським списком" [76]. Як відзначають фахівці, Іпатський список, це компіляція двох писемних пам'яток: Київського зведення1198року і продовжуючого його Галицько-Волинського повіствування, яке було доведено до кінця XIII ст. Аналіз паперу і почерків показав, що літописи були переписані в одне (тобто скомпільовані) приблизно 1425року.Відшукано його в Іпатському монастирі, що знаходиться біля міста Кострома, між річками Волгою і Костромою. Найвірогідніше, саме в цьому монастирі місцеві монахи і здійснили компіляцію. Як ці літописи потрапили на Кострому, можна лише здогадуватися – від часів Андрія Боголюбського та його воєводи Бориса Жидославича Київ і загалом українська земля неодноразово зазнавала нападів з боку Суздальсько-Володимирського і Московського князівств. Мета була одна – знищити Київ як політичний та культурний центр. Руські церкви, монастирі піддавалися вогню, а ікони, книги та інші святині вивозилися на північ з перспективою збудувати там нову столицю зі своїми Золотими воротами, Красним двором, Десятинною церквою і т. п. Очевидно, саме внаслідок грабіжницьких походів з півночі Київський та Галицько-Волинський літописи опинилися в монастирі на Волзі. Звісно, що костромським монахам було поставлене завдання переписати їх таким чином, щоб вони були зрозумілими місцевому люду. Тобто, це була не проста компіляція-переписування, а й переклад на московську мову. А якщо роботу виконували християнські монахи, звісно, вони вибудовували й відповідну ідеологічну основу, яка дуже проглядається в книзі, де замість опису тієї чи іншої події рясніють розповіді про історію християнства, або християнські проповіді. Як не дивно, донині такий "Літопис руський" приймаються за чисту монету. Ніщо не насторожило і не насторожує вчених: ні те, що Київський та Галицько-Волинський літописи переписувалися християнськими монахами, а отже вони могли викинути чимало важливих фактів із життя українського люду, який в основному сповідував язичницьку віру, ні те, що цим переписуванням займалися чужинці, які зазвичай не тільки трактують історію сусідів на свій лад, а й через незнання мови далеко не повно й не точно передають зміст чужих для них письмен… Не одну сотню літ церква за допомогою такого літопису дурить народ про хрещення Володимира і загалом Русі, будуючи на його імені свою політику утримання руського (українського) люду під своїм дурманом, а отже і владою. Чи насправді так було, як передає нам Іпатівський літопис і як нам його тлумачать? Читаємо про те, як хрестився князь Володимир. Він підійшов до нібито грецького (християнського) міста Корсунь (Херсонес), що в Криму, і взяв його в облогу. Містяни відчайдушно захищались. Заволодіти містом допоміг якийсь зрадник, що послав зі стін укріплення із стрілою записку, як легше і швидше можна завоювати місто. І ось в цей момент Володимир нібито прийняв рішення: "Якщо збудеться се – охрещусь". Доволі цікаві підстави для такого рішення – князь-язичник, якому в поході допомагали рідні боги, рідна віра і якому, безсумнівно, була гидкою зрада християнського воїна з Корсуні, раптом хоче вступити в ту саму зрадницьку компанію. Далі цитата: "І ввійшов Володимир у город, і дружина його. І послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: «Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу[те], що й сьому вчинив». І, це почувши, опечалились цесарі, [і] послали [йому] вість, так говорячи: «Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш — не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе". Щось тут не те. Володимир завоював славне місто цесаря Василія і Костянтина і посилає до них (слід розуміти в Царгород) послів, просячи собі їхню сестру в дружини, а йому – переможцю – цесарі ще й ставлять умови? Сумнівно. Чи чекав би він відповіді поки посли перепливуть море туди й назад? Чи не швидше було б самому одразу плисти в Царгород і домагатися свого? Так принаймні завжди діяли переможці. І тут, як на мене, є одна дуже важлива річ, яку було викинуто з літописів. Очевидно, насправді Володимир завоював не Корсунь, а Царгород, який для руських князів здавна було за честь захопити, але візантійці, які вже домінували в Московії на момент компіляції літописів, не могли залишити в них такого приниження, якого завдав їм руський князь поганин Володимир. Отже, якщо Володимир вступив зі своєю дружиною в Царгород, цесарі, рятуючи місто від пограбування та розорення, поспішили запропонувати Володимиру щедрий викуп, серед чого була й їхня сестра. Чи був тоді ж він охрещений? Не виключено, що таку формальність заради великого трофею, молодої дружини і нових політичних перспектив князь здійснив. Можливий й інший варіант. Якщо діло стосується справді Криму, то, очевидно, повернувши під владу Русі схристиянізований півострів, Володимир охрестився, щоб бути духовним батьком також цієї частини своєї країни. А сестру цесарі віддали йому в дружини з метою зав'язання родинних зв'язків і, що головне, як визнання його права на кримську землю. Цесарі не безпідставно сподівалися мати через неї вплив на володаря Русі. Чи хрестив Володимир Русь вогнем і мечем, як нам розповідає історія? Сумнівно. Не міг такий мудрий і далекоглядний державотворець, яким був Володимир, налаштовувати проти себе країну, що сповідувала народну віру. І за його життя і після нього в Україні-Русі язичництво стояло доволі сильно на ногах. Варто згадати хоча б "Слово про похід Ігорів", автор якого апелює до Сонячних (язичницьких) богів ще у ХІІ ст. Так, при Володимирові християнство отримало свободу розвитку в Русі, так, Володимир певний час навіть більше приділяв йому уваги. Молодого князя тішили запевнення слащавих попів, що він намісник бога на землі, він щедро виділяв кошти на будівництво церквів, розкошування і пиятику, не помічаючи, що перетворюється на інструмент у руках чужинців. В країні тим часом занепадало звичаєве право, християнство нав'язувала свою мораль зрадництва, процвітала розбещеність, беззаконня і безлад. Вже в 996 р. "жив Володимир у страху божому (тобто не здатний на рішучі дії по захисту країни і себе. - С. П.). І умножилися розбої, і казали єпископиВолодимирові: «Осе умножилися розбійники. Чому ти не караєш?» І він мовив: «Боюся гріха». Вони ж сказали йому: «Ти поставлений єси богом на кару всімзлим і на милість добрим. Належить тобі карати розбійника, але з дізнанням». Володимир тоді, одкинувши віри, став карати розбійників" [„Літопис руський”, "Дніпро”, 1990, с. 71]. Лише після того, як він "одкинув віри" став "жити Володимир за порядками діда і отця" (Там само). Цей фрагмент повністю розкриває християнську сторінку Володимирового життя. Він стає слабовольним, боїться гріха і не застосовує сили по наведенню порядку в країні. Але коли до нього прийшли, нібито єпископи і сказали, щоб він карав розбійників, князь починає жити за порядками свого діда і отця. Натомість відомо, що його отець Святослав Хоробрий був язичником. Отже, якщо Володимир повернувся до порядків свого отця, то до нього приходили не єпископи, а волхви, яких нібито він винищив, впроваджуючи християнство. Це волхви нагадали йому батьківські заповіти, і переконали "одкинути" чужі віри. Хитрі тлумачі літописів пишуть, що "віра" тут – це "грошова кара за тяжке вбивство і каліцтво". Ох, як їм не хочеться визнавати правди. Переконаний, "одкинувши віри" нам слід розуміти в прямому смислі слова – Володимир відкинув християнську віру й повернувся до віри своїх праотців. І цьому доказів є чимало, один із них той, що з 998 року по рік смерті – 1015-й князь не згадується в літописі зовсім. Його, як відступника він християнства, компілятори викреслили з літописів. Це згодом його зроблять святим, хоча донині точно невідомо, хто й коли його канонізував. На думку великого знавця історії церкви Е. Голубинського (История русской церкви, т. І, ч. 2) це сталося після 1240 р., але не пізніше 1311 р., а де і хто здійснював канонізацію не знає навіть Голубинський. Не виключено, що як такої канонізації не було зовсім, але церква і тут не посоромилася прибрехати. Ось такі міркування про те, як хрестився і потім повернувся до батьківської віри Володимир викликає "Літопис руський". Однак давні руські билини, записані в ХІХ ст. на півночі Росії, куди ховалися від охрещення останні сонцепоклонники, можуть розкрити справжню причину "одкинення" князем християнської віри. Зокрема, відшукаємо в старих книгах билину "Бунт Іллі Муромця проти князя Володимира" ("Ссора Ильи Муромца с князем Владимиром"). В різних варіаціях вона також є в Інтернеті. Є вона і в українському переказі письменника Валерія Шевчука, щоправда, наш співвітчизник дуже обережно передав її зміст, мабуть, щоб не образити церкву. Ми ж, дотримуючись принципу чистоти і сумління перед її величністю Історією та Правдою, нічого не міняємо. Єдине, скористаємося двома варіантами билини, ані трохи не змінюючи їхню суть. Як на мене, билина ця якраз якнайкраще і найдостовірніше переказує народне ставлення до Володимира періоду його християнського життя, а також до церкви. В образі старого козака Іллі Муромця виступає сам народ – сповідник і захисник старої віри. За билиною, Ілля учиняє бунт через те, що князь забув запросити його – видатного богатиря, захисника Святої Русі – на бенкет, при цьому віддавши перевагу "воронам" (слід розуміти, християнам-чорноризцям): …Рассердился Илья да поразгневался, Выходил он на широкий двор, Тугой лук разрывчатый натягивал, Калены стрелы да он налаживал; Он начал по городу похаживать, Он начал по Киеву похаживать, На Божьи церкви да он постреливать. А с церквей-то он кресты повыломал… Золоты он маковки повыстрелил С колоколов языки-то он повыдергал. Заходил Илья в дома питейные Говорил Илья да таковы слова: "Выходите-ка, голь кабацкие, А на ту площадь на стрелецкую, Подбирайте-ка маковки да золоченые, Подбирайте-ка вы кресты серебряны, А несите-ка в дома питейные". Врешті Володимир змушений визнати справедливі вимоги Іллі (тобто народу) і садить його поруч із собою, віддаляючи від себе чужинців. "Сам т ы сидел с воронами, а меня садил с воронятами", - говорить при цьому Ілля Муромець. Народний бунт нагадав Володимирові його зобов'язання перед власним народом і перед пам'яттю батька. Віднині він почав жити і діяти за заповітами своїх предків, а не за наукою візантійців. І справедливо зауважував М. Грушевський, що часи Володимира Великого збереглися в пам'яті народній як світла, радісна епоха в житті народній. В билинах і переказах Володимира називали не інакше як Ясне Сонечко або Красне Сонечко – епітети далеко не християнські. Він заслужив на те, бо вся його подальша діяльність була спрямована на возвеличення руського народу в рідній вірі і славі. До речі, те, що Володимир насправді не схристиянізував свою країну свідчать і його монети. На одній стороні Володимирових злотника та срібника, як бачимо, викарбовано Ісуса Христа, на іншій – він сам. Попи кажуть, що князь тут нібито тримає в руках хреста і ми їм чомусь віримо. Однак придивімося: кий князя вінчає три кулі (а не чотири, що мали б утворювати хрест), отже це, найімовірніше, Триглав, якому, за Велесовою Книгою, найперше поклонятись маємо і велику славу співати (Велесова Книга, д. 11А]. Та й на короні князя відсутній хрест, якого примальовують йому творці українських грошей тощо. Понад те, корона на срібнику більше нагадує корону язичника гуни Аттили (Піддубний Сергій. "Священні тексти України-Русі. Золоті руни", с. 109] – в центрі крупніше коло (камінь), обіч менші. Годі говорити про те, що Володимир увів єдину державну віру і що вона була християнською. Ці монети є переконливим свідченням того, що при Володимирові започаткувалося двоєвір 'я і не більше. … Усі заслуги Володимира в державотворенні, культурі тощо приписуються його наверненню до християнства. Однак задумаймося, чи міг Володимир, якби він був сповідником віри, церква якої руйнує із середини державу, налаштовує співвітчизників і навіть братів один проти одного, бути володарем найбільшої в Європі держави – від Фінської затоки до Криму включно, від гирла Ками до Карпат? Ні, лише провідники-язичники могли об'єднати під своєю рукою сотні племен і створити величезні держави, бо з повагою ставилися до їхньої віри і не навертали на свою. Гуна Аттила – від Кавказу до Адріатики, Святослав Хоробрий – від Карпат і Дунаю до Волги. Володимир навіть розширив володіння свого батька, причому не за рахунок сили та зброї, а перш за все тому, що під його владу народи йшли, щоб убезпечити себе від християнізації. Правити з Києва цією величезною імперією вимагало неабиякого хисту, волі та організаційних здібностей, і правив Володимир нею понад тридцять років. Подібне було не під силу християнським королям, навколо яких, мов п'явки, сиділи попи зі своїми церквами і паразитували на тілі народному, ослаблюючи державу.

Дайте мені одних козаків, і я пройду з ними всю Європу”.

Французькому імператору Наполеону належить крилата фраза: "Дайте мені одних козаків, і я пройду з ними всю Європу”. У цих словах неприховане захоплення козаками, висока оцінка їх військових здібностей.  Серед висловлювань великого француза можна зустріти й інші аналогічні оцінки. Однак, після поразки наполеонівських військ в Росії в висловлюваннях імператора про козаків стали домінувати ноти роздратування і злості на своїх кривдників. З’явилися деякі принизливі порівняння, покликані виявити це невдоволення. Так, в листопаді 1812 року Наполеон у своєму 29-му бюлетені писав: "Росіяни… оточили з усіх боків наші колони козаками, які, подібно арабам в пустелі охопили обозами. Ця кіннота стала грізною в тих обставинах, в які ми були поставлені”. Втім, Наполеон не обмежився скаргами та докорами на адресу козаків. Рятуючись з Росії втечею, він зробив зупинку у Варшаві, де провів важливу нараду. На ній були присутні французький посол Прадт, президент Ради польських міністрів Потоцький, інші вищі сановники польського уряду. На цій нараді Наполеон зробив заяву, яку в наш час неодмінно назвали б сенсаційною. Докоривши для початку поганою погодою, імператор став нарікати, що в Росії йому довелося воювати з дикунами, а потім поскаржився, що, борючись з козаками, він змушений був зіткнутися з перевтіленими в людське обличчя чортами. "В козаках сидить сам чорт”, – розказав аудиторії очманілий від несподіванки імператор. Про своє "відкриття” Наполеон не забув і в подальшому. Перед штурмом російськими військами Парижу в березні 1814 року вся французька столиця була обклеєна за наказом імператора строкатими картинками із зображенням козаків. На карикатурах вони були показані не просто такими, які валялися між брудних калюж чи підпалювали будинки, а й мали при цьому демонічний вигляд. Чи потрібно дивуватися тому, що при вступі в Париж козаків зустрічали натовпи цікавих городян. На їхній превеликий подив замість чудовиськ вони побачили привабливих ставних наїзників з бездоганною виправкою. За свідченням знаменитого письменника Віктора Гюго, козаки були смирні і ввічливі, не сміли ні до чого торкатися в Парижі. Сміховинне "відкриття” Наполеона було викрите привселюдно.

Скарга. Створення аварійних обставин

До __________________
(підставити назву суду)
Від: _____________
(Підставити свої ПIП та адресу)
На постанову______
(Вказати дані співробітника ДАІ, який виніс постанову,
У справі про адміністративне правопорушення,
передбачене ст..122 ч.4 КпАП України

СКАРГА

На мене складено протокол про адміністративне правопорушення за те, що ніби-то « » 200 р., керуючи автомобілем держ.№ __на (підставити місце), , (підставити суть порушення, яке ніби-то мало місце, і за яке складено адмінпротокол, наприклад, «проїхав перехрестя на заборонний сигнал світлофора», або «виїхав на смугу зустрічного руху», або «не надав перевагу пішоходам, що рухалися не-регульованим пішохідним переходом», тощо, змусивши (підставити наявні у протоколі дані про учасника руху - автомобіль чи пішохода) різко змінювати швидкість або напрямок руху, чим створив аварійну обстановку.
Насправді це не відповідає дійсності з таких підстав.
Далі варіанти:
1. Ніяких перешкод або небезпеки пішоходам не створювалося. Незважаючи на те, що пішоходи рухалися по пішохідному переходу, визнати мої дії порушенням вимог ПДР неможливо з таких підстав. У момент наближення мого автомобіля до переходу пішоходи не знаходилися на переході, вони вийшли на перехід вже у момент перетину мною переходу. Між тим, у відповідності до п.18.1 ПДР, обов'язок водія зменшувати швидкість та при необхідності зупинятися, щоб надати дорогу пішоходам, виникає виключно у випадку, якщо у момент наближення до переходу на ньому вже перебувають зазначені пішоходи.
Окрім того, цей обов'язок виникає не щодо будь-яких пішоходів, які знаходяться на переході, а тільки тих, яким створюється перешкода чи небезпека. П.1.10 ПДР дає визначення цих понять, але, по-перше, тільки для водіїв транспортних засобів, і сумнівно, чи можуть вони взагалі застосовуватися для пішоходів. По-друге, для того, щоб вважати, що пішоходам створено перешкоду або небезпеку, є необхідним, щоб вони були змушені змінювати напрямок або швидкість руху. І щоб ця зміна була саме вимушеною, тобто без неї існувала реальна небезпека наїзду.
В даному випадку цього не було, оскільки при русі автомобіля повз пішохідний перехід пішоходи знаходилися на абсолютно іншій смузі руху, переходячи її, продовжували рух без зміни напрямку або швидкості або вжиття інших заходів, що є необхідним для порушення вимог п.18.1 ПДР, тим більше не робили цього різко, що є необхідним для визнання обстановки аварійною. За таких умов говорити про наявність у моїх діях складу зазначеного правопорушення неможливо.
2. Доказів того, що я проїхав перехрестя на заборонний сигнал світлофора, співробітником ДАІ, яким складено адмінпротокол, не наведено. Сам він знаходився на значній відстані за перехрестям, і воно знаходилося поза полем його зору, принаймні він не міг точно встановити момент перетинання межі перехрестя (стоп-лінії) відповідно до увімкненого у цей момент сигналу світлофору внаслідок кута оглядовості з того місця, де він знаходився.
Я діяв у відповідності до п.16.8 ПДР, який не тільки дозволяє, а зобов'язує водія, який виїхав на перехрестя на дозволяючий сигнал світлофора, продовжити рух у вказаному напрямку, незалежно від сигналу світлофора на виїзді, п.8.11 ПДР, який дозволяє водієві, який не може при зміні сигналу світлофора зупинити транспортний засіб у вказаному ПДР місці, не вдаючись до екстреного гальмування, продовжувати рух за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. В даному випадку склалася саме така ситуація, що співробітником ДАІ, який склав протокол, не взято до уваги. Тобто фактично я діяв правомірно, і у моїх діях взагалі не було порушень вимог ПДР.
3. Треба зазначити, що виїзд на смугу зустрічного руху через розмітку 1.1 прямо дозволяється за деяких умов додатком 2 до ПДР (для об'їзду нерухомої перешкоди, коли інша можливість об'їзду відсутня, обгону одиночного транспортного засобу, що рухається зі швидкістю менше ЗО км/год.). І у даному випадку ці умови були виконані. Таким чином, навіть формального порушення вимог ПДР у моїх діях немає.
Далі для всіх випадків:
Також слід зазначити, що ст.,122 КпАП України недаремно передбачає окрему відповідальність за ряд звичайних порушень ПДР, а саме за такі, якими створено аварійну обстановку, тобто у результаті яких інші учасники руху були змушені різко змінювати швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів для забезпечення безпеки. В даному випадку сама наявність таких учасників руху, а тим більше такі їх дії, які б дозволили вважати створену їм обстановку аварійною, по справі нічим не підтверджено.
Слід зазначити, що особа, якій створено аварійну обстановку, у відповідності до КпАП України, є або потерпілим, якщо їй спричинено моральну або іншу шкоду, у відповідності до ст..269 КпАП, або свідком (оскільки їй відомо про вказані обставини), у відповідності до ст..272 КпАП. Якщо дійсно комусь створено аварійну обстановку, то це не може мати місце без наявності або потерпілого, або свідка. Між тим, у відповідності до ст..256 КпАП, якщо потерпілі або свідки є, то їх дані повинні бути вказані у протоколі про адміністративне правопорушення, наряду з іншими даними. У протоколі, між тим, такі дані не вказані, що свідчить як про відсутність доказів наявності у моїх діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 122 ч.4 КпАП, так і про невідповідність змісту протоколу закону, зокрема, ст..256 КпАП.
До того ж, співробітник ДАІ, який склав адмінпротокол, категорично відмовився вказати у ньому дані вказаних мною свідків, зокрема, пасажирів транспортного засобу, внаслідок ніби-то їх «зацікавленості». Проте ст..272 КпАП не містить таких виключень з числа осіб, які можуть бути свідками. З іншого боку, така позиція співробітника ДАІ є порушенням ст..256 КпАП. За таких умов є необхідним опитати цих свідків у судовому засіданні, а саме: (підставити дані - прізвища, імена, по батькові та адреси свідків)
На підставі викладеного, керуючись ст. 268 КпАП України,

ПРОШУ:

Викликати у судове засідання та опитати особу, яка склала адміністративний протокол;
Викликати у судове засідання зазначених свідків;
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст..122 чА КпАП України, щодо мене, закрити, за відсутністю у моїх діях складу зазначеного правопорушення.
«______ » 20__ р. (Підпис)

Апеляційна скарга

До Апеляційного суду __________________
(підставити назву суду)
На постанову суді________________
(підставити назву суду та прізвище, ініціали судді)
Від «__ »____________200__р.
(підставити дату)
У справі про адміністративне правопорушення,
передбачене ст. 122 чА КпАП України
Від: _____________
(Підставити свої ПIП та адресу)

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
(у порядку ст. 294 КпАП України)

Зазначеною постановою мене визнано винним у тому, що ніби-то « » 200 р., керуючи автомобілем держ.№ на (підставити місце події), (підставити суть порушення, яке ніби-то мало місце, і за яке складено адмінпротокол, наприклад, „проїхав перехрестя на заборонний сигнал світлофора", або „виїхав на смугу зустрічного руху", або „не надав перевагу пішоходам, що рухалися не-регульованим пішохідним переходом", тощо, змусивши (підставити наявні у протоколі дані про учасника руху - автомобіль чи пішохода) різко змінювати швидкість або напрямок руху, чим створив аварійну обстановку. За це порушення до мене застосовано адміністративне стягнення у вигляді (підставити вид та розмір адміністративного стягнення).
Зазначена постанова суду не відповідає закону, матеріалам та обставинам справи з таких підстав.
Створення аварійної обстановки, тобто необхідність інших учасників руху різко змінювати напрямок руху, швидкість руху, або вживати інших заходів для забезпечення безпеки, не підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Далі варіанти:
1. Ніяких перешкод або небезпеки пішоходам не створювалося. Незважаючи на те, що пішоходи рухалися по пішохідному переходу, визнати мої дії порушенням вимог ПДР неможливо з таких підстав. У момент наближення мого автомобіля до переходу пішоходи не знаходилися на переході, вони вийшли на перехід вже у момент перетину мною переходу. Між тим, як у відповідності до п.18.1 ПДР, обов'язок водія зменшувати швидкість та при необхідності зупинятися, щоб надати дорогу пішоходам, виникає виключно у випадку, якщо у момент наближення до переходу на ньому вже перебувають зазначені пішоходи.
Окрім того, цей обов'язок виникає не щодо будь-яких пішоходів, які знаходяться на переході, а тільки тих, яким створюється перешкода чи небезпека. П.1.10 ПДР дає визначення цих понять, але, по-перше, тільки для водіїв транспортних засобів, і сумнівно, чи можуть вони взагалі застосовуватися для пішоходів. По-друге, для того, щоб вважати, що пішоходам створено перешкоду або небезпеку, є необхідним, щоб вони були змушені змінювати напрямок або швидкість руху. І щоб ця зміна була саме вимушеною, тобто без неї існувала реальна небезпека наїзду.
В даному випадку цього не було, оскільки при русі автомобіля повз пішохідний перехід пішоходи знаходилися на абсолютно іншій смузі руху, переходячи її, продовжували рух без зміни напрямку або швидкості або вжиття інших заходів, що є необхідним для порушення вимог п.18.1 ПДР, тим більше не робили цього різко, що є необхідним для визнання обстановки аварійною. За таких умов говорити про наявність у моїх діях складу зазначеного правопорушення неможливо.
2. Доказів того, що я проїхав перехрестя на заборонний сигнал світлофора, співробітником ДАІ, яким складено адмінпротокол, не наведено. Сам він знаходився на значній відстані за перехрестям, і воно знаходилося поза полем його зору, принаймні він не міг точно встановити момент перетинання межі перехрестя (стоп-лінії) відповідно до увімкненого у цей момент сигналу світлофору внаслідок кута оглядовості з того місця, де він знаходився.
Я діяв у відповідності до п.16.8 ПДР, який не тільки дозволяє, а зобов'язує водія, який виїхав на перехрестя на дозволяючий сигнал світлофора, продовжити рух у вказаному напрямку, незалежно від сигналу світлофора на виїзді, п.8.11 ПДР, який дозволяє водієві, який не може при зміні сигналу світлофора зупинити транспортний засіб у вказаному ПДР місці, не вдаючись до екстреного гальмування, продовжувати рух за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. В даному випадку склалася саме така ситуація, що співробітником ДАІ, який склав протокол, не взято до уваги. Тобто фактично я діяв правомірно, і у моїх діях взагалі не було порушень вимог ПДР.
3. Треба зазначити, що виїзд на смугу зустрічного руху через розмітку 1.1 прямо дозволяється за деяких умов додатком 2 до ПДР (для об'їзду нерухомої перешкоди, коли інша можливість об'їзду відсутня, обгону одиночного транспортного засобу, що рухається зі швидкістю менше ЗО км/год.). І у даному випадку ці умови були виконані. Таким чином, навіть формального порушення вимог ПДР у моїх діях немає.
Далі для всіх випадків:
Також слід зазначити, що ст.. 122 КпАП України недаремно передбачає окрему відповідальність за ряд звичайних порушень ПДР, саме за такі, якими створено аварійну обстановку, тобто у результаті яких інші учасники руху були змушені різко змінювати швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів для забезпечення безпеки. В даному випадку сама наявність таких учасників руху, а тим більше такі їх дії, які б дозволили вважати створену їм обстановку аварійною, по справі нічим не підтверджено.
Слід зазначити, що особа, якій створено аварійну обстановку, у відповідності до КпАП України, є або потерпілим, якщо їй спричинено моральну або іншу шкоду, у відповідності до ст. 269 КпАП, або свідком (оскільки їй відомо про вказані обставини), у відповідності до ст. 272 КпАП. Якщо дійсно комусь створено аварійну обстановку, то це не може мати місце без наявності або потерпілого, або свідка. Між тим, у відповідності до ст. 256 КпАП, якщо потерпілі або свідки є, то їх дані повинні бути вказані у протоколі про адміністративне правопорушення, разом із іншими даними. У протоколі, між тим, такі дані не вказані, що свідчить як про відсутність доказів наявності у моїх діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч.4 КпАП, так і про невідповідність змісту протоколу закону, зокрема, ст..256 КпАП.
Між тим, ці дані відсутні як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і у постанові. Таким чином, докази того, що мав місце один з найважливіших елементів складу зазначеного адміністративного правопорушення по справі відсутні.
До того ж, співробітник ДАІ, який склав адмінпротокол, категорично відмовився вказати у ньому дані вказаних мною свідків, зокрема, пасажирів транспортного засобу, внаслідок ніби-то їх «зацікавленості». Проте ст. 272 КпАП не містить таких виключень з числа осіб, які можуть бути свідками. З іншого боку, така позиція співробітника ДАІ є порушенням ст. 256 КпАП. За таких умов при розгляді справи судом було необхідним опитати цих свідків у судовому засіданні, а саме:
(підставити дані - прізвища, імена, по батькові та адреси свідків)
Цього судом не було зроблено, що також негативно позначилося на повноті розгляду та обґрунтованості рішення по справі.
За таких умов не можна вважати, що у моїх діях є склад зазначеного правопорушення. Більше того, сам адмінпротокол не відповідав вимогам закону, і не підлягав розгляду у суді. У відповідності до п.2 ст. 278 КпАП України, суд при підготовці до розгляду справи має перевірити, зокрема, правильність складання протоколу. Як видно з наведеного, суд не зробив цього і почав розглядати справу передчасно.
Окрім цього, справу розглянуто з істотним порушенням моїх процесуальних прав.
Так, у відповідності до ст. 268 КпАП, мене повинно було завчасно сповістити про дату та час судового засідання. В даному випадку про «завчасність» не може бути й мови, оскільки, як видно з матеріалів справи, сам розгляд справи відбувся на наступний день після того, як було складено протокол. При цьому порушено й порядок повідомлення, оскільки сповістили мене не судовою повісткою, а так званим «сповіщенням». Цей документ не має процесуальної форми, не передбачений чинним законодавством, виданий не судом, а співробітником ДАІ, який взагалі не має повноважень на призначення часу розгляду справи суддею.
Окрім того, передачею справи співробітником ДАІ безпосередньо до суду, а не у встановленому відповідним нормативними актами порядку, зокрема, пп. 6.2 - 6.7 ІНСТРУКЦІЇ з організації провадження та діловодства у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху (ЗАТВЕРДЖЕНО наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 жовтня 2003 р. № 1217 ), також порушено безпосередньо як вимоги чинного законодавства, так і мої права, зокрема, на отримання копії протоколу у підрозділі ДАІ (п.2.1 зазначеної Інструкції), оскільки справа у підрозділі ДАІ не перебувала.
Нарешті, такою передачею справи до суду порушуються як вимоги ст. 257 КпАП, яка передбачає пересилання у встановленому порядку справи до суду, так і Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді (затверджено Наказом ДСА України 27.06.2006 № 68), а саме таких пунктів:
2.1. Усі судові справи та кореспонденція, у тому числі документи, надіслані електронною поштою, факсимільним зв'язком, а також телеграми, що надходять до суду, приймаються, опрацьовуються та під підпис передаються за призначенням працівниками апарату суду відповідно до обов'язків.
2.2. Працівник апарату суду, на якого відповідною Посадовою інструкцією покладено обов'язки щодо приймання судових справ і кореспонденції, у день їх надходження перевіряє цілісність пакетів та конвертів і відповідність їх адресування, з дотриманням установлених правил безпеки розкриває пакети й конверти, перевіряє відповідність вкладень до опису (наявність додатків до документа), проставляє на правому нижньому чи іншому вільному від тексту місці супровідного листа до судової справи (матеріалу), першої сторінки листа чи іншого документа реєстраційний штамп суду, у якому зазначає дату надходження матеріалу в суд і реєстраційний номер згідно з журналом реєстрації вхідної кореспонденції (додаток 1).
Конверти (пакети), у яких надходять документи, приєднуються до одержаних документів. У разі одержання матеріалів у пошкодженій упаковці, а також якщо при відкритті конверта (пакета) виявлено відсутність будь-якого документа чи додатка до нього, про це складається акт (додаток 2) у двох примірниках, один примірник якого надсилається відправнику, а другий - долучається до одержаних матеріалів і передається разом з ним для розгляду за належністю.
Очевидно, що виконати усі вказані вимоги при такій передачі неможливо.
2.8. Після попереднього розгляду документа керівництвом і призначення виконавця в той самий день документ повертається до працівника апарату суду, який здійснював його реєстрацію, для реєстрації резолюції. До журналу реєстрації вхідної кореспонденції вносяться відомості про зміст і дату накладення резолюції, прізвище та ініціали виконавця, термін виконання, дата передачі документа виконавцеві.
Очевидно, що пройти усі вказані процедури у період від дня порушення до моменту розгляду справи адмінматеріал не міг.
3.5. Матеріали про адміністративне правопорушення, а також подання щодо застосування конфіскації предметів реєструються в обліково-статистичній картці на справу про адміністративне правопорушення та в алфавітному покажчику справ про адміністративні правопорушення. В алфавітному покажчику справ про адміністративні правопорушення відображаються дані про кожну особу, щодо якої надійшов для розгляду протокол про адміністративне правопорушення.
Навряд чи це могло бути здійснено до розгляду справи при такому порядку її передачі.
І ці порушення не є суто формальними. Такий строк розгляду справи завадив мені реалізувати свої права, передбачені ст. 268 КпАП України, зокрема, звернутися до адвоката, підготувати письмове клопотання по справі, зібрати документи, які характеризують особу. Враховуючи викладені вище аргументи, таке клопотання повинно було міститися у матеріалах справи.
Захід адміністративного стягнення також обраний із порушенням вимог закону. У цій частині постанова суду абсолютно не мотивована. Суд взагалі не вказав жодного доводу, на підставі якого обирає адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, а не, наприклад, штрафу. Тобто і у цій частині постанова є голослівною та необгрунтованою. До того ж, такою, що явно порушує вимоги ст. 33 КпАП України, яка передбачає врахування особи порушника, його майнового стану, пом'якшуючих обставин тощо при обранні виду адміністративного стягнення. Ані з матеріалів справи, ані з тексту постанови не видно, щоб усі ці аспекти досліджувалися та враховувалися. При цьому у матеріалах справи і не міститься ніяких документів, які б підтверджували моє місце роботи, професію, характеристику особи, сімейний стан, тощо. Тому і у цій частині постанова є невідповідною матеріалам справи та необгрунтованою, оскільки даних про обставини, які мають враховуватися судом, у справі відсутні, отже, суд і не міг їх врахувати.
Більше того, у постанові із незрозумілих причин вказано, що я «не працюю», хоча насправді це не відповідає дійсності.
З наведеного є очевидним, що, розглядаючи справу, суд значно відступив від принципів повноти та об'єктивності судового розгляду та порушив вимоги Постанов Пленуму Верховного Суду України, а саме:
Від 11.06.2004 № 11 - «Про окремі питання, що виникають при застосуванні судами положень ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення», яка у п.З передбачає, що згідно зі ст. 245 КУпАП суддя при розгляд ісправи про адміністративне правопорушення має своєчасно, всебічно, повно й об'єктивно з'ясувати обставини справи і вирішити її в точній відповідності із законом.
Від 23.12.2005 р. № 14 - «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», яка п.24 передбачає:
- Звернути увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників;
- Суди повинні неухильно виконувати вимоги ст. 268 КпАП щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи це можливо лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і якщо від неї не надійшло клопотання про його відкладення;
- При розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз;
- Зміст постанови судді має відповідати вимогам, перед баченим статтями 283 і 284 КпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
На підставі викладеного, керуючись ст..294 КпАП України,

ПРОШУ:

Оскаржувану постанову скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо мене закрити за відсутністю у моїх діях складу такого правопорушення.
«______ » 20__ р. (Підпис)
Додатки:
1). Копія постанови суду;
2). Матеріали, що характеризують особу, на аркушах;
3). Довідка про склад сім'ї та документи про пільги, стан здоров'я членів сім'ї на аркушах.

Клопотання. Керування у стані алкогольного сп'яніння

До суду __________________
(підставити назву суду)
Від: _____________
(Підставити свої ПIП та адресу)
У справі про адміністративне правопорушення,
передбачене ст. 130 ч 1 КпАП України

КЛОПОТАННЯ

Протокол про адміністративне правопорушення, передбачене зазначеною нормою закону, щодо мене, складено за те, що ніби-то « » 2000 р., я, (підставити місце порушення, зазначене у протоколі), керуючи автомобілем ,(підставити марку та державний номер автомобіля), знаходився у стані сп'яніння.
Вказаний протокол не відповідає обставинам справи та вимогам закону з таких підстав.
Стосовно звинувачення у керуванні транспортним засобом у нетверезому стані, слід вказати, що у цій частині огляд проведено із значними порушеннями нормативних актів, які регулюють цю процедуру, та, по суті, з прямими фальсифікаціями фактів.
Так, як на єдиний доказ мого перебування у такому стані, у протоколі є посилання на пробу із застосуванням трубки «Контроль тверезості».
Між тим, застосування такої трубки не є однозначним доказом сп'яніння. Відомо, що трубка реагує на наявність ряду захворювань, аж до карієсу.
До того ж, відповідно до «Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів» (наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України від 24 лютого 1995 року № 114/38/15-36-18. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 березня 1995 р. за № 55/591), у разі незгоди водія з наслідками перевірки за допомогою трубки «Контроль тверезості» (п.2.5 Інструкції), він направляється на медичний огляд у заклади охорони здоров'я. З наслідками перевірки я був незгоден. Але у даному випадку висновок про стан сп'яніння було зроблено тільки на підставі вказаної проби, що є незаконним.
До того ж, у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що «огляд» за допомогою трубки проводився у присутності двох свідків. Проте у графі протоколу «Свідки, поняті» дані цих осіб не вказані, що саме по собі говорить про порушення порядку проведення огляду.
Можна вказати про інші порушення під час проведення перевірки із застосуванням, трубки: не дали перевірити придатність до використання - наяність або відсутність механічних пошкоджень, її герметичність, наявність вкраплень у наповнювачі та пересипання його по трубці, гарантійний строк придатності та інші порушення вимог паспорта, що додається до неї підприемством-виготовлювачем.
Упаковка трубки була пошкоджена, свідки трубку не оглядали, індивідуальний мундштук одноразового використання доставав з упаковки не самостійно, надівав його на протилежний кінець трубки не самостійно. Все це робив працівник ДАІ.
У відповідності ж до положень зазначеної Інструкції, результати огляду на стан сп'яніння, які отримані із порушенням зазначеного порядку, є недійсними (п.3.10 Інструкції).
Слід зазначити і те, що сам факт визнання у поясненнях до адмінпротоколу вживання за тривалий час до складання протоколу незначної кількості спиртних напоїв ще не може бути доказом наявності стану сп'яніння саме у момент керування транспортним засобом та складання протоколу, оскільки відповідно до Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів (Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України від 24 лютого 1995 року № 114/38/15-36-18. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 березня 1995 р. за № 55/591), такий стан може визначатися тільки шляхом, прямо передбаченим у цій інструкції.
Сам факт вживання за тривалий час незначної кількості спиртних напоїв не може бути таким доказом ще й тому, що сп'яніння до того часу могло минути, а алкоголь - бути виведений з організму. Саме наявність або відсутність цього стану і має визначити спеціаліст-нарколог відповідно до положень Інструкції. Без цього вважати доведеним наявність такого стану не можна у будь-якому разі.
Інший варіант:
Дії співробітників ДАІ були незаконними внаслідок того, що мене було затримано не під час керування власним автомобілем, а коли автомобіль був у нерухомому стані, а я знаходився поруч. І це саме по собі є грубим порушенням моїх прав, не кажучи вже про те, що співробітниками ДАІ щодо мене було застосовано насильство, для чого, у відповідності із нормами Закону України «Про міліцію», не було жодних підстав.
Зазначені обставини можуть бути підтверджені пояснен
нями свідків, а саме:
(вказати прізвища, імена, по батькові, домашні адреси свідків)
На підставі викладеного, керуючись ст..268 КпАП України,

ПРОШУ:

1.Викликати та опитати у судовому засіданні зазначених свідків;
2.Викликати та опитати у судовому засіданні лікаря-нарколога, яким проводився медичний огляд;
3.Викликати та опитати у судовому засіданні співробітника міліції, яким складено протокол про адміністративне правопорушення;
4.Справу про адміністративне правопорушення щодо мене закрити за відсутністю у моїх діях складу такого правопорушення.
«______ » 20__ р. (Підпис)
Додатки:
Медична документація на аркушах;
Характеристика;
Документи про сімейний стан (наявність утриманців, членів сім'ї, які потребують переміщення автомобілем за станом здоров'я, тощо).

Проїзд пішоходного переходу

Начальнику __________________
(Вказати реквізити УДАІрегіону)
Від: _____________
(Підставити свої ПIП та адресу)
На постанову______
(Вказати дані співробітника ДАІ, який виніс постанову,
- прізвище, ініціали, посаду, дату винесення постанови)
У справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.І ст.122 КпАП України,

СКАРГА

Зазначену постанову винесено щодо мене за ніби-то ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованому пішоходному переході, порушення правил проїзду зазначеного переходу.
Зазначена постанова не відповідає вимогам закону та обставинам справи з таких підстав.
У момент мого наближення до пішоходного переходу пішоходів на ньому не було. Вони зійшли на нього з тротуару (узбіччя) пізніше, коли автомобіль вже перетинав перехід. Між тим, п.18.1 ПДР зобов'язує водія зменшувати швидкість, а при необхідності зупинятися, щоб надати дорогу пішоходам, які вже знаходяться на переході, коли він наближається до зазначеного переходу.
П.18.1 ПДР зобов'язує водія зменшити швидкість при наближенні до переходу, а при необхідності зупинитися, якщо на зазначеному переході знаходяться пішоходи, але не будь-які, а лише ті, яким може бути створено перешкоду чи небезпеку. В даному випадку при проїзді пішоходного переходу пішоходи знаходилися на абсолютно іншій смузі руху, переходили її спокійно, не були змушені змінювати ані швидкість, ані напрямок руху, небезпеки наїзду на них не існувало, уникати наїзду вони не були змушені. Враховуючи визначення перешкоди та небезпеки для руху, дані у п. 1.10 ПДР, слід вважати, що у даному випадку ніякої небезпеки для пішоходів або перешкоди для них не створювалося. Боковий інтервал до пішоходів також був безпечний. За таких умов обов'язку водія знижувати швидкість або зупинятися не існувало, оскільки не було пішоходів, відповідних ознакам, переліченим у п.18.1 ПДР, а отже, не було умов для застосування даного пункту.
Слід вказати на те, що протокол у справі про адміністративне правопорушення та постанова не відповідають вимогам стст.251, 256, 280 КпАП України. Це випливає з самого складу зазначеного правопорушення та обсягу доказів, які наявні у протоколі та постанові. Так, у протоколі та постанові немає даних пішоходів, яким ніби-то було створено перешкоду та небезпеку. Між тим, у відповідності до ст.269 КпАП така особа є потрепілим по справі, або, принаймні, у відповідності до ст.272 КпАП є свідком. У відповідності до ст.256 КпАП дані цих осіб є відомостями, які мають обов'язково, при наявності свідків та потерпілих, зазначатися у протоколі. (Сам характер порушення ПДР, про яке йде мова, говорить про неможливість його вчинення без потрепілих та свідків.) У відповідності до ст.251 КпАП, пояснення цих осіб є доказами по справі. Відсутність у справі не тільки пояснень, але й даних потерпілих та свідків грубо протирічить ст.256 КпАП та призводить до відсутності у справі передбачених законом доказів. За таких умов говорити і про доведеність правопорушення не можна.
Співробітником ДАІ на протиріччя вимогам стст.256, 272 КпАП не зазначено у протоколі свідків, вказаних мною, а саме:
(вказати прізвища, імена, по батькові, адреси, при можливості телефони свідків), посилаючись на те, що вони ніби-то є зацікавленими особами, хоча КпАП України не знає таких обмежень і прямо вимагає фіксації даних та пояснень свідків, як будь-яких осіб, про яких є дані, що їм відомі обставини, які підлягають встановленню по даній справі. Вочевидь, що безпосередній очевидець події у будь-якому разі є такою особою. Окрім самого грубого порушення процесуального законодавства, зазначене говорить ще й про упередженість до мене співробітника ДАІ, який склав протокол та виніс постанову.
Окрім наведеного, слід зазначити, що розгляд справи на місці, без підготовки та надання мені часу для звернення за правовою допомогою, подання документів, які характеризують особу, інших доказів по справі, - не тільки порушує мої права, передбачені ст.268 КпАП, але й призводить до того, що при винесенні постанови не враховано особу, матеріальний стан та ін.обставини, які слід враховувати при призначенні адміністративного стягнення відповідно до ст.З КпАП. За таких умов мої права при такому розгляді справи грубо порушено. Про що я зазначав у протоколі.
За таких умов у моїх діях немає складу правопорушення, у якому мене визнано винним зазначеною постановою.
На підставі викладеного, керуючись стст.287, 288 КпАП України,

ПРОШУ:

Оскаржувану постанову скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо мене закрити, за відсутністю у моїх діях складу такого правопорушення.
«______ » 20__ р. (Підпис)

Заява прокурору

Прокурору __________________
(Підставити назву та адресу прокуратури/посади прокурора)
Від: _____________
(Підставити свої ПIП та адресу)

ЗАЯВА

«__ » 200_р., (підставити дату та місце подій) під час керування транспортним засобом (Підставити марку, модель, державний номерний знак) мене було зупинено співробітником ДАІ Підставити відомі дані співробітника ДАІ, - ШБ, звання та посаду, або номер нагрудного знаку, або номерний знак патрульного транспортного засобу, тощо).
Зазначений співробітник ДАІ не представився (представився нерозбірливо), на протиріччя вимогам ч.2 ст.5 Закону України «Про міліцію», і усі вказані відомості про нього стали відомі вже у процесі подальшого спілкування.
Коли я, забажавши реалізувати своє право, передбачене ч.І ст.16 Закону України «Про дорожній рух», п.2.14 «в» ПДР, знати причину зупинки транспортного засобу, поставив це питання працівнику ДАІ, то отримав відповідь: «Перевірка документів».
Зазначені дії співробітника міліції я вважаю незаконними з таких підстав.
У відповідності до Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ (затверджено Постановою КМ України від 14 квітня 1997 р. № 341), а саме: пп..5 п.5 зазначеного Положення, Державтоінспекція має право: зупиняти транспортні засоби у разі порушення вимог правил, норм та стандартів забезпечення безпеки дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про їх технічну несправність або забруднення довкілля, а також у разі наявності даних про те, що вони використовуються з протиправною метою.
Як видно з наведеного, цей перелік є вичерпним. Ніяких інших підстав для зупинки транспортного засобу зазначене Положення не знає і це недаремно.
У відповідності до ст.. 11 Закону України «Про міліцію», міліція має право: перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію.
Тобто єдиною підставою для перевірки документів особи може бути підозра громадянина у вчиненні правопорушення. Мені про будь-які підозри у вчинені правопорушення співробітником міліції повідомлено не було.
У відповідності до ст.19 Конституції України, посадові (службові) особи органів державної влади можуть діяти виключно у межах, способом та у порядку, що прямо передбачені законом.
Своїми діями співробітник міліції порушив й вимоги п.3.3 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України (затвердженої Наказом МВС від 27.03.2009 № 111) щодо забезпечення безперебійного руху транспортних засобів.
Вочевидь, що безпричинні або з тих причин, що не передбачені законодавством, зупинки транспортного засобу, порушують законодавство, нормативні документи, які регулюють діяльність підрозділів ДПС та МВС взагалі, а також порушують мої права, як учасника руху.
На підставі викладеного, керуючись стст. 5-7 Закону України «Про звернення громадян»,
Вважаю, що таке істотне порушення вимог законодавства щодо громадянина з боку співробітника міліції є перевищенням з його боку службових повноважень, а отже, утворює склад злочину, передбаченого ч.І ст.365 КК України. З іншого боку, допущення керівництвом відповідного підрозділу ДАІ таких порушень з боку працівників останнього, є службовою недбалістю, що утворює склад злочину, передбаченого ч.І ст.367 КК України.
На підставі викладеного, керуючись стст.94,95,97 КПК України,

ПРОШУ:

Вжити заходів прокурорського реагування відносно працівника міліції.
«______ » 20__ р. (Підпис)

Скарга. Безпідставна зупинка транспортного засобу

Начальнику __________________
(Підставити посаду начальника та адресу органу ДАІ або ГУМВС України у регіоні)
Від: _____________
(Підставити свої ПIП та адресу)

СКАРГА

«___» 200 р., (підставити дату та місце подій) під час керування транспортним засобом (Підставити марку, модель, державний номерний знак) мене було зупинено співробітником ДАІ Підставити відомі дані співробітника ДАІ, - ПIБ, звання та посаду, або номер нагрудного знаку, або номерний знак патрульного транспортного засобу, тощо).
Зазначений співробітник ДАІ не представився (представився нерозбірливо), на протиріччя вимогам ч.2 ст.5 Закону України «Про міліцію», і усі вказані відомості про нього стали відомі вже у процесі подальшого спілкування.
Коли я, забажавши реалізувати своє право, передбачене ч.І ст.16 Закону України «Про дорожній рух», п.2.14 «в» ПДР, знати причину зупинки транспортного засобу, задав це питання працівнику ДАІ, то отримав відповідь: «Перевірка документів».
Зазначені дії співробітника міліції я вважаю незаконними з таких підстав.
У відповідності до Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ (затверджено Постановою КМ України від 14 квітня 1997 р. № 341), а саме пп..5 п.5 зазначеного Положення, Державтоінспекція має право: зупиняти транспортні засоби у разі порушення вимог правил, норм та стандартів забезпечення безпеки дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про їх технічну несправність або забруднення довкілля, а також у разі наявності даних про те, що вони використовуються з протиправною метою.
Як видно з наведеного, цей перелік є вичерпним. Ніяких інших підстав для зупинки транспортного засобу зазначене Положення не знає і це недаремно.
У відповідності до ст. 11 Закону України «Про міліцію», міліція має право: перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію.
Тобто єдиною підставою для перевірки документів особи може бути підозра щодо громадянина у вчиненні ним правопорушення. Мені про будь-які підозри про вчинені мною правопорушення співробітником міліції повідомлено не було.
У відповідності до ст.19 Конституції України, посадові (службові) особи органів державної влади можуть діяти виключно у межах, способом та у порядку, що прямо передбачені законом.
Своїми діями співробітник міліції порушив вимоги п.3.3 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України (затвердженої Наказом МВС від 27.03.2009 № 111) щодо забезпечення безперебійного руху транспортних засобів.
Вочевидь, що безпричинні або з тих причин, що не передбачені законодавством, зупинки транспортного засобу, порушують законодавство, нормативні документи, які регулюють діяльність підрозділів ДПС та МВС взагалі, а також порушують мої права, як учасника руху.
На підставі викладеного, керуючись стст. 5-7 Закону України «Про звернення громадян»,

ПРОШУ:

1). Вжити заходів дисциплінарного характеру до службової (посадової) особи ДАІ, яка вчинила дії, що порушують законодавство, та керівників підрозділу ДАІ, які допускають такі порушення працівниками при організації несення ними служби;
2). Дати відповідь у порядку та у терміни, передбачені ст.20 Закону України «Про звернення громадян».
«______ » 20__ р. (Підпис)

Позовна заява. Фотофіксація

До _______ районного суду міста
Позивач:________________________________
Місто , вул.. , бул..
Поштовий індекс тел.:
Відповідач: Відділ Державної автомобільної інспекції міста
Від сплати судового збору звільнений на підставі ст.288 КУпАП

Позовна заява

Примітка: Ця позовна заява підлягає розгляду у судах на підставі ст. 288 ч.З КпАП України, яка прямо передбачаю право особи оскаржити до районного (прирівняного до нього) суду постанову органів державної влади та посадових осіб, до яких належать і органи ДАІ та їх посадові особи, і не містить виключення для постанов, винесених у порядку ст.. 14-1 КпАП України.
Постановою інспектора ДПС міста прапорщика (далі за текстом Інспектор ДПС) від « » 2009 року на мене накладено адміністративне стягнення по ст. 122 ч. 1 КУпАП в розмірі 300 (триста) гривень. Відповідно до вищезазначеної постанови, я, начебто, « » 2009 року, керуючи автомобілем (номер авто) , на ділянці дороги вул. в м. , де обмежена максимальна швидкість руху до 40 кілометрів на годину, рухався із швидкістю 71 км/ч, чим перевищив дозволену швидкість руху на 31 кілометр на годину.
Зазначена постанова винесена, як вказано у постанові, за результатами застосування фіксації порушень ПДР передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП засобом фото- та відео фіксації, «Визир» № , як того вимагає ст. 14-1 КУпАП, та отримана направленням мені поштою лише « » .2009 року.
Проте така постанова не відповідає вимогам закону з таких підстав.
Прилад, яким проводився нагляд за дорожнім рухом з метою фіксації порушень ПДР, не є автоматичним засобом фото- чи відеофіксації, оскільки він знаходиться у співробітника ДАІ, керується ним безпосередньо або через комп'ютер (визначаються ті параметри, які фіксуються приладом, зокрема, швидкість, абощо, об'єкт зйомки, її режими, кут огляду приладу, тощо). Між тим, ст..14-1 КпАП України передбачає, що для її застосування необхідно, щоб фіксація велася саме засобами фото-, кіно- або відеозйомки, які працюють у автоматичному режимі. За таких умов така фіксація не відповідає вимогам закону, до того ж, не сприяє виконанню основних завдань міліції і, зокрема, ДАІ по профілактиці та припиненню правопорушень.
У тексті постанови зазначено, що я, власник транспортного засобу, «керував транспортним засобом» у зазначений у постанові час у зазначеному місці. Проте для таких висновків у особи, яка винесла постанову, не було жодних підстав. На місці нібито порушення мене ніхто не зупиняв, постанову та протокол не складав. Якщо постанова виноситься щодо особи, яка безпосередньо керувала транспортним засобом, то ця постанова повинна бути винесена у загальному порядку. Якщо постанова виноситься за результатами фотофіксації, у порядку ст..14-1 КпАП, то ця постанова не повинна містити тверджень, що саме зазначена особа керувала транспортним засобом. Отже, така постанова підлягаю скасування, як винесена із порушенням закону.
До того ж у постанові відсутні вказівки на те, хто саме проводив фото фіксацію, яка марка приладу, яким вона проводилася, тощо. Між тим, це повинно бути зафіксовано, тим більше, що у відповідності до п.13.2 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України (затверджено Наказом МВС 27.03.2009 № 111), до використання спеціальних засобів нагляду за дорожнім рухом допускаються лише співробітники, які вивчили інструкції та склали заліки з використання цих приладів. Тому при оцінці як законності, так і достовірності фіксації порушень ПДР необхідно мати відомості про цих співробітників.
Відповідно до пп..12.2, 12.3 зазначеної Інструкції, визначено виключний перелік способів та тактичних прийомів нагляду за дорожнім рухом. При цьому нагляд за рухом з автомобіля без спеціального пофарбування та спеціальних сигналів допускаються виключно у випадках руху у потоці транспорту. А використання приватних транспортних засобів не допускається взагалі. Між тим, з фото, доданого до оскаржуваної постанови, видно, що зйомка велася з автомобіля, який припарковано. Це також говорить про порушення нормативних актів МВС при фіксації порушень та перешкоджає застосуванню її результатів для притягнення осіб до адміністративної відповідальності. На підставі викладеного, керуючись стст. 287, 288 КпАП України,

ПРОШУ:

Оскаржувану постанову скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо мене закрити, за відсутністю у моїх діях складу такого правопорушення.
Додатки:
1. Копія позовної заяви З примірника
2. Копія Протоколу Серія № про адміністративне правопорушення від « » 200_р.
3. Копія Постанови Серія № про адміністративне правопорушення від « » 200_р.
4. Фотографії
5. Доказ сплати державного мита
« » 20 р.                                                               (Підпис)

Позовна заява до суду. Відшкодування заподіяної шкоди

До суду __________________
(підставити назву суду)
Позивач:_____________
(Підставити свої ПIП та адресу)
Відповідач: ______________
(Підставити дані органу ДАІ, де працює посадова особа,
що склала протокол, та адресу, при наявності - телефон)

ПОЗОВНА ЗАЯВА
(у справі за адміністративним позовом)
Звільнено від сплати судового збору відповідно до ст..288 КпАП України

«__» ________________ 20 р. посадовою (службовою) особою відповідача - (підставити дані посадової особи, яка винесла постанову) винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.. , щодо мене. (підставити статтю та частину статті КпАП України) Вказана постанова не відповідає обставинам справи та вимогам закону з таких підстав.
(Вказати аргументи про невідповідність закону та обставинам справи постанови, взяті з наведених скарг, залежно від характеру правопорушення, за яке складено адмінпротокол.)
З огляду на викладене вважаю, що дії працівника відповідача були незаконними. Документи складені із значними процесуальними порушеннями, протокол вступає у протиріччя з постановою про адміністративне правопорушення.
До того ж, слід вказати, що відповідно до ст.71 ч.2 КАС України, обов'язок доказу правомірності своїх дій в даному випадку покладено на відповідача.
За таких умов у моїх діях немає складу правопорушення, у якому мене визнано винним зазначеною постановою.
Одночасно слід зауважити, що п.4 ч.2 ст.105 КАС України передбачає можливість стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування спричиненої його незаконними діями шкоди, як матеріальної, так і моральної. Таку шкоду мені, справді, спричинено. Оскільки, у відповідності до ст..25 ч.З Закону України «Про міліцію», заподіяні збитки працівником міліції відшкодовуються державою, а відповідач є органом державної влади, і до того ж, у відповідності до ст.. 1172 ЦК України, несе відповідальність за дії свого працівника при виконанні службових обов'язків, то саме відповідач має відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.
Матеріальна шкода полягає у (Підставити обставини, які обумовлюють матеріальну шкоду, докази, якими вона підтверджується, та суму спричиненої матеріальної шкоди.) та складає
Моральна шкода полягає у тому, що відносно мене було необгрунтовано винесено постанову, мене необгрунтовано звинувачено у вчиненні правопорушення. При цьому мені фактично було відмовлено у будь-якій можливості захисту своїх інтересів, враховуючи те, у якому порядку винесено постанову. Я відчув абсолютну безпомічність перед посадовими (службовими) особами органів державної влади, що підірвало у мене віру у можливість захисту своїх інтересів правовими методами. До того ж, внаслідок неправомірних дій посадової (службової) особи відповідача я був змушений витрачати час на збирання доказів, складання документів, звернення до суду, участь у судових засіданнях. У мене зірвалися життєві плани, я змушений нервуватися, уся ця ситуація (починаючи із винесення несправедливої постанови щодо мене) є для мене стресовою, і кожне судове засідання у справі призводить до поглиблення цього стресу. Причинену мені таким чином моральну шкоду відшкодувати адекватно та повністю у матеріальній формі неможливо, але суму, яка б могла частково загладити мої моральні страждання, я оцінюю у (Підставити суму, у яку позивач оцінює моральну шкоду.) На підставі викладеного, керуючись ст.ст.,4, 6 КАС України, стст.287, 288 КпАП України,

ПРОШУ:

1. Викликати у судове засідання по справі, належно повідомивши про дату, мене, представника відповідача та посадову особу, якою винесено постанову про адміністративне правопорушення;
2. Зазначену постанову у справі про адміністративне правопорушення визнати недійсною та скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо мене закрити, за відсутністю у моїх діях складу такого правопорушення.
3. На відшкодування матеріальної шкоди стягнути з відповідача на мою користь (Підставити суму.)
4. На відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача на мою користь (Підставити суму.)
«__ » ______ 200_р. (Підпис)
Додатки:
1. Копія позовної заяви;
2. Копії протоколу та постанови про адміністративне правопорушення на аркушах.
3. Документи на підтвердження факту спричинення та розміру матеріальної шкоди на аркушах. (Вказати, які документи.)