Міфи і легенди стародавньої України. Стрибог

Стриба щодуху ганяє хмари по світу, а Перун їх розпанахує стрілами

"То - Поля!" - вжахнулися передні. "Що то за дерево?" - допитувалися задні. "Тополя",- відказували їм. Так і пристала до дерева назва - ТОПОЛЯ.

У полянина Жития та його дружини Добрини народилася вродлива донька, яку волхви нарекли Поляною. Росла вона як з води. І вимостилася в дивовижну красуню, якої світ не бачив. Багато красенів-парубків сваталися до неї, та Поля була вірна Стрибі - найпрудкішому з усіх юнаків округи. Міг він навіть обігнати стрілу, яку випустили з найтугішої тятиви. Тож воєвода посилав Стрибу гінцем в різні кінці, коли була в тому потреба.

Щасливі були і Поляна, і Стриба, і стали вони до весілля готуватися. Та на заваді стала врода Поляни. Бо її краса осліпила навіть грізного громовержця Перуна з Вирію. І надумав бог блискавки взяти злюб з Поляною. "Бути Поляні Богинею!" - вигукнув громовержець так, що його почули всі поляни. І зраділи, що матимуть такого могутнього, всесильного родича, який щедро поливатиме їхню Землю дощем, а ще, дивись, вогняними стрілами відганятиме ворогів.

Про Стрибу всі забули. Всі, крім Полі. Вона боялася злюбу з Перуном і тихо плакала за своїм коханим. Та ось вбрали Полю в найкращий одяг і повели до урочища Перуна, аби віддати в жони громовержцеві. Все плем'я полян ішло за Перуновою нареченою. І похнюплений Стриба також. Ось і задрижала Земля, всі попадали навколішки, лише Поляна стояла горда, як богиня, - у золотому осяяні. З пучком вогненних стріл у руці з'явився Перун. Молодецькі сріблясті вуса спадали аж на його могутні груди. Горіли золоті кучері на голові. Сяяли його очі.
Усміхаючись, бог-красень став наближатися до Полі. "Прощай, кохана моя Полю!" - скрикнув розпачливо Стриба, вихопив короткого мисливського меча і вгородив собі в серце. Жахно скрикнув натовп. Жалібно зойкнула Поля, залившись слізьми. Спохмурнів Перун і сказав: "Ні, не хочу, щоби на злюбі моєму лилися кров і сльози. Хай же ти, чарівна Поляно, нікому не дістанешся!"
Сліпуче сяйнули блискавки, вдарив грім. У неймовірному страхові люди припали до Землі. А коли підвели голови, то не побачили красуні Полі. Замість неї виросло дерево - високе й струнке, як дівчина. "То - Поля!" - вжахнулися передні. "Що то за дерево?" - допитувалися задні. "Тополя",- відказували їм. Так і пристала до дерева назва - ТОПОЛЯ.
А Перун злітав у Вирій, приніс звідти пригорщу Живої Води, бризнув на лице мертвому Стрибі й ожив юнак. "Будь моїм побратимом, Стрибо!- сказав Перун.- Адже обидва ми осиротіли без нашої Полі. Чи згоден?" "Згоден", - відповів Стриба. Перун схопив за руку побратима, потягнув за собою і... обидва легко злетіли в небо, полинули у Вирій. Там Стриба з дозволу Рода вкусив молодильне яблуко і став безсмертним. "Роде, - звернувся Перун до Сокола, - дай крила для ніг мого побратима Стриби - його я хочу зробити богом вітрів, без яких не буде життя на Землі".
І тоді Сокіл-Род пустив дві сльозинки, і до ніг Стриби впало два крила. І врочисто промовив Перун: "Тепер ти володар вітрів на світі, тепер ти не Стриба, а СТРИБОГ!" Так вони стали побратимами - Перун і Стрибог. Стриба щодуху ганяє хмари по світу, а Перун їх розпанахує стрілами, пускаючи життєдайний дощ на Землю в потрібному місці. Так вони творять добро: без вітру й без дощу й справді немає життя на Землі.

Історія про те, як український тлумачний словник украли, продали і заборонили вільно використовувати

Сергій Лук'янчук

Хоч сайт Slovnyk_net не входив до переліку найбільш популярних ресурсів українського інтернету, зате до числа найбільш корисних сайтів він належав напевно. Що цілком зрозуміло – час від часу в кожного з нас виникає потреба подивитися в словнику правопис того чи іншого слова, приклади його вживання, парадигму (набір словозмінних форм) тощо. slovnyk.net протягом чотирьох років свого існування був єдиним повноцінним лексикографічним сайтом в Україні. Так тривало до осені 2010 року. 
А тоді в роботі сайту з’явилися дивні перебої: він то ставав недоступним, то знову з’являвся, щоб зрештою зникнути остаточно. На українських форумах, де обговорювали це питання, з’явилася інформація про те, що сайт хочуть закрити по суду, бо він начебто порушує чиїсь авторські права. 
Що це було – остаточно з’ясувалося у грудні 2011 року. Тоді сайт slovnyk.netзнову з’явився – але тепер з його доменного імені здійснювалася переадресація на зовсім іншу адресу, що належить компанії-виробнику програмного забезпечення Abbyy. А наведений там-таки коментар розставляв усі крапки над «і». Наведемо його повністю: 
Шановний користувачу Slovnyk.net! 
Протягом останнього року в роботі slovnyk.net відбувались перебої у зв’язку з кримінальною справою, порушеною за фактом незаконного використання в мережі інтернет Великого тлумачного словника сучасної української мови. Згідно з підписаною мировою угодою доменне ім’я «slovnyk.net» було передано компанії ABBYY. Ми вирішили залишити Вам можливість вільного доступу до цього словника. Заходьте та використовуйте Великий тлумачний словник сучасної української мови і ще понад 50 безкоштовних словників. Додавайте свої слова та приклади перекладів. Обговорюйте варіанти перекладів та складності вивчення мов. Переглядайте сучасні приклади вживання слів та словосполучень в унікальній базі перекладів в реченнях з художньої та технічної літератури, законодавчих та юридичних документів, інтернет-сайтів. 
Відразу звертає на себе увагу те, що зі згадкою про «кримінальну справу» автори цієї заяви однозначно переборщили. Але менше з тим – набагато важливіше зрозуміти, що це за «Великий тлумачний словник української мови», і яким чином ця лексикографічна праця раптом стала уособлювати авторські права на слова української мови та їх тлумачення. 
Про який саме словник ідеться, встановити неважко: це однотомний «Великий тлумачний словник української мови», надрукований видавництвом «Перун» у 2001 році та перевиданий у 2005 році. 
Софтверна компанія Abbyy, яка серед своїх продуктів має електронний словник Lingvo, придбала права на цей тлумачний словник. І коли виявила, що він же використовується на сайті slovnyk.net, подала позов, який зрештою завершився переходом ресурсу під її контроль. Так, сайт функціонує, але лише доти, доки Abbyy це дозволяє. При бажанні чи потребі закрити доступ до цього ресурсу можна за хвилину. 

А тепер – найцікавіше. Насправді видавництво «Перун» та його директор, він же одноосібний редактор словника В’ячеслав Бусел, фактично продали Abbyy права на чужу роботу. Адже насправді «Великий тлумачний словник української мови» - це ніщо інше, ніж скопійований з незначними доповненнями 11-томний «Словник української мови». Цей словник, виданий в 1970-80х роках, створили лінгвісти Інституту української мови Академії наук УРСР. А вже за незалежної України їхня монументальна праця послужила основою для словників-«новоробів», які копіювали матеріал СУМу фактично без змін. 
І якщо називати речі своїми іменами, то Abbyy придбала вкрадений матеріал. А потім змогла довести в суді своє право одноосібно користуватися вкраденим. У тому, що це саме так, може переконатися будь-хто: достатньо взяти до рук СУМ або будь-який «похідний» від нього словник і порівняти першу-ліпшу словникову статтю з тією, яку видасть slovnyk.net на запит цього слова. Збіг буде стовідсотковим. Єдине виключення – нові слова (неологізми), яких у СУМі не було. Але їх кількість незначна. Абсолютна більшість словникового реєстру банально списана з СУМу. 
Сталося так, що автор цієї статті абсолютно точно знає, звідки «єсть пішли» всі українські великі тлумачні словники, опубліковані за часів незалежності. Наприкінці 1990-х років хтось із старших колег-викладачів приніс на кафедру філфаку університету Шевченка цікаву новину: 11-томний СУМ відскановано, текст розпізнано, і зараз його вичитують на предмет неминучих при подібній процедурі помилок. До цієї роботи долучалися аспіранти та навіть студенти, кожному з яких вручалася пачка роздрукованих аркушів, на яких треба було знайти помилки, а потім внести виправлення у текстовий файл, що додавався до роздруківки. 
Праця важка, але її й близько не можна порівняти з тими титанічними зусиллями, які свого часу пішли на укладання СУМу і про які розповідали ті ж таки старші колеги. Тоді ж бо все робилося вручну: укладання реєстру, визначення кількості значень слів, пошук прикладів тощо. А десять років тому завдяки прогресу комп’ютерної техніки все відбувалося значно простіше – кілька місяців праці двох-трьох фахівців та підпорядкованих їм «чорноробів», і вуаля - у вас повна електронна копія найбільшого українського словника. 
А з цим файлом вже можна було іти до першого-ліпшого видавництва і пропонувати їм унікальний продукт - новий тлумачний словник української мови. І кого обходить, що насправді цей «новий» словник – це все той же старий 11-томний СУМ? Академія наук ледь животіла, масштабні лексикографічні проекти ніхто не фінансував, про перевидання СУМу мова не йшла, але при цьому в країні існував високий попит на «великий» словник. Є попит – є і пропозиція. 
«Першою ластівкою» подібної технології став «Новий великий тлумачний словник української мови» В. Яременка та О.Сліпушко. В академічних колах його поява спричинила скандал: як же так, ви ж взяли наш СУМ, старі статті у вас із нашими ілюстраціями, до нових ви взагалі ілюстрацій не підбирали – що ж це таке? Втім, пригадуючи ту ситуацію, слід зауважити, що від такого «творчого списування» було більше користі, ніж шкоди: дуже вже великою була потреба в новому словнику, а Академія наук на той час могла хіба бідкатися на адресу більш активних колег: ні зробити щось нове, ні перевидати «старе», ні навіть захистити власні авторські права ці люди не могли, та й не дуже хотіли. 
Однак коли в 2001 році «творче списування» СУМу повторилося вдруге – саме з тим словником під редакцією В. Бусела, права на який згодом придбала компанія Abbyy, лінгвісти з Академії наук не змовчали і влаштували новоявленому «лексикографу» показове шмагання просто на презентації цього видання (більш детально про цей скандал можна прочитати в цій статті у «Дзеркалі тижня»). 
Так, директор Інституту української мови НАН України В.Німчук у своєму виступі повідомив, що працівники Інституту української мови здійснили експертний аналіз презентованого словника, і наведені в ньому тлумачення слів повністю збігаються з тлумаченнями, поданими у виданому в 70—80-ті роки одинадцятитомному словнику української мови. Єдина відмінність — відсутність ілюстративного матеріалу, тобто прикладів. 
У відповідь на це пан Бусел почав досить-таки недолуго виправдовуватися, що «тлумачення однакові, бо в мові всі слова однакові», і взагалі, словник отримав схвальну рецензію в акадамічних «верхах, а отже – з ним усе гаразд. 
Однак таке ліберальне ставлення до чужих прав зовсім не завадило директору та редактору згодом продати на «творчо скопійований» словник компанії Abbyy. А та, в свою чергу, натисла на юридичні важелі, щоб припинити «незаконне використання» словника, який з’явився на світ шляхом копіювання чужої праці. 
І тепер виникає цікава ситуація. Насправді «перунівський» словник – не єдиний, укладений за принципом «відскануй СУМ і надрукуй як своє». Але тепер, схоже, такі словники також можуть потрапити під санкції: адже відмінностей із «перунівським» там практично нема, бо всі здирали з одного першоджерела. Тобто, якщо завтра інший сайт зробить онлайн-словник на основі іншої копії СУМу, Abbyy зможе і в цьому випадку довести порушення власних прав. 
Ба більше – навіть якби лінгвісти Академії наук довели, що насправді це Abbyy порушує їхні авторські права, використовуючи «крадений» словник (хоча шанси на подібний розвиток подій дорівнюють нулю), це мало б точно такі ж наслідки, бо «справжні» автори точно так само продали б права, як це зробили «самозванці». 
Ситуація, що склалася на цей момент, - це ситуація глухого кута. Існуючий лексикографічний спадок радянської науки фактично приватизовано, і будь-які спроби розвивати словникові проекти на цій базі можуть бути елементарно заблоковані новими правовласниками. 
Що робити в цій ситуації? Схоже, що найкращим виходом з цього глухого кута була б поява цілком нового лексикографічного проекту. Причому від самого початку він має розроблятися за принципами General Public License – вільного ліцензування, що дозволяє будь-кому безперешкодно використовувати та розповсюджувати кінцевий інформаційний продукт. 
При цьому реєстр словника (власне перелік слів) можна запозичити і в словників, «похідних» від СУМу: на щастя, авторське право на словниковий склад мови нікому не належить. Зрозуміло, що реєстр доведеться поповнити неологізмами та запозиченнями, і що не завадить почистити «старий» реєстр від русизмів, які свого часу потрапили до СУМу не так з лінгвістичних, як з ідеологічних міркувань. 
Найскладніша частина завдання – це пошук ілюстрацій до слів, тобто, прикладів їх вживання в художніх чи публіцистичних текстах. Однак зараз із цим завданням впоратися набагато легше, ніж десять років тому, а порівняно з 1970-ми роками це простіше на порядки. Більше того, в Україні є проекти із створення корпусу текстів сучасної української мови (інша справа, чи можна буде скористатися цим доробком для створення «вільного» словника). Схоже, що починати варто було б із укладання потужної онлайн-бібліотеки україномовних книжок. Україномовні бібліотеки в інтернеті є, як і тексти українською на «російських» бібліотечних сайтах, однак всі ці ресурси є розрізненими, а здалося б їх об’єднати «під спільним дахом». Після цього пошук ілюстрацій до слів з реєстру словника буде тривіальним: програмним способом такі завдання вирішуються елементарно. 
Зрозуміло, що в цього проекту має бути фахове лінгвістичне «ядро»: на голому ентузіазмі, без професійних знань, таке завдання вирішити неможливо. Втім, будь-який авторитетний виш міг би «потягнути» подібну координацію. Під такий проект знайшлися б і грантові кошти, і не бракувало б охочих підтримати його приватними пожертвами. При цьому колективне фінансування стало б додатковою гарантією того, що «ближче коло» не підпаде під спокусу «монетизації» результатів цієї роботи. 
Як би там не було, наразі це єдиний шлях до створення в Україні справді нового, а не переписаного чи вкраденого тлумачного словника. Альтернатива – купувати «творчо списані» з СУМу словники, або сподіватися, що Abbyy не прикриє завтра slovnyk.net остаточно.

Звідки з’явилися слов’яни та «індоєвропейці». Вони ж - арії.

Анатолій КЛЬОСОВ, професор біохімії Гарвардського університету

Сучасний ареал поширення гаплогрупи R1a1

Як рід R1a1 потрапив на Балкани, і звідки? З прабатьківщиною «індоєвропейців», якими виявилися арії, вони ж праслов’яни, ми розібралися. А де прабатьківщина «протоіндоєвропейців»? Якою нині уявляється картина потоків, міграцій «протоіндоєвропейців», що призвела до появи аріїв, праслов’ян на їхній історичній прабатьківщині?

З 1-ої частини (з доповненнями): 

Отже, ДНК наших сучасників показують, що найдавніші корені аріїв, роду R1a1, давністю 12 тисяч років, перебувають на Балканах - в Сербії, Косово, Боснії, Македонії. Через 6 тисяч років цей рід розшириться на північний схід, на Північні Карпати, утворивши праслов’янську, Трипільську культуру і поклавши початок великого переселення народів у четвертому-третьому тисячолітті до нашої ери. У ті ж часи рід R1a1 просунувся і на південній дузі, і 5300 років тому - за записами в наших ДНК - з’явився в Лівані. Прямі нащадки тих перших переселенців живуть в Лівані і в наші дні. Серед них, нащадків роду аріїв - шиїти-мусульмани з півдня Лівану, суніти-мусульмани з півночі країни і з долини Бекаа, християни-мароніти з ліванської півночі, друзи, що живуть в ліванських горах. 

Як частина цього переселення, викликаного, мабуть, розвитком сільського господарства та переходом до його екстенсивних форм, цей же рід R1a1 просунувся 5200-4500 років тому на захід, до Атлантики і Британських островів, і 4300 років тому на північ, до Скандинавії. Цей же рід прийшов на ближній північ і схід - на землі сучасних Польщі, Чехії, Словаччини, України, Литви, Білорусії, Росії, із загальним праслов’янським предком, який жив 4500 років тому. Цей же предок дав потомство, яке вижило і продовжує жити в даний час по всій Європі, від Ісландії до Греції та Кіпру, і поширилося до півдня Аравійського півострова і Оманської затоки. 

Нащадки того ж предка, з тим же гаплотипом в ДНК, пройшли до південного Уралу, побудували там городища 4000-3800 років тому, одне з них (відкрите в кінці 1980-х років) здобуло популярність як Аркаім, і під іменем аріїв пішли в Індію, принісши туди 3500 років назад свої праслов’янські гаплотипи. У тому ж 2-му тисячолітті до нашої ери досить численна група роду R1a1, що також називала себе аріями, перейшла з Середньої Азії в Іран. Це - єдина, але значима зв’язка, що дозволяє назвати весь рід R1a1 родом аріїв. Ця ж зв’язка призводить до тотожності «індоєвропейців», аріїв, і роду R1a1 в рамках ДНК-генеалогії. Вона ж, ця зв’язка, розміщає прабатьківщину «індоєвропейців», аріїв, праслов’ян на Балкани. Ця ж зв’язка приводить у відповідність місце балканської прабатьківщини, потік міграції аріїв-праслов’ян, динамічний ланцюг археологічних культур і відповідний потік індоєвропейських мов, і показує місце і час появи там частки «індо». Нарешті, вона ж, ця зв’язка, переконливо показує, що не праслов’яни говорили на «індоіранських» мовами, а навпаки, нащадки праслов’ян принесли свої арійські мови до Індії та Ірану, причому часи появи цих мов в Індії та Ірані, встановлені лінгвістами, повністю узгоджуються з часом приходу туди нащадків праслов’ян, часом, записаним у вигляді мутацій в ДНК наших сучасників роду R1a1. 

Але як рід R1a1 потрапив на Балкани, і звідки? З прабатьківщиною «індоєвропейців», якими виявилися арії, вони ж праслов’яни, ми розібралися. А де прабатьківщина «протоіндоєвропейців»? Коли і де зародилися ностратичні мови? Якою нині уявляється картина потоків, міграцій «протоіндоєвропейців», що призвела до появи аріїв, праслов’ян на їхній історичній прабатьківщині? 

Про це - друга частина нашого розслідування. 

«Прабатьківщина» аріїв, праслов’ян, «індоєвропейців», і картина міграційних потоків з прабатьківщини 

Для початку зауважимо, що концепція «прабатьківщини» - поняття плаваюче. Воно залежить від змісту, яке в це поняття вкладається. По відношенню до всього людства, як об’єднання «людини розумної», прабатьківщина знаходиться в Африці. Але навряд чи є сенс говорити про Африку як прабатьківщину слов’ян, або аріїв, або «індоєвропейців». Я тут (і скрізь в розповіді) приймаю поняття «арії» і «індоєвропейці» як синоніми по відношенню до праслав’ян, і взагалі пишу цей застарілий термін «індоєвропейці» лише тому, що багато хто до нього звик. Синоніми - тому що саме арії зв’язали поняття європейців і «індо». 

Однак поняття «індоєвропейці» або навіть «протоіндоєвропейці» вживається і в загальному сенсі, як предки людей, чиї нащадки утворили рід аріїв, нащадки яких згодом прийшли в Індію та Іран, що і зробило можливим саму концепцію «індоєвропейських мов». 

Тому «прабатьківщина» по відношенню до слов’ян, аріїв і індоєвропейців - це та територія, де почали формуватися стійкі ДНК-генеалогічні зв’язки з сучасними слов’янами, зв’язки, які можуть бути виявлені, ідентифіковані, і віднесені саме до слов’ян, як нащадків аріїв, «індоєвропейців» і «протоіндоєвропейців», і початково тих, хто вийшов з Африки приблизно 60 тисяч років тому, і дали початок сучасному людству - і «індоєвропейцям», і семітам, і угро-фінам, і тюркам. І взагалі, всім 18 сучасним гаплогруп, вони ж основні роди сучасного людства з точки зору ДНК-генеалогії. 

Коли і як це відбувалося? Давайте розглянемо весь шлях, починаючи з виходу з Африки, і розташуємо «протоіндоєвропейців», «індоєвропейців», аріїв і праслов’ян в єдині рамки, в єдину систему. 

Маршрут, етап перший, перші 20 тисяч років. Африка - Передня Азія. Початок - 60 тисяч років тому, перевал - 40 тисяч років тому 

Наші, слов’янські предки є далекими нащадками «хромосомного Адама» (див. схему в першій частині матеріалу - "Аратта"), який жив у північно-східній Африці. Хромосомним Адамом його називають тому, що приблизно 80-100 тисяч років тому він пройшов «пляшкове горло» людської популяції, і тільки його пряме потомство вижило і розрослося. Потомства інших людей того часу, або які жили раніше, в нас, сучасних людей Землі, не виявлено. Поки, принаймні. 

60 тисяч років назад, коли на Землі за приблизними оцінками жило 10 тисяч чоловік, наш прямий древній предок рушив на північ, і переправився через Червоне море - в його найбільш вузькій частині у Аденської затоки - на Аравійський півострів. Він і став прабатьком всіх людей, що живуть нині за межами Африки, крім власне африканців. Що змусило його піти? Мабуть, посухи, що часто повторювалися, про які знає сучасна палеокліматологія. Звичайно, «предок» тут - ім’я збірне. Тим не менш, визначено, що він мав перший неафриканським загальний ДНК-маркер М168, що відповідає давній зведеної гаплогрупі С-R. Ця гаплогрупа нині об’єднує всіх нащадків предка, у якого в певному місці ДНК приблизно 60 тисяч років тому відбулася мутація цитозину на тимін (Cà T). Так і залишилася у всіх, хто нині входять в гаплогрупи від С до Т. А у чорношкірих африканців залишилися найперші гаплогрупи А і В, які не є нашими спадковими. Вони залишилися в Африці. 

Переправа з Африки зайняла для наших предків кілька тисяч років. Вже на Аравійському півострові, за Червоним морем, наступна мутація змінила загальний маркер предка на М89, привівши до зведеної гаплогрупи FR. Сталося це приблизно 50 тисяч років тому. Даний маркер є нині приблизно у 90% всіх неафриканців. У решти - гаплогрупи С (монголоїдна), D (східно-азіатська) та Е (північноафриканська). Багато чоловіків з цим маркером M89 осіли на півдні Аравійського півострова, але наш, праслов’янський предок пішов далі на північний схід, і на час затримався на території сучасного Іраку, в Месопотамії, і трохи вище, аж до Каспію і південно-кавказьких кордонів з майбутнім Радянським Союзом. 

Так ось, саме туди, в район озер Ван і Урмія, 100-150 км на південь від кордону колишнього СРСР, велика школа лінгвістів і розміщує «прабатьківщину індоєвропейців». Але було це приблизно 40 тисяч років тому, і лінгвісти, схоже, про такий тимчасовий термін і не підозрюють. Немає в них таких даних. У всякому випадку в праці, яка вже стала класичною, - «Індоєвропейська мова та індоєвропейці» (1984) автори, Т.В. Гамкрелідзе та В. В. Іванов, визначають часи розпаду прамови як «не пізніше IV тисячоліття до нашої ери, а можливо і значно раніше». Лінгвісти-глотохронологи розміщують цей мовний розпад у період 8-11 тисяч років назад, а найбільш сміливі припущення опускають цей період до 23 тисяч років назад. Насправді - приблизно 40 тисяч років тому. Про це теж говорять записи в наших ДНК.

Маршрут, етап другий, наступні 15 тисяч років. Передня Азія - Південний Сибір. Початок - 40 тис років тому, перевал - 25 тисяч років тому 

З Месопотамії і Південного Прикаспію потік розділився. Майбутні євреї та араби надовго затрималися на Близькому Сході, а багато хто там осів і назавжди (гаплогрупа J, південна частина Месопотамії), частина продовжила йти на північ, на Кавказ (гаплогрупа G), а частина (гаплогрупи I і J2), пройшовши Малу Азію, через Босфор і Дарданелли, які тоді були сухими, пішли на Балкани, в Грецію, до Європи. Серед тих, хто пішов на Балкани - багато майбутніх балканських слов’ян гаплогрупи I2 - її мають від 30% до 40% болгар, боснійців, словенців, сербів. Вони за походженням - не арії і не «індоєвропейці», хоча за мовою - «індоєвропейці». 

Ось таку плутанину заклали ті, хто від розумного, хоча і застарілого поняття «індоєвропейська група мов» перейшли до абсолютно нерозумного терміну «індоєвропейці». 

Наш же прямий предок повернув праворуч, на схід, перетнув Іранське нагір’я і Афганістан, залишаючи північніше пустелю Каракуми і потім південніше Гіндукушській хребет, і уперся в гори Паміру, в Памірський вузол, де сходяться гори Гіндукушу, Тянь-Шаню і Гімалаїв. Далі прямо, на схід, йти було нікуди. До цього часу ДНК нашого прямого предка мутувала ще раз, і він став носієм маркера М9, маркера так званого євразійського клану, зведеної гаплогрупи KR. Це сталося 35 тисяч років тому. На Землі в той час було, ймовірно, не більше ста тисяч чоловік. 

Отже, перед непрохідними горами виходів було всього два - або вгору, до Середньої Азії, або вниз, в нинішні Пакистан та Індію, з півдня. І знову потік розділився - одні пішли в обхід гір на південь, і стали східно-азіатами, австралоазіатами, дравідами, а наш прямий предок пішов на північ, у євроазійські степи, на південь Сибіру. Всі вони тоді жили полюванням. У підсумку, більшість сучасних жителів Європи відбулися від нашого прямого предка, що рушив до Сибіру. Строго кажучи, він був тоді далеко не тільки праслов’янським предком, і предком не тільки майбутнього роду R1a1, а й цілої серії родів, що розділилися в майбутньому. Які, до речі, за мовою теж далеко не всі будуть «індоєвропейськими», але стануть і угро-фінськими, і тюркськими. 

Ось до чого призводить історія з географією. Не «індоєвропейські» мови зародилися в Передній Азії, а майбутній комплекс євразійських мов, серед яких «індоєвропейська», вона ж арійський, - лише одна частина, хоч і помітна. 

На цьому шляху, що зайняв кілька тисячоліть, у нашого євразійського предка трапилася чергова мутація, М45, перетворення гуаніну аденін (Gà A). Це сталося в Середній Азії, 30 тисяч років тому. Зведена гаплогрупа скоротилася до PR. За нею - наступна мутація, М207, вже на півдні Сибіру, 25 тисяч років тому. Це визначило нашого предка до гаплогрупи R. 

Маршрут, етап третій, наступні 13 тисяч років. Південний Сибір-Балкани, Дінарські Альпи, Адріатика. Початок - 25 тис років тому, перевал - 12 тисяч років тому 

Цей етап - надзвичайно важливий для майбутніх європейців взагалі, і аріїв зокрема. У ході його відбувся поділ родів на західно-і східно-європейські, на роди арійський і кельтський. Сталося виділення роду майбутніх слов’ян. 

А було так, що все ще в Азії, по дорозі на захід. 18 тисяч років тому відбулася мутація М173, що дало гаплогрупу R1, і слідом за нею мутація Р25, що дало майбутній західноєвропейський варіант R1b. Це сталося 16 тисяч років тому. Частина носіїв R1b залишилися в Азії, і продовжують нести цю гаплогрупи і нині. Решта пішли на Кавказ і до Східної Європи, і набагато пізніше в Західну Європу. Типові їх представники - кельти, які з’явилися в Західній Європі 3500-4500 років тому. До речі, кельти - ім’я збірне і вперше застосоване у його сучасному значенні не так давно, на початку 18-го століття, Едвардом Лайдом, директором Ашмолеанского музею в Оксфорді. Подорожуючи у справах музею, він звернув увагу на подібність мов уельсців, корнішів, бретонців, ірландців, шотландських галлів, і стародавніх галльських мов. Він і об’єднав ці мови під загальним, вигаданим ним ім’ям кельтських мов. Хоча саме ім’я кельти згадував ще Юлій Цезар у книзі «Записки про галльську війну», як синонім галлів. 

Але повернемося до групи R1b. Нашого, слов’янського предка в тій групі не було - ні з тими, хто залишився в Азії, ні з тими, хто пішов на Кавказ або в Західну Європу. Наш слов’янський предок відокремився від них раніше, проніс гаплогрупи R1 в Східну Європу і, заробивши останню (до теперішнього часу) мутацію М17/М198, оселився 12 тисяч років тому на Балканах, в Дінарських Альпах і аж до Адріатичного узбережжя (або, як версія, що заслуговує на окреме дослідження, залишилися і осіли на берегах прісного озера, яким було на той час майбутнє Чорне море – прим. «Аратти»). Ці дві мутації залишилися у всіх, хто утворює рід аріїв. Інакше кажучи, гаплогрупа R1a1. 

Слов’ян як таких, як «культурно-історичного товариства», тоді, 12 тисяч років тому, звичайно, не було, але ми прямі нащадки тих, хто прийшли на Балкани в ті часи. 

Назвати їх «індоєвропейцями», строго кажучи, теж не можна, тому що ніякої Індії тоді в їх історії не було. Мова, якою вони розмовляли, була арійською, просто за визначенням. Її за бажанням можна назвати «протоіндоєвропейською», приймаючи той факт, що через сім тисяч років нащадки цих аріїв, які тоді будуть дійсно називати себе аріями, прийдуть в Індію та Іран, принесуть свою арійський мову, нею заговорять Північна Індія і Східний Іран. А оскільки на той час арії вже тисячу - півтори тисячі років як поширилися всією Європою, як Західною, так і Східною, то не дивно, що від Індії до Атлантики три - три з половиною тисячі років назад стали розмовляти подібними говірками. Арійськими. 

І тим більше дивно, що британські лінгвісти, що прибули до Індії через три тисячі років після описаних подій, виявили цей факт. І назвали цю групу мов індоєвропейською. Це за тих часів, 200 років тому, було розумно. 

Але зараз вже застаріло. Називати-то можна, але треба пам’ятати, що було тому причиною. А от називати людей, що розмовляють цими мовами, «індоєвропейцями» - це курйоз.

Маршрут, етап четвертий, наступні 6 тисяч років. Балкани - Центральна Європа, Атлантика, Скандинавія, Карпати, майбутні Україна, Білорусія, Росія. Початок - 10 тис років тому, перевал - 4 тисяч років тому 

Як показали дані ДНК-генеалогії, які я фактично змалював з наших ДНК і привів вище, приблизно через 6 тисяч років після розселення аріїв, членів роду R1a1, в Дінарських Альпах, Боснії, Сербії, Косово почалось їхнє активне пересування на захід, північ, північний схід. Перший з виявлених напрямків - Північні Карпати, Буковина.Гаплотипи арійських, слов’янських предків роду R1a1 йдуть там в глибину на 6000 років назад. Це - знаменита й загадкова Трипільська культура. Оскільки кельтська група R1b долучилася до них лише через тисячу років, приблизно 4700-5300 років назад, то Трипільська культура 6000 років назад - це праслов’яни. І нікуди вони звідти всі повністю не йшли, як вважають історики, їх нащадки там же, у Чернівцях і в навколо, живуть і понині. Як і нащадки групи R1b. Багатьох, правда, заслали в табори у 1940-х роках, багато емігрувало, наприклад, до Канади. Їх, гаплотипи буковинських емігрантів, я і вивчав. 

Інший напрямок потоку міграції - на захід, до Атлантики. Предки аріїв-ірландців виявляються ще 5200 років тому, британців - 4800 років тому. Мабуть, це вони, арії, звели загадковий Стоунхендж, який, як було нещодавно встановлено, являє собою монументальний цвинтар, де на 7-метрових кам’яних колонах, деякі до 8-9 метрів і вагою до 40 тонн, покояться 4-6 - метрові кам’яні паралелепіпеди товщиною понад метр і вагою 15-16 тонн кожен. Ці монументи споруджувалися протягом майже тисячоліття, і радіовуглецеве датування по різним похованням дало терміни зведення від 4500 до 3600 років назад. Це сходиться з часом прибуття аріїв на британські острови. Кельтський рід R1b прибув на острови, і взагалі в Європу на п’ятсот - тисячу років пізніше. 

Більш холодну, гірську Шотландію арії стали заселяти тільки через п’ятсот років після Британії, 4300 років назад. 

Одночасно арії з Балкан рушили на північ. Перша на шляху - Угорщина, предки R1a1 з’явилися там приблизно 5000 років тому, тобто приблизно в той же час, що і на британських островах. Потім, 4800 років назад, арійський предок з’явився в Німеччині, 4300 років назад - в Норвегії, 4250 років назад - в Швеції. Це вже значно пізніше початку просування аріїв на схід. Чехія, Словаччина, Польща - це 4600-4200 років назад; загалом, всі подібні терміни - середина III-го тисячоліття до нашої ери. 

У ті ж часи арії стали пересуватися по південній дузі, з Балкан через протоки Босфор і Дарданелли і через Малу Азію на схід. Можливо, ще в обхід Чорного моря з північної сторони, і потім через Кавказькі гори - в Анатолію і далі на південь, до Середземного моря. Гілка нащадків R1a1 живе зараз у Лівані, з початком гілки 4400 років назад. Їх спадковий гаплотип точно такий же, як у російських та українських слов’ян, у вірмен групи R1a1, і лише на малу частку (долю однієї мутації) відрізняється від древніх аріїв Анатолії, які жили там 4500 років тому. Усе сходиться. 

На схід арії рушили спочатку через північні Карпати - 6000 років назад, заснувавши Трипільську культуру, як уже зазначалося, і потім пішли далі, через території нинішніх України, Білорусі, Росії, смугою захоплюючи Прибалтику. Це - знову ж середина III-го тисячоліття до нашої ери, загальний предок слов’ян Росії та Україні жив 4500 років назад. У балтів предок не може бути старше, для цього достатньо подивитися на карту. І дійсно, Литва разом з рештою Європи показує загального предка роду R1a1, ті ж 4500 років назад. Інакше кажучи, Литва і Латвія могли бути заселені аріями або одночасно з Україною і Росією (і Польщею, що в той же самий час), або пізніше. Те ж і про близькість слов’яно-балтських мов - або це початково одна й та сама арійська мова, або Литва отримала варіант цієї мови вже від праслов’ян. Зворотного просто не могло бути, географія не дозволяє. 

Навпаки, потік активно просунувся в інший бік, у південні степи Україні та Росії, заснувавши по ходу руху, між Дніпром і Урал-річкою, і далі на схід, багато археологічних культур. Це відбулося в наступні тисячу років, між 4500 і 3500 років назад. Просуваючись від Причорномор’я до Прикаспію, наші предки заснували Курганну культуру, і потім - Адронівську, вийшовши в північний Казахстан і південний Урал, і далі в азіатські простори. У результаті, декілька середньоазіатських народів у значній мірі відносяться до роду R1a1, арійського роду. Значна частка таджиків (64%), киргизів (63%), узбеків (32%), уйгурів (22%), Хакасія (єнісейських киргизів, вони ж за деякими даними усуне, гегуні і дінлін), алтайських народів (50%), і далі кілька народів з переходом до Китаю. Невелика народність Ішкашим в памірських горах - на дві третини R1a1. З цього ясні причини, чому здавалося б такі різні народи, як таджики, киргизи, росіяни мають - за Y-хромосомою - одне і те ж походження. Всі вони, той, хто є носієм гаплогрупи R1a1 – з роду аріїв. І зрозуміло, що лежить в основі сенсацій, що час від часу з’являються, типу тієї, що китайці - предки російських слов’ян, тому що у чергового китайця знайшли гаплогрупу R1a1. 

У Середній Азії арії, просуваючись південною частиною маршруту, затрималися на 500-800 років. Ці місця були потім описані в деталях у Зенд-Авесті, стародавній книзі аріїв, написаної вже в Ірані, куди арії перемістилися в 2-му тисячолітті до нашої ери. Можливо, це переселення було більш раннім, ніж аріїв з південного Уралу, з Аркаіма і «країни міст», і сталося на початку 2-го тисячоліття до н.е., приблизно 3900-3800 років тому. Можливо, і в той же час, як і південноуральські арії, 3600-3500 років назад. Поки гаплотипи іранських R1a1 малодоступні, але в найближчому майбутньому це питання буде вирішене. 

Північна Індія 

У ті часи, між 6 і 4 тисячами років тому, було велике переселення народів. Це було не те відоме Велике Переселення IV-VII століть нашої ери, при якому відбувалися великі етнічні переміщення в Європі, і які призвели до розпаду Римської імперії чи стали його результатом. Це було значно більш глобальне Велике Переселення, пов’язане з поширенням нових технологій, сільського господарства, кінного транспорту, і в підсумку призвело до створення сім’ї індоєвропейських мов. Рід R1a1, арії, праслов’яни, грали в цьому переселенні й у його результатах вирішальну роль. 

Але повернемося до південного Уралу, і зупинимося докладніше. Там - дуже загадкові сторінки історії.

Маршрут, етап п’ятий, подальша тисяча років. Південний Урал - Індія, Іран. Початок - 4 тис років тому, перевал - 3 тис років тому 

Отже, ранній бронзовий вік. Арії прибувають на південний Урал. 3800 років тому вони будують городища Сінташта, Аркаім (назви сучасні), і цілу «країну міст». Про ці городища і похоронні кургани в їх околицях, про архітектуру і заняття їх жителів багато написано, не будемо повторюватися. Зазначимо тільки, що на черепках посуду в Аркаімі знайдені знаки свастики - традиційного «сонячного знаку» аріїв. Ще в Андронівському регіоні знайдені поховання, останки яких показали гаплогрупи R1a1, - рід аріїв, праслов’ян. Гаплотипи з поховань теж слов’янські. У тому сенсі, що у слов’ян, і тих, з поховань, був один загальний предок, роду R1a1. 

Основна загадка в тому, що Аркаім проіснував всього двісті років. Приблизно на рубежі XVI-XVII-го століть до нашої ери, 3600 років тому, жителі його залишають, забравши майно і знаряддя праці з собою і залишивши небагато предметів, на порядок менше, ніж зазвичай знаходять археологи, і йдуть невідомо куди. Кінець історії. 

Насправді, відомо куди. Про це незаперечно свідчить ДНК-генеалогія. 

Північна Індія (Кашмір) 

Північ Індії - суцільні гаплогрупи R1a1. У цілому, 16% жителів Індії - носії гаплогрупи R1a1. Це - сто мільйонів чоловіків. Половина вищих каст Індії - носії гаплогрупи R1a1. Спадкова гаплогрупа індусів - та ж сама, як у східних слов’ян. Вік предка цієї гаплогрупи в Індії - 3650 років, в Росії-Україні - 4500 років. Арії покинули Аркаім приблизно 3600 років тому. 

Досить? 

Добре, ось ще. Арії були моногаплогрупними, тільки R1a1. Тому в Індію ними і була принесена тільки R1a1. У власне Індії - маса інших гаплогруп, що за межами Індії майже не зустрічаються. Вище було описано, як 35 тисяч років тому у гір Паміру, Тянь-Шаню, Гіндукушу міграційний потік розділився, і ті, що прийшли до Індії з півдня, пішли своїм шляхом. Так ось, на цьому шляху і далі в Індії вони були ізольовані, і створили чимало своїх, суто індійських гаплогруп. Серед них H, L, R2. Якщо б це індійці принесли свої R1a1 за межі Індії, не кажучи про Європу, R1a1 неодмінно супроводжувалися б цими суто індійськими, місцевими, локальними гаплогрупами. А їх немає ні в Росії в цілому, ні в Східній Європі, ні в Західній Європі, окрім хіба що у циган. Ясно, що це гаплогрупа R1a1 прийшла до Індії, а не вийшла звідти. До речі, при просуванні на південь Індії вік гаплогрупи R1a1 падає. У південноіндійського племені Ченчі предок R1a1 жив 2900 років тому. Через 600 років після приходу аріїв в Індію. 

Тут треба згадати, що Індія від Південного Уралу - це прямий найкоротший перехід на південь. Кашмір - практично під Південним Уралом, треба тільки перетнути Киргизію і Таджикистан. Переходи є, тільки на висоті кілометра-двох. Там уздовж переходів до цих пір стоять руїни древніх фортець, залишки відгалужень Великого Шовкового шляху, який був створений там через півтори тисячі років після арійського походу до Індії. Доречі, на одному з цих переходів і знаходяться поселення маленької народності Ішкашім, чоловіче населення якої - на дві третини R1a1. Наводить на роздуми. 

Отже, арії з Аркаіма пішли в Індію приблизно 3600 років назад, залишивши городище. Навіщо вони це зробили? Яка в цьому була потреба? 

Відповідь на це стає зрозумілою, якщо подивитися на історію глобальних катастроф. 3600 років тому відбулася одна з найбільших в історії людства виверження вулкана Санторін, він же Тера, в Егейському морі. Цей вибух стер з лиця землі мінойську цивілізацію на о. Кріт. Вулканічний вибух викинув в атмосферу 60 кубічних кілометрів (!) попелу, що призвело до різкого і тривалого зниження температури по всій Землі. Свідчення цьому - кільця дерев у Європі та Північній Америці. Це - у чотири рази більше попелу, ніж при жахливому вибуху вулкана Кракатау в 1883 році. 

Протягом довгого часу Сонця практично не було видно. Цей вибух супроводжувався сильними тектонічними переміщеннями, які помітно відчувалися по всій планеті. 

Максимально точна датування виверження, визначена радіовуглецевим методом, дала термін 3615 ± 15 років назад, по кільцях дерев - 3628-3629 років назад, за кернами льоду - 3644 ± 20 років назад. Якщо все це усереднити, виходить 3630 років назад. 

Це, швидше за все, і є той час, коли арії покинули Аркаім. 

Стає ясно, чому арії в індійських ведах приділили стільки уваги холодам, відсутності сходів Сонця і довгим ночами. Саме це ввело в оману індійського вченого Тілака на початку минулого століття, хто прийняв ці описи аріїв за нібито умови життя в Арктиці. Звідси і відбулася відома, але помилкова «арктична» теорія появи як аріїв, так і всього людства. 

Аріям, що приділяли стільки уваги розміреному життю, заданому вищими силами, стільки уваги ритуалам, що видно з їх системи поховань, стало некомфортно. Цей надзвичайний дискомфорт вони відобразили в «Махабхараті» у настільки властивої аріям оповідній, алегоричній формі. Арії взагалі не залишали історичних документів, вони складали гімни, в яких в алегоричній формі відображали реалії життя. 

Отже, ось що відчували арії (книга шістнадцята «Махабхарати», вид. Наука, 2005): 

«З настанням тридцять шостого року (правління) ... стали помічати недобрі ознаки. Подули різкі ураганні вітри, обрушуючи камені замість дощу, і птахи стали кружляти зліва направо. У зворотному напрямку повернули великі річки, імлою заволокло сторони світу, з неба на землю падали метеори, розсипаючи дощем розжарене вугілля. Сонячний диск затягнуло пеленою, і на сході не було видно його променів крізь хмари. І у Місяця, і в Сонця з’явився зловісний триколірний ореол з різкими чорними краями, що відливали червоним, ніби зола. Ці та багато інших знамень з’являлися щодня, віщуючи біду і вселяючи тривогу в серце. 

... Між тим навколо будинків ... постійно кружляв (бог смерті), причому навіть біля тих, які кріпилися ... Кожен день налітали страшні урагани на погибель ..., змушуючи здійматися від жаху волоски на тілі. На вулицях ... з’явилися величезної величини пацюки, в будинках тривожно кричали птахи, і цей крик не змовкав ні вдень, ні навіть вночі. Журавлі наслідували угуканню сов, а кози - виттю шакалів! Білі червононогі птиці, посланці Часу, бродили замість голубів в будинках. У корів народжувалися віслюки, у мулів - верблюденята, у собак - кошенята, а у мангустів - щурята ... дружини обманювали чоловіків, а чоловіки - дружин. Палаюче світило, рясне сяйвом, рухалося по колу зліва направо, випускаючи по черзі то сині, то криваво-червоні промені. 

... Щойно подавали приготовлену на кухні з великим старанням найчистішу їжу, як у ній заводилися хробаки ... чувся тупіт бігунів, але нікого не було видно. Всі спостерігали, як планети знову і знову зіштовхуються одна з одною, налітаючи на сузір’я, і людям ніяк було не відшукати своє власне, під знаком якого вони народилися .... 

... Васудева наказав городянам відправитися в паломництво по святих місцях .... За велінням Кешави слуги проголосили: «належить вам, бики-мужі, зробити похід до океану». 

Тут немає можливості цитувати далі, до того ж далі - суцільні алегорії, включаючи і наступну книгу «Махабхарати», книгу сімнадцяту, з характерною назвою «Книга про великий вихід». Тут звернемо увагу на цікаве спостереження - «чувся тупіт бігунів, але нікого не було видно». Ну як ще краще описати підземні, тектонічні зрушення? 

Такі причини та історія переходу аріїв до Індії. На думку деяких фахівців, уже з Індії частина аріїв попрямувала на захід, в Східний Іран, і тому саме східно-іранські мови більш близькі до «індоєвропейських». Але швидше за все, основна частина аріїв перемістилася до Ірану безпосередньо з Середньої Азії, де вони жили не менше 500 років, і вирушили до Східного Іран на початку 2-го тисячоліття до нашої ери, 3900-3800 років назад. Це повністю вкладається в концепцію арійських мов, такою як вона обговорюється в даному дослідженні. Укладається і те, що основна частка арійської гаплогрупи R1a1 в Ірані знаходиться в Східному Ірані, і становить приблизно 20% від населення Ірану, яке в переважній більшості має близькосхідну гаплогрупу J2. На заході Ірану частка арійської гаплогрупи R1a1 взагалі мінімальна, і становить лише 3%. Так що всі розмови про «іраномовних» давніх слов’ян позбавлені будь-яких підстав. Не було значного прямого зв’язку древніх слов’ян із західним Іраном. Тільки зі східним, і з Індією. Тому й західно-іранські мови такі молоді, середина першого тисячоліття до нашої ери. 

Ось так ДНК-генеалогія розставляє по місцях і поєднує в єдину систему розрізнені і конфліктуючі обривки відомостей історії, антропології, лінгвістики, які, здавалося б, і складали систему.

ВИСНОВОК 

Три положення могли б скласти висновок цього дослідження. 

Перше - що ДНК-генеалогія починає служити науці. Те, що ще кілька років тому здавалося певною розвагою, виявилося, дає історії, антропології, археології, лінгвістики можливість перевірити концепцію, розглянути дані під принципово іншим кутом, зв’язати воєдино здавалося б розрізнені частини загальної картини наших знань про навколишній світ. 

Друге - це дослідження дозволило вирішити цілий перелік загадок, які залишалися загадками десятки, а часом і сотні років. І це зовсім не тому, що автор такий освічений, а тому, що до його та наших послуг опинився новий інструмент, ДНК-генеалогія. Виявилося можливим стежити за пересуваннями народів не за допомогою лопати і пензлика археолога, і не роблячи обміри черепа, і не хитромудро розплітаючи співзвуччя і значення слів в живих і мертвих мовах, а просто простежуючи за мітками в наших ДНК. Вони, ці мітки, не можуть «асимілюватися», або «поглинутися» іншими мовами, культурами, або народами, як це відбувається тисячоліттями в рамках понять історії, лінгвістики, антропології. Гаплотипи і гаплогрупи не асимілюються. Їх можна тільки фізично винищити, але таке для всього народу буває не часто. Гаплогрупи і гаплотипи вперто пробиваються через будь-які асиміляції, через тисячоліття, і не тільки пробиваються, даючи нам знак про своє існування, але і дозволяють розрахувати час, коли жили їхні предки. 

І третє, що автор хотів би особливо підкреслити, що він зовсім не принижує значення археології, лінгвістики, антропології, і не намагається їх замінити. Автор стоїть на плечах гігантів у цих та інших галузях знання. Фахівцями в зазначених наукових дисциплінах проведена абсолютно колосальна робота, без якої висновки цього дослідження повисли б у повітрі. Їх було б ні до чого застосовувати. Головна мета автора - продемонструвати можливості методів ДНК-генеалогії фахівцям з інших напрямках історії людства. 

У цій статті можна було б присвятити значну частину інтерпретації даних, отриманих мною за допомогою ДНК-генеалогії, а саме інтерпретації в рамках історії, лінгвістики, антропології, етногеографії. Наприклад, відзначити, що дані радіовуглецевого аналізу давніх стоянок у Європі часто (або звичайно) вказують на часи 5800-6000 років назад, як наприклад 5820 ± 130 років назад в Польщі, 5840 ± 70 років назад в північно-західній Англії, 5845 ± 100 років назад в північно-західній Ірландії за одними даними і 5500 років назад в Шотландії з іншими даними, і зіставляти з даними за часами життя загального предка роду R1a1, наприклад, в Ірландії 5200 ± 200 років назад (див. вище). Але тоді треба пускатися в довгі обговорення калібрування даних радіовуглецевого аналізу, погрішності методів ДНК-генеалогії, і про те, що стоянки - це одне, а ті предки, що вижили, і нащадки яких живуть у наш час - це дещо інше. Ці дати теоретично можуть збігатися, і предки теоретично могли жити на стародавніх стоянках з самого початку їх, стоянок, існування, але більш імовірно, що виживали і давали живе потомство не найранніші мешканці стоянок. Але якщо все це обговорювати - це була б не та стаття, і завдання у неї були б іншими, і автор, швидше за все, був би інший. Ясно, що часи життя стародавніх предків роду R1a1 приблизно збігаються і з датуваннями відповідних археологічних культур на шляху їх, роду R1a1, міграцій, і з радіовуглецевим датуваннями стоянок, а якщо ці датування дещо ранніші, то це легко пояснити тим, що далеко не всі потенційні предки виживали. 

Насправді дивно, що сучасні нащадки роду R1a1 (а про них зараз йде мова) ведуть свої непереривчасті ДНК-генеалогічні лінії з часів стародавніх неолітичних, і деколи навіть палеолітичних стоянок, і це можна безпосередньо бачити по записам у наших Y-хромосомах, гаплотипу, і по картині мутацій у них обчислювати часи цих стоянок і часи міграцій людських потоків. 

Звичайно, є спокуса відзначити, або навіть підкреслити, що дати життя спільних предків по всій Європі, знайдені в цьому дослідженні за допомогою ДНК-генеалогії, доводяться в більшості своїй на 4200-4800 років назад, тобто на III тисячоліття до н.е. , і це разюче збігається з даними істориків. Як вони пишуть, саме в цей час «закінчилася індоєвропеїзація Центральної Європи землеробськими племенами індоєвропейців». Щоправда, не «індоєвропейців», а аріїв, гаплогрупи R1a1. Ті, хто пішли на схід, стали праслов’янами, хто на захід - стали ... загалом, немає у них своєї назви. Хто називає їх збірним ім’ям кельти, хто - баски. Частка R1a1 на Британських островах мінімальна, часто від нуля до 4%. На півночі Шотландії - до чверті. На півночі, в Скандинавії - близько 20%, і градієнтом на підвищення - на схід, аж до трьох чвертей у Росії, до двох третин в деяких регіонах середньої Азії. 

Що змусило аріїв рушити на нові землі? Що викликало майже безперервний потік населення на нові території? Чесно кажучи, це теж не моє питання. Я б вважав за краще, щоб професійну інтерпретацію цих даних робили професійні історики, антропологи, лінгвісти. Вони відповідь знають краще за мене. Вони пишуть, що цей потік був викликаний, - і в свою чергу викликав сам, - новими господарськими і технічними досягненнями, зокрема, молочним господарством, новою технологією обробки земель, одомашнення коня, створенням колісного транспорту. Ще - зміною клімату, настанням «періоду певного зниження температури і змінного підвищення континентальності, настанням глобальної арідності клімату в III тисячолітті до н.е.». Це в свою чергу «призвело до зниження агрокліматичного потенціалу і не давало гарантованих урожаїв». Але це знову не моє питання, не моєї професії. І не ДНК-генеалогії. 

Найголовніше, що у співдружності з даними лінгвістів, археологів, істориків у цьому дослідженні виявилося можливим встановити, де перебувала «прабатьківщина» як «Протоіндоєвропейці» (Передня Азія), так і аріїв, вони ж «індоєвропейці», вони ж праслов’яни (Балкани), тим самим примиривши, - щонайменше на перший погляд, - дві основні школи лінгвістів. Просто тимчасові рамки для цих «прабатьківщин» виявилися різні - для першої 40 тисяч років тому, для другої - 12 тисяч років тому. 

Цей же підхід дозволив досить детально, за часом і місцем, простежити, як відбувалася міграція аріїв між 6000 і 4200 років назад на північні Карпати, в місця загадкової Трипільської культури, в Центральній Європі, на Британські острови, до Скандинавії, на слов’янські території нинішніх Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Литви, Німеччини, України, Росії, і далі по південних степах України і Росії на Південний Урал і далі в Індію та Іран, і на Близький Схід, до Лівану, і на Аравійський півострів, до Оманської затоки. Він дозволив цілком обґрунтовано припустити, що саме арії звели монументи Стоунхенджа. Що це арії звели городища на Південному Уралі, названі зараз Аркаімом, Сінташта, і «країною міст». 

Цей метод дозволив встановити, що російські і українські слов’яни мають спільного предка, що жив 4500 років назад, що цей же слов’янський предок є і предком індусів того ж роду аріїв, які налічують зараз не менше ста мільйонів чоловік. Індійські нащадки продовжили рід нашого праслов’янина, який жив 3850 років назад, і продовжили цей рід незабаром після того, як арії покинули Аркаім і Південний Урал. І ми вже, мабуть, знаємо, чому і коли його покинули. 

Цей метод дозволив переконливо показати, що не «індоєвропейські мови», а арійські, праслов’янські мови є первинними. «Індоєвропейські мови» - цей евфемізм виник у свій час від нерозуміння того, що ж пов’язує санскрит і його варіанти, з одного боку, і європейські мови, з іншого. Тепер це стало абсолютно ясно. Арійські мови - ось основа і європейських мов, і санскриту, і «індоєвропейських» іранських мов. На Дніпрі, Доні і Урал-річці жили не «іраномовні народи». Слов’яни там жили, праслов’яни, арії, і це була їхня мова. Це вони принесли свою мову в Індію, Іран, Афганістан. 

Це - наші прямі предки. І ось тепер ми можемо сказати, що ми їх не забули. 

2008 р. 

- Фотографії у статті - ось так виглядають нащадки аріїв-праслов’ян в Індії, Ірані, Афганістані через 3600 років після їх переходу з Південного Уралу. 
ЛІТЕРАТУРА 

1. Гамкрелидзе, Т.В. и Иванов, В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Тбилиси, 1984, т. I, II.
2. Клёсов, А.А.. Основные положения ДНК-генеалогии (хромосома Y), скорости мутаций, их калибровка и примеры расчетов. Вестник Росийской Академии ДНК-генеалогии, т. 1, № 2, стр. 252-348.
3. Клёсов, А.А. Се – Человек. Вестник Росийской Академии ДНК-генеалогии, т. 1, № 2, стр. 237-251; Бостонский Альманах «Лебедь», № 477, 28 мая 2006 г.
4. Клёсов, А.А. Хинди-Руси Бхай Бхай с точки зрения ДНК-генеалогии, или откуда есть пошли славяне. Бостонский Альманах «Лебедь», № 531, 10 июня 2007 г.
5. Клёсов, А.А. Иосиф и его братья, или взрослые игры с молекулярной генеалогией. Бостонский Альманах «Лебедь», № 515, 25 февраля 2007 г.
6. Клёсов, А.А. Происхождение евреев с точки зрения ДНК-генеалогии. Заметки по еврейской истории, №1 (92) – №7 (98), январь – июль 2008.
7. Клёсов, А.А. Откуда появились славяне и «индоевропейцы» и где их прародина? Вестник Российской Академии ДНК-генеалогии, т. 1, No. 3, Август 2008, стр. 400-477.
8. Махабхарата. Заключительные книги XV-XVIII. Российская АН, Серия «Литературные памятники», Санкт-Петербург, «Наука», 2005.
9. Сафронов, В.А. Индоевропейские прародины. Горький, 1989, 272 стр.
10. Чайлд, Г. Арийцы. Основатели европейской цивилизации. Москва, Центрполиграф, 2005.
11. 25-маркерные гаплотипы – база данных YSearch http://www.ysearch.org/haplosearch_start.asp?fail=2&uid=&haplo=R1a1®ion=&submit=Search
12. Гаплотипы Буковины - http://www.familytreedna.com/public/HungarianBukovinaSurnames
13. Atkinson, Q.D. and Gray, R.D. How old is the Indo-European language family? Illumination or more moths to the flame? In: Phylogenetic Methods and the Prehistory of Languages. Cambridge: The McDonald Institute for Archaelogical Research, 2006, pp. 91-109.
14. Barac, L., Pericic, M., Klaric, I.M., Janicijevic, B., Parik, J., Rootsi, S. and Rudan, P. Y chromosome STRs in Croatians. Forensic Sci. Internat. 138, 127-133 (2003)
15. Barac, L., Pericic, M., Klaric, I.M., Rootsi, S., Janicijevic, B., Kivisild, T., Parik, J., Rudan, I., Villems, R. and Rudan, P. Y chromosomal heritage of Croatian population and its island isolates. Europ. J. Human Genetics 11, 535-542 (2003)
16. Bouakaze, C., Keyser, C., Amory, S. and Crubezy, E. First successful assay of Y-SNP typing by SNaPshot minisequencing on ancient DNA. Int. J. Legal Med. 121, 493-499 (2007)
17. Cadenas, A.M., Zhivotovsky, L.A., Cavalli-Sforza, L.L., Underhill, P.A. and Herrera, R.J. Y-chromosome diversity characterizes the Gulf of Oman. Eur. J. Human Genetics, 18, 374-386 (2008)
18. Chandler, J.F. Estimating per-locus mutation rates. J. Gen. Genealogy, 2, 27-33 (2006)
19. Cinnioglu, C., King, R., Kivisild, T., Kalfoglu, E., Atasoy, S., Cavalleri, G., Lillie, A.S., Roseman, C.C., Lin, A.A., Prince, K., Oefner, P.J., Shen, P., Semino, O., Cavalli-Sforza, L.L. and Underhill, P,A. Excavating Y-chromosome haplotype strata in Anatolia. Hum. Genet. 114, 127-148 (2004)
20. Сordaux, R., Aunger, R., Bentley, G., Nasidze, I., Sirajuddin, S.M. and Stoneking, M. Independent origins of Indian caste and tribal paternal lineages. Current Biology, 14, 231-235 (2004)
21. Gkiasta, M., Russell, T., Shennan, S., and Steele, J. Neolithic transition in Europe: the radiocarbon record revisited. Antiquity 77, 45-62 (2003)
22. Gray, R.D. and Atkinson, Q.D. Language-tree divergence times support the Anatolian theory of Indo-European origin. Nature, 426, 435-439 (2003)
23. Innes, J., Blackford, J., and Rowley-Conwy, P. The start of the Mesolithic-neolithic transition in north-west Europe – the polynological contribution. Antiquity 77, No. 297 (2003)
24. Johnson, А. Solving Stonehenge. The New Key to an Ancient Enigma. Thames & Hudson, 2008, pp. 288.
25. Kivisild, T., Rootsi, S., Metspalu, M., Mastana, S., Kaldma, K., Parik, J., Metspalu, E., Adojaan, M., Tolk, H.-V., Stepanov, V., Golge, M., Usanga, E., Papiha, S.S., Cinnioglu, C., King, R., Cavalli-Sforza, L., Underhill, P.A. and Villems, R. The genetic heritage of the earliest settlers persists both in Indian tribal and caste populations. Am. J. Hum. Genet. 72, 313-332 (2003)
26. Klyosov, A.A. Origin of the Jews via DNA Genealogy. Proceedings of the Russian Academy of DNA Genealogy, 1. 54-232 (2008)
27. Martinez, L., Underhill, P.A., Zhivotovsly, L.A., Gayden, T., Moschonas, N.K., Chow, C.-E. T., Conti, S., Mamolini, E., Cavalli-Sforza, L.L. and Herrera, R.J. Paleolitic Y-haplogroup heritage predominates in a Cretan highland plateau. Eur. J. Human Genetics, 15, 485-493 (2007)
28. Nasidze, I, Ling, E.Y.S., Quinque, D., Dipanloup, I., Cordaux, R., Rychkov, S., Naumova, O., Zhukova, O., Sarraf-Zadegan, N., Naderi, G.A., Asgary, S., Sardas, S., Farhud, D.D., Sarkisian, T., Asadov, C., Kerimov, A. and Stoneking, M. Mitochondrial DNA and Y-Chromosome variation in the Caucasus. Ann. Human Genetics, 68, 205-221 (2004).
29. Pericic, M., Lauc, L.B., Klaric, A.M. et al. High-resolution phylogenetic analysis of southeastern Europe traces major episodes of paternal gene flow among Slavic populations. Mol. Biol. Evol. 22, 1964-1975 (2005)
30. Qamar, R., Ayub, Q., Mohyuddin, A., Helgason, A., Mazhar, K., Mansoor, A., Zerjal, T., Tyler-Smith, C., and Mehdi, S.Q. Y-Cromosomal DNA variation in Pakistan. Am. J. Hum. Genet. 70, 1107-1124 (2002)
31. Regueiro, M., Cadenas, A.M., Gayden, T., Underhill, P.A. and Herrera, R.J. Iran: tricontinental nexus for Y-chromosome driven migration. Human Heredity, 61, 132-143 (2006)
32. Sahoo, S., Singh, A., Himabindu, G., Banerjee, J., Sitalaximi, T., Gaikwad, S., Trivedi, R., Endicott, P., Kivisild, T., Metspalu, M., Villems, R. and Kashyep, V.K. A prehistory of Indian Y chromosomes: evaluating demic diffusion scenarios. Proc. Natl. Acad. Sci. US, 103, 843-848 (2006)
33. Sengupta, S., Zhivotovsky, L.A., King, R., Mehdi, S.Q., Edmonds, C.A., Chow, C.-E. T., Lin, A.A., Mitra, M., Sil, S.K., Ramesh, A., Rani, M.V.U., Thakur, C.M., Cavalli-Sforza, L.L., Majumder, P.P., and Underhill, P.A. Polarity and temporality of high-resolution Y-chromosome distributions in India identify both indigenous and exogenous expansions and reveal minor genetic influence of Central Asian Pastoralis. Amer. J. Human Genet. 78, 202-221 (2006)
34. Weale, M.E., Yepiskoposyan, L., Jager, R.F., Hovhannisyan, N., Khudoyan, A., Burbage-Hall, O., Bradman, N. and Thomas, M. Armenian Y chromosome haplotypes reveal strong regional structure within a single ethno-national group. Hum. Genet. 109, 659-674 (2001)
35. Wells, R.S., Yuldasheva, N., Ruzibakiev, R., Underhill, P.A. et al. The Eurasian heartland: a continental perspective on Y-chromosome diversity. Proc. Natl. Acad. Sci. US, 98, 10244-10249 (2001)
36. Wiik, K. Where did European men come from? J. Genetic Genealogy, 4, 35-85 (2008)